Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10.1. Народногосподарське значення галузі та біологічні особливості коней

Із давніх часів Україна була місцем розвиненого конярства й по­стачала кращих верхових коней для армії. Нині цих тварин викори­стовують як тяглову силу, для отримання продуктів харчування, медичних препаратів, сироватки з метою стимуляції плодючості ма­ток сільськогосподарських тварин, у спорті.

У сільськогосподарських підприємствах і приватних господар­ствах є багато робіт, які недоцільно виконувати механічними засо­бами: транспортування вантажів на незначні відстані, обробіток невеликих земельних ділянок, обслуговування тваринництва тощо, а в гірських районах та умовах бездоріжжя кінь є незамінною тяг­ловою силою.

Для раціонального застосування ресурсів тягла слід правильно поєднувати роботу коня й механічних двигунів. Так, використання на роботах одного коня впродовж року дає можливість заощадити 1,43 т паливно-мастильних матеріалів.

В усі часи м’ясо коней використовували в харчуванні. Воно є не­замінним компонентом у виготовленні високосортних ковбас. У м’ясі дорослих коней міститься білка більше, ніж у молодняку. Жир ко­ней вважають дієтичним, оскільки він багатий на жирні кислоти (лінолева, ліноленова, арахідонова), які позитивно впливають на обмін холестерину в організмі людини й запобігають розвитку ате­росклерозу. На відміну від м’яса інших видів сільськогосподарських тварин, конина містить менше холестерину.

Забійний вихід у коней середньої вгодованості становить 48 — 54, вищої — 58 — 62 %. Конину вигідно виробляти в районах табунного конярства, оскільки її собівартість значно нижча, ніж яловичини або баранини.

Від продуктивного конярства отримують не тільки м’ясо, а й мо­локо, з якого виробляють цінний напій — кумис. Молоко кобил міс­тить менше білка та жиру, проте більше цукру. Через однакову кіль­
кість казеїну й альбуміну в складі білка в молоці кобил під час ски­сання не утворюється такий щільний згусток, як у коров’ячому, що сприяє доброму засвоюванню його організмом людини.

Білок молока кобил багатий на незамінні амінокислоти (лізин, триптофан, аргінін). Основними складовими жиру молока є нена- сичені низькомолекулярні жирні кислоти, які відіграють важливу роль в обмінних процесах організму, особливо лінолева й ліно­ленова. Так, перша бере участь у підтримуванні нормального стану слизових оболонок, а друга впливає на ріст і розвиток молодого ор­ганізму.

Кумис має не тільки харчову цінність, а й лікувальні властивос­ті. Під час сквашування молока кумисні дріжджі утворюють анти­біотики, які згубно діють на туберкульозну паличку.

Порівняно з іншими видами сільськогосподарських тварин, коні менше хворіють і майже не хворіють на туберкульоз. Тому їхню кров використовують для виготовлення лікувальних та профілак­тичних сироваток проти правця, гангрени, дифтерії, ботулізму то­що. З цією метою кров у коней беруть періодично, раз на три-чотири тижні. За період використання з крові однієї тварини виготовляють

16 — 20 тис. доз сироватки. Як лікувальний засіб застосовують і шлунковий сік коней, який піддають фільтрації та стандартизації, а потім розфасовують.

Кров жеребних кобил використовують для виготовлення сироват­ки жеребної кобили (СЖК), що стимулює у корів і вівцематок виді­лення додаткових яйцеклітин. У кобил її відбирають періодично між 45 і 100 днями жеребності кількістю 3 — 5л і піддають сепару­ванню, дефібрації та відстоюванню впродовж двох місяців. За пері­од жеребності із крові однієї кобили виготовляють 15 л СЖК, якою можна обробити 1500 — 3000 вівцематок.

Значною популярністю користуються кінний спорт, кінноспор­тивні ігри, змагання, полювання та ін. Існує понад 40 видів кін­носпортивних ігор та змагань. Серед них байта у монголів і каза­хів, полювання з беркутом у киргизів, кінна стрільба з лука у бу­рятів, джигітування у народів Північного Кавказу, катання на Масниці тощо. Використання верхових і в’ючних коней дає мож­ливість долати важкодоступні гірські вершини і відпочивати у не­повторних за чистотою повітря та красою місцях. Координатором проведення міжнародних змагань є Міжнародна федерація кінно­го спорту.

Коні незамінні в охороні державних кордонів, випасанні худоби, в наукових експедиціях та лісовому господарстві. Вони невибагливі до кормів, пристосовані до пасовищного утримання, відзначаються високою витривалістю, здатні рухатися різними алюрами.

До основних алюрів відносять крок, рись, галоп. Найважливіши­ми особливостями їх є швидкість, наявність фази безопірного руху й темп, тобто кількість ударів кінцівок об землю. Якщо кінь рухається кроком — чути чотири, риссю — два і галопом — три послідовних удари копит. Швидкість руху коней кроком верхових і рисистих по­рід — 5 — 7 км/год, ваговозів — 4 — 5, риссю — 13 — 15, галопом — 20 — 25 км/год.

Крок — повільний алюр у чотири темпи. Якщо рух коня почина­ється із задньої кінцівки, то передня переміщується до діагоналі, потім друга задня і відповідно їй друга передня — по діагоналі.

Рись — швидкий алюр у два темпи з підніманням і опусканням одночасно двох кінцівок: ліва задня — права передня, права зад­ня — ліва передня.

Галоп — найжвавіший стрибкоподібний алюр у три темпи. Спо­чатку кінь опирається на одну задню кінцівку, потім переставляє другу задню й розміщену по діагоналі передню. Після піднімання першої задньої кінцівки опускається друга передня і спостерігається фаза безопірного руху. Найшвидший — жвавий алюр, за якого рух коня відбувається стрибками і майже одночасно піднімаються й опускаються то передні, то задні кінцівки.

За даними ФАО, в 2002 р. поголів’я коней освіті становило

56 324 тис. і порівняно з середніми показниками 1989 — 1991 рр. зменшилося на 3981 тис. голів. За континентами в Азії знаходиться

28,3 % світового поголів’я, Північній Америці — 27,8, Південній — 27,8, Європі — 12,1, Африці — 6,0, Океанії — 0,7 %. Найбільше ко­ней розводять у Китаї — 8262 тис., Мексиці — 6255, Бразилії — 5900, США — 5300, Аргентині — 3650, Монголії — 3100 тис. голів. Світове виробництво м’яса досягає 688 тис. т, що порівняно з серед­німи показниками 1989 — 1991 рр. більше на 171 тис. т. Найбільше конини отримують у Китаї — 156 тис. т, Мексиці — 79, Казахста­ні — 65, Аргентині — 56, Італії — 51 тис. т.

На 1 січня 2004 р. поголів’я коней в Україні становило 637,1 тис. голів (1991 р. — 738, 4 тис.); виробництво конини в 2002 р. — 12 тис. т (1990 р. — 12 тис. т).

Розвиток конярства здійснюється в племінному, робочо-користу­вальному, продуктивному та спортивному напрямах.