4.1.1. Поняття корпоративної власності

Сучасні економічні теорії щодо суті і ролі акціонерного капіталу в економічних системах виходять з того, що в умовах корпоратив­ного сектору зміщуються акценти з максимізації прибутку, які ха­рактерні для приватного підприємства, на задоволення інтересів влас­ників, а також інших учасників корпоративних відносин. Базовим завданням корпоративного управління є управління майном в інте­ресах власників. Тому найважливішим моментом корпоративного управління є чітка регламентація відносин власності в корпораці­ях. Якщо йдеться про товариства корпоративного типу, то вони фор­мують власність, притаманну такій організаційно-економічній формі. Якщо розглядати державні підприємства як корпоративні, то існує певна специфіка формування власності, оскільки такі підприємства отримують власність в повне господарське відання, або оперативне управління, яке має певну специфіку.

Термін “власники” в корпоративній сфері може застосовуватись в кількох вимірах. Перший вимір стосується учасників або акціо­нерів. Вони є власниками корпоративних прав і здійснюють власне управління ними. Акціонери є власниками цінних паперів у ви­гляді акцій. Є власники облігацій акціонерних товариств та опціо- нів на придбання акцій. Вони є приватною власністю, з якою ак­ціонери здійснюють відповідні операції.

Другий вимір цього терміна стосується власності корпорації як юридичної особи.

Акціонери як власники мають не дуже тісні зв’язки з обраною фірмою, за наявності високоліквідного ринку цінних паперів вони можуть без надмірних труднощів реалізувати свої акції. У товари­ствах з обмеженою відповідальністю це зробити складніше, проте мож­ливе. Відносини акціонерів з товариством мають такі характерні риси: інвестування в акції здійснюється на термін існування фірми, ці відно­сини не потребують періодичного переоформлення. Не треба також забувати, що за умови ліквідації акціонерного товариства право на отримання своєї частки майна акціонери мають в останню чергу.

Взагалі корпоративні підприємства функціонують як господарські ланки на основі певних основних та оборотних фондів, які вони ви­користовують з більшою чи меншою ефективністю. Проте виробничі

та невиробничі фонди господарських товариств формуються на по­чаткових стадіях залежно від угод їх засновників та учасників, які визначають мету діяльності, способи розподілу часток між заснов­никами і величину початкового капіталу, який буде застосовува­тись для господарської діяльності товариства. Своєрідною є приро­да власності самого товариства. Річ у тім, що власність господарсь­ких товариств розглядається як об’єднана (спільна) власність. В Україні власність господарського товариства вважається колектив­ною, і воно є власником:

— майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;

— продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

— одержаних доходів;

— іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Початковий капітал товариства формується за рахунок внесків

учасників та засновників товариства. Майно, що передається за­сновниками і учасниками товариства у власність, являє собою вне­ски учасників та засновників товариства, що можуть виступати у різних майнових формах. Так, чинним законодавством України виз­начено, що внесками учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші май­нові права, в тому числі на інтелектуальну власність, грошові кош­ти, в тому числі в іноземній валюті. Практика показує, що внесками можуть бути різні матеріальні та нематеріальні цінності, які мо­жуть відображатись у бухгалтерському обліку на балансі товари­ства і відповідати законодавчо визначеному переліку.

Особливо слід звернути увагу на те, що при створенні товариства виникає капітал, який є власністю не окремих акціонерів, а товари­ства. Це означає, що учасники мають в товаристві свої корпора­тивні права, але воно і тільки воно (товариство) є суб’єктом господарських відносин. Воно є власником цього майна, несе ри­зик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування. Щоправда, установ­чими документами може бути передбачено інший порядок відпові­дальності за економічні ризики, проте така відповідальність має відпо­відати чинному законодавству. Будівлі, споруди, обладнання, гудвіл та інші цінності не є власністю окремого акціонера, і він не може здійснити відчуження якогось клаптика АТ, оскільки усе це є власністю товариства як юридичної особи. Він може отримати якусь матеріальну частку АТ тільки у разі його ліквідації, після розрахунків з кредиторами та ін. Його власністю є лише акція як свідоцтво його корпоративних прав, і з нею він може здійснювати усі наведені вище дії. Винятком можуть бути тільки випадки, коли власник корпоративних прав передав якесь майно на правах кори­стування. При цьому можливі варіанти відчуження, що має бути чітко відображено в установчих документах. Слід зазначити, що більш складні відносини власності і відповідальності за неї скла­лись у повних та командитних товариствах, які передбачають різні варіанти зобов’язань осіб і відповідальності, про що йшлося вище.

Щодо власності на виготовлену продукцію та інших доходів, то це положення у господарських товариствах майже не відрізняється від інших організаційних форм підприємств.