6.6.4. Вирощування ремонтного молодняку

В умовах інтенсивного ведення свинарства великого значення набуває організація вирощування ремонтного молодняку, мета яко­го — своєчасне поповнення основного стада свиноматок та кнурів. Тобто від якості ремонтного молодняку значною мірою залежать по­казники продуктивності як племінного, так і товарного стада.

Для ремонту стада за турово-сезонної системи свинок відбирають

із зимових опоросів, а за рівномірно-річної — впродовж року від свиноматок провідної групи в племінних господарствах і від свино­маток племінних репродукторів у спеціалізованих товарних госпо­дарствах та комплексах. Попередньо свинок відбирають у 2-мі- сячному віці живою масою 16 — 18 кг по 150 — 200 голів на 100 основ­них свиноматок, причому з гнізда беруть 3 — 4 кращих за розвитком свинки, у яких не менше ніж 12 нормально розвинених і рівномірно розміщених сосків, не нижче від першого класу, з правильним при­кусом та без екстер’єрних вад. Особливо стежать, щоб не було кра­терних сосків.

Ремонтний молодняк відокремлюють від інших виробничих груп і створюють умови, які сприяють зміцненню здоров’я та досягненню живої маси у 4-місячному віці 35 — 36 кг, 6-місячному — 60 — 70,

9- місячному — 120 кг (свинки) та 150 кг (кнурці). Середньодобові прирости для свинок мають становити 600, кнурців — 650 г.

Добрий ріст і розвиток ремонтного молодняку можливі тільки за повноцінної годівлі, яка забезпечує вирощування тварин бажаного типу, добре пристосованих до місцевих умов кормовиробництва та типу годівлі.

У молодому віці для ремонтного молодняку характерний актив­ний синтез м’язової тканини і відкладання мінеральних речовин. Тому в цей період, щоб мати добре розвинений кістяк та мускулату­ру, тварини повинні одержувати достатню кількість перетравного протеїну, кальцію, фосфору, мікроелементів і вітамінів. У разі дефі­циту їх сповільнюються ріст і розвиток організму, а за надлишку легкоперетравних вуглеводистих кормів, особливо в разі утримання на зернових концентратних раціонах, спостерігають швидке ожи­ріння. У цьому випадку виняткове значення мають організація ак­тивного моціону та введення в раціон зелених і соковитих кормів.

[р Норми годівлі ремонтного молодняку залежать від статі, віку й живої маси. На 100 кг живої маси ремонтним кнурцям від 40 до 80 кг необхідно згодовувати 5, від 80 до 120 кг — 3 к. од., а свинкам відповідно — 4,4 і 2,8; сухої речовини — 4; 2,7 та 3,3; 2,5 з концент­рацією енергії 1,22 і 1,10 к. од. у 1 кг сухої речовини або 1,05 і 0,95 к. од. у сухому кормі. Потреба ремонтного молодняку в пере­травному протеїні становить 107 г на 1 к. од.

Раціони для ремонтного молодняку складають згідно з нормами, а також типом годівлі (табл. 6.9). До концентратної частини раціону (70 — 80 % за поживністю) включають зернові корми, серед яких яч­мінь становить 30 — 40 %, овес — 10 — 15, пшениця — 10 — 15, висів­ки — 20 — 25, зернобобові (горох, соя, люпин) — 10 — 15, шрот (соєвий, соняшниковий, льняний та ін.) — 5, корми тваринного походження (рибне, м’ясо-кісткове борошно, сухе молоко та ін.) — 2 — 3 %.

На племінних фермах і репродукторних фермах спеціалізованих господарств ремонтний молодняк годують зволоженими (1 : 1) кор­мовими сумішами двічі на добу, напувають без обмеження. Обов’яз­ковим для ремонтного молодняку є активний моціон, а в літній пе­ріод — утримання в літніх таборах із випасанням.

Перший раз свинок осіменяють чи пускають у парування в

9 — 10-місячному віці за живої маси не менше ніж 20 кг. Утримують їх групами до 6-місячного віку окремо від кнурців, а пізніше — по­руч з ними, що прискорює настання у них охоти на 25 днів раніше.

Ремонт основного стада кнурів у товарних господарствах прово­дять за допомогою завезених молодих кнурців із племзаводів і плем- господарств у 6 — 7-місячному віці. Завозять їх в 1,5 — 2 рази більше за кількість основних кнурів, які щороку вибувають зі стада. Під час відбору кнурців оцінюють стан їхнього здоров’я, міцність конститу­ції, екстер’єр та походження. Ремонтний кнур має бути за розвитком не нижче від першого класу і без вад екстер’єру, таких як слабкий кістяк, провисла спина, перехват за лопатками, мопсоподібність, недорозвинені сім’яники, кратерні соски тощо. Молодих кнурців можна починати використовувати для парування в 10 — 12-місячному віці із досягненням живої маси 140 — 150 кг.