7.3.3. Напівгрубововні та грубововні породи овець

Напівгрубововні вівці відрізняються неоднорідною напівгрубою вовною, що складається переважно з пуху (56 — 75 %), перехідного волосу (20 — 25 %) та невеликої кількості ості (5 — 25 %) без сухого і мертвого волосу. Руно косичної будови. Довжина пуху — 8 — 15, а перехідного волосу й ості — 14 — 25 см. За незначним ви­нятком — це курдючні і жирнохвості вівці. Жива маса баранів- плідників коливається від 75 — 90 до 120 — 130 кг, вівцематок — від 50 — 60 до 70 — 80 кг; настриг немитої вовни відповідно 3,5 — 5,0 і

2 — 3 кг; вихід чистого волокна — близько 65 — 70 %. У світі налічу­ється 12 напівгрубововних порід овець (сараджинська, таджицька, кивирджик, балбас, хоросанська, вірменська та ін.). В Україні таких порід немає, але в Карпатах поширені вівці з напівгрубою вовною, виведені в результаті схрещування місцевих грубововних вівцема­ток із баранами цигайської породи. Жива маса баранів 45 — 50, вів­цематок — 35 — 40 кг; настриги немитої вовни відповідно 3 — 3,5 і

1,5 — 2,5 кг; довжина косиці — 17 — 21, пуху — 9 — 12 см. Руно без мертвого й сухого волосу. Тварини невеликого розміру з відмінною килимовою вовною світового рівня. Поширені у Львівській, Івано- Франківській, Закарпатській, Чернівецькій областях.

Для грубововних овець характерна неоднорідна груба вовна з помірним умістом пуху (30 — 50 %), перехідного волосу (2 — 30 %) і значною кількістю ості (25-65 %) та сухого й мертвого волосу (5 — 20 %); руно косичної будови; косиці злегка хвилясті й довгі (18 — 25 см і більше) або майже прямі та короткі (6 — 15 см); най­менша густота вовни; найбільша невирівняність вовнового покриву овець у косиці і по руну за тониною, довжиною й густотою вовни; найгірша оброслість тулуба тварин рунною вовною; найменший уміст жиру у вовні; найвищий вихід чистого волокна; найменші на­стриги немитої та чистої вовни. Жива маса баранів-плідників коли­вається від 40 — 45 до 120 — 130 кг і більше, вівцематок — від 30 — 35 до 70 — 90 кг і більше; настриг немитої вовни — відповідно 1,5 — 3,5 та 1 — 2,5 кг. Вихід чистого волокна — 60 — 80 %. Мають найвищу різноманітність за кольором вовни (усі кольори), морфологічними особливостями хвоста (всі типи), показниками скороспілості молод­няку, якістю баранини, багатоплідністю і молочністю вівцематок. Грубововним вівцям притаманні найвищі адаптивні здатності. Зде­більшого їх розводять в екстремальних кліматичних умовах гірсь­ких зон, посушливих степів, напівпустель та пустель. У світі налічу­ється 260 грубововних порід овець, у тому числі в Україні — три. Виробничі напрями грубововного вівчарства: смушкове (каракуль­ська, сокільська), шубне (романовська, пічнічнохудохвості), м’ясо- сальне (гісарська, едельбаєвська, джайдара тощо), м’ясо-вовново- молочне (українська гірськокарпатська, тушинська, лезгінська, ка- рачаєвська, карабахська та ін.), молочне (фрізлендська, колбред, кембріджська, тексель тощо).

Каракульська порода створена давніми народами Межиріччя й півдня басейну річок Сирдар’ї та Амудар’ї (сучасні Узбекистан і Туркменія). В Україну потрапили наприкінці XIX ст. Схрещуван­ням каракульських і романовських овець в Інституті тваринництва степових районів УААН «Асканія-Нова» створено асканійський ба­гатоплідний тип каракульських овець (рис. 7.5). Області районова­ного розведення: Одеська, Чернівецька, частково Полтавська та Херсонська. На каракульську породу припадає близько 3 % загаль­ної кількості овець України. Провідні господарства: племзавод «Мар- кєєво» Херсонської та племгосп ім. Благоєва Одеської областей. Жи­ва маса баранів — 65 — 80, вівцематок — 45 — 50 кг; настриг немитої вовни відповідно 3 — 4 і 2,5 — 2,8 кг; довжина косиць — близько

15 — 20 см. Барани — рогаті, вівцематки — комолі. Каракульські вівці багатоплідного типу характеризуються більшою живою масою (барани — 90 — 100, вівцематки — 55 — 60 кг) і вищими настригами

вовни (на 8 — 10 %). Жива маса ягнят при народженні — 3,5 — 5 кг. Багатоплідність вівцематок нового типу досягає 170 — 180 %. У кращих господарствах вихід першосортних смушків 50 — 80 %. В Україні розводять чорних і сірих каракульських овець.

Сокільська порода створена на Полтавщині тривалою селек­цією з можливим використанням овець каракульської породи та кримських маличів. Назва походить від с. Сокілки Кобиляцького району, поширені в Полтавській і частково Дніпропетровській об­ластях. Становлять близько 3 % загальної кількості овець в Украї­ні. Краще господарство в породі —племзавод «Сокільський» Пол­тавської області. Жива маса баранів-плідників — 60 — 65, вів­цематок — 40 — 45 кг; настриг немитої вовни відповідно 3,5 — 4 і

2 — 3 кг; довжина косиць — близько 20 — 25 см. Барани — рогаті, вівцематки — комолі. Жива маса ягнят при народженні 3,5 — 4 кг. Від овець сокільської породи одержують 55 — 60 % сірих і 40 — 45 % чорних смушків. Домінантний ген ширазі (сірий колір) у гомози­готному стані призводить до хронічної тимпанії й загибелі ягнят у

3 — 4-місячному віці, якщо їх не використали для одержання смушка в 1 — 3 дні після народження. Для запобігання цьому слід удосконалювати систему ранньої діагностики альбіноїдів та шир­ше практикувати гетерогенну систему розведення сірих і чорних смушкових овець.

Українська гірськокарпатська порода овець створена на ос­нові схрещування відрідь місцевих грубововних гірськокарпатських овець із напівтонкорунними цигайськими (рис. 7.6). Поширені в За­карпатській, Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій облас­тях. Разом із місцевими становить близько 3 % загальної кількості овець в Україні. Племінні господарства і ферми: «Нове життя», «Кар­пати», «Перлина Гуцульщини», «Баржава» та ін. У кращих стадах жива маса баранів-плідників — 60 — 80, вівцематок — 40 — 45 кг; настриг немитої вовни відповідно 4 — 5 і 2,7 — 3,8 кг; вихід чистого волокна — 60 — 80 %; довжина вовни — близько 18 — 20 см і більше. Барани — рогаті, вівцематки — комолі. За лактацію (70 — 80 днів)

від вівцематки отримують від 25 до 50 кг товарного молока. Вівці цієї породи добре пристосовані до вологого й холодного клімату Кар­пат (косичне добре обтічне руно з підвищеним умістом жиропоту і незначною кількістю пуху).