Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Роботоздатність коня значною мірою залежить від правильного вирощування молодняку й підготовки його до використання в упряжі чи під сідлом.

У заїздку молодняк робочих коней надходить у 2 — 2,5-річному віці. Спочатку його привчають до недоуздка, рухів за поводом, керу­вання віжками, хомута, сіделка, запрягання. На легких роботах ко­ней починають використовувати з 2,5 — 3-річного віку. Помірна ро­бота сприяє гармонійному розвитку організму, а важка — гальмує його і може спричинити захворювання органів дихання, серцево- судинної системи, сухожилків і зв’язок.

Повної роботоздатності коні досягають у 4 — 5-річному віці, проте найвищу продуктивність вони виявляють у 6 — 12 років. Оптималь­ні умови годівлі, утримання й експлуатації дають можливість вико­ристовувати робочих коней до 18 — 20 років.

Для ефективної роботи коня повинна бути підібрана упряж, яка буває дугова, бездугова, транспортна, обозна, сільськогосподарська, виїзна, однокінна, парокінна, трієчна й багатокінна.

Однокінна дугова упряж складається з вуздечки, недоуздка, хо­мута, шлеї, сіделка і віжок; бездугова — вуздечки, хомута, посторо­нок, шлеї, сіделка та віжок. До комплекту парокінної дишлової упряжі входять: вуздечки, хомути, нагрудники і нашильники, посторонки та віжки.

Розрізняють запряжки хомутові та шорні. Хомутові запряжки поділяють на голобляно-дугові, голобляно-посторонкові, посторон­ково-дишлові, посторонкові та змішані (парні, трієчні тощо).

Техніка запрягання. Коня виводять із стійла чи денника і надівають упряж у такій послідовності: вуздечка, сіделко, хомут із шлеєю. В разі запрягання в однокінну дугову упряж коня заводять у голоблі і на ліву надівають черезсідельник, а потім попругу, для роботи в гірській місцевості та напування коней попругу можна переносити на праву голоблю.

Лівим гужем підхоплюють голоблю знизу вверх і закладають ду­гу. Правим гужем охоплюють голоблю зверху вниз і закладають протилежний кінець дуги, після чого затягують супоню так, щоб стягнути гужі і дуга не хиталася, а хомут не затискав шию. Потім черезсідельник перекидають через сіделко і на відстані 40 — 50 см позаду дуги підв’язують його на правій голоблі з розрахунку, щоб між хомутом і шиєю, холкою та хомутом можна було протиснути два пальці.

Попругу підтягують, пропустивши й в шлевку підпруги. Поводи вуздечки перекидають на обидва боки шиї коня, протягують у дуго­ве кільце, обмотують навкруги чи позаду дуги і прив’язують за пра­ву голоблю. Зверху черезсідельника та гужів пропускають віжки й пристібають їх до кілець вудил.

Найпоширенішим у разі використання коней у парі є посторон­ково-дишлове запрягання. Коней запрягають у вози, сільськогоспо­дарські знаряддя і машини, що мають дишло, їх ставлять між диш­лом, на кінець якого надівають нашильник так, щоб він був на рівні середини грудей коня. Потім пристібають до барок посторонки: спо­чатку внутрішні, а потім зовнішні. Закінчують запрягати присті­банням віжок.

Спорядження верхового й в’ючного коня складається з вуздечки і сідла. Найпоширенішими сідлами е: стройові, козачі, спортивні та в’ючні.

Техніка сідлання. Коня виводять із денника і прив’язують у проході приміщення. Сідло беруть лівою рукою за передню, а пра­вою — за задню луку. З лівого боку коня кладуть його вище від хол­ки й спускають на спину так, щоб передня лука знаходилася над самою високою частиною холки. Потім необхідно перейти на праву сторону, спустити підпруги й заправити їх під крило сідла. Знову повернутися до лівого боку коня і підтягнути підпруги, спочатку передню, а потім — задню. Затягують їх так, щоб під першу можна було протиснути один палець, а під другу — два.

Перевіряють довжину петлиць. Вони мають дорівнювати за дов­жиною руці з витягнутими пальцями. Після надівання вуздечки ко­ня вважають спорядженим для роботи під сідлом. Під сідлом тварин використовують для догляду на пасовищах за гуртами великої рога­тої худоби, табунами коней, отарами овець, а також у пошукових і туристичних групах, для спортсменів, прикордонників, єгерів.

Раціональне використання коней. У місцях, де не можна за­стосовувати технічні транспортні засоби, використовують коней під в’юком. Вони можуть перевозити вантажі, які становлять 35 % їхньої живої маси. Вантаж розміщують так, щоб 75 % його знахо­дилося на боках коня, а 25 % — на спині. В’юк фіксують до сідла, щоб під час руху він не переміщувався. На привалах коней розв’ючують.

Для ефективного використання коней необхідно ретельно до­бирати пари з урахуванням живої маси, тяглового зусилля, віку, статі, довжини та частоти кроку, типу нервової діяльності, норову тощо. Так, під час оранки сильнішим має бути кінь, що йде в бороз­ні. У напружений період сільськогосподарських робіт за тривалого світлового дня коні працюють 9 — 12, а в разі меншої потреби —

5 — 7 год. Упродовж року робочий кінь має відпрацювати 290, а же­ребець і жеребна кобила — 230 днів.

Раціонально слід використовувати жеребних і підсисних кобил. До шести місяців жеребності кобили виконують будь-яку роботу, а після семи — тільки легку. Кобилу звільняють від роботи за два мі­сяці до жеребіння і на два тижні після нього. Спочатку їх викори­стовують на легких, а через два-три місяці після жеребіння — на середніх і важких роботах.

Для підвищення продуктивності праці коней необхідно механі­зувати процеси навантаження й розвантаження, оскільки на них витрачається 50 — 70 % робочого часу. Застосування возів самоскид­ного типу сприяє підвищенню продуктивності праці й поліпшенню роботи їздового (рис. 10.8).

Рис. 10.8. Вози самоскидного типу конструкції колишнього ВНДІ конярства


Під час використання коней на середніх і важких роботах їм на­дають відпочинок протягом 10 — 30 хв. Для годівлі та відновлення роботоздатності тваринам необхідна перерва на 1,5 — 2 год.

Одним із економічних показників використання коней є собівар­тість коне-дня. Витрати на утримання коня відносять на види про­дукції, що виробляється з використанням живої тяглової сили. В калькуляції собівартості коне-дня враховують такі витрати: вартість кормів і підстилки, заробітна плата, загальновиробничі й загально­господарські витрати, амортизація, поточний ремонт та ін. У суму не включають витрати на утримання молодняку коней і оплату праці їздовим.

Суму річних витрат за мінусом вартості побічної продукції (гній, молоко, кінський волос тощо) ділять на кількість днів утримання тварин. Отриманий показник становитиме собівартість коне-дня. її можна розрахувати також за формулою


де Ск.д — собівартість коне-дня; В — сума витрат на утримання ко­ней; П — вартість побічної продукції; Ж — кількість приплоду; Ф — загальна кількість кормо-днів за рік; К — річний виробіток, коне- днів.

Із метою раціонального використання коней необхідно планува­ти обсяг виконуваних ними робіт, налагодити їх облік і калькуля­цію.

Розрахунок потреби в робочих конях. Оптимальну кількість робочих коней визначають за обсягом робіт у рослинництві, тварин­ництві, транспортних робіт, потреби в них населення тощо.

У рослинництві визначають обсяг робіт, що будуть виконані кінь­ми. Польові роботи переводять у гектари м’якої оранки. Виходячи з норми м’якої оранки на одного коня 0,3 га, визначають кількість ко- не-днів. Строки виконання польових робіт і кількість коне-днів дають можливість встановити потребу в конях для галузі рослинництва.

Потребу в конях для кожного виду польових робіт визначають за формулою


де К — необхідна кількість коней; О — обсяг робіт, які будуть вико­нані кіньми; Т — обсяг робіт, що будуть виконані механічним тяг­лом; Н — денна норма виробітку на одну голову; С— строки вико­нання робіт.

Кількість коней для обслуговування тваринництва визначають із розрахунку потреби в них на 100 умовних голів великої рогатої ху­доби. Там, де добре організований виробничий процес, 100 голів ве­ликої рогатої худоби обслуговує 2,5 голови робочих коней, свиней — 0,37, овець — 0,4, птиці — 0,07. Також ураховують кількість коней, необхідну для випасання худоби.

Усі транспортні роботи переводять у тонно-кілометри. Денна нор­ма на транспортних роботах на одного коня становить 7 тонно- кілометрів. Враховуючи ці показники й сезонність виконання робіт, визначають загальну кількість коней, потрібну для виконання транспортних робіт.

Потребу в конях для населення розраховують, виходячи з норми, що на один двір упродовж року необхідно 10 — 12 коне-днів. Для ви­конання інших робіт, роз’їздів та задоволення потреб населення на 100 га сільськогосподарських угідь потрібно 0,6 — 0,7 голови дорос­лих коней.

Загальну потребу в конях для господарства визначають, підсу­мовуючи отримані показники кількості поголів’я для рослинництва, тваринництва, транспортних робіт, потреб населення, роз’їздів то­що. Необхідно також мати певний страховий запас коней.

Потребу в конях можна визначити за показником щільності по­голів’я на 100 га сільськогосподарських угідь, яка має досягати від

1,5 до 3,5 голови залежно від інтенсивності розорювання земель.

Практика свідчить, що для господарств бажаними є два типи ко­ней: запряжно-універсальний і легкозапряжний. Коні першого типу середні на зріст, із видовженим тулубом, добре розвиненим кістяком

і м’язами, високою роботоздатністю, рухаються кроком із швидкістю

4,8 — 5, риссю —12 — 15 км за 1 год. Легкозапряжний тип характер­ний для коней, що мають добру роботоздатність і рухаються риссю в запряжці зі швидкістю 15 — 18 км/год.