Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

12.1.2. Визначення кризового стану підприємства

Система антикризового управління відрізняється від загального менеджменту, оскільки вводиться в дію тоді, коли підприємство пере­буває в передкризовому або кризовому стані. На сьогодні теоретичні розробки і нормативні документи не дають чіткого визначення тер­міну “кризовий стан”, тому слід навести основні характеристики, згідно з якими підприємство належить до таких, де потрібно вжива­ти антикризових заходів.

Підприємство створюється залежно від інтересів його власників і функціонує відповідно до їх цілей. Тому діяльність підприємства має враховувати внутрішні стимули та зобов’язання (перед власни­ком, акціонером, найманими працівниками). Водночас підприємство взаємодіє із зовнішнім середовищем (партнерами, контрагентами, фіскальною та фінансово-кредитною системою) і має виконувати перед ними зобов’язання і вимагати відповідного виконання зобов’я­зань іншої сторони перед ним. Тому для визначення кризового ста­ну важливим моментом є аналіз співвідношення зобов’язань підприємства щодо інших суб’єктів та їх зобов’язань щодо нього. В практиці такий аналіз починається з виявлення рівня задоволення зобов’язань підприємства.

Зобов’язання підприємства поділяють на дві великі групи — внутрішні та зовнішні.

Внутрішні зобов’язання виникають перед власниками (в кор­пораціях, наприклад, по виплаті дивідендів), найманими працівни­ками (по виплаті заробітної плати) та ін.

Зовнішні зобов’язання підприємства включають зобов’язання перед фіскальною системою (не сплачені в строк податки), фінан­сово-кредитною системою (неможливість погасити заборгованість перед банками або іншими фінансовими організаціями), зобов’я­зання перед контрагентами (по проплаті товарів і послуг, наданні послуг та поставках товарів тощо). Тому вихідним пунктом ана­лізу з метою встановлення необхідності проведення антикризових заходів є чітке визначення всіх зобов’язань підприємства — внутрішніх та зовнішніх та причин, які перешкоджають їх вико­нанню.

Причини, що перешкоджають підприємству виконувати свої зо­бов’язання, можуть бути також внутрішніми і зовнішніми.

До основних внутрішніх причин відносять насамперед недо­сконалий менеджмент, внаслідок чого підприємство зробило неефек­тивні довгострокові фінансові вкладення, що не привели до зростан­ня його доходу в передбачуваний період, а також, коли підприєм­ство обтяжене надмірними виробничими запасами, що не збільшу­ють обсягів виробництва і грошових надходжень, виробляє готову продукцію, що не реалізується, утримує непомірну для нього соці­ально-культурну сферу, утримує надмірну кількість персоналу тощо. В сучасних умовах до таких причин можна віднести неефективну маркетингову стратегію і тактику, коли між виробниками та спо­живачами спостерігається значна кількість посередницьких ланок, в яких осідає переважна частина виручки.

Зовнішні причини невиконання зобов’язань можуть бути досить різні, але серед них потрібно виділити такі. Так, можливі ситуації, коли ринок знижує загальний попит на продукцію підприємства, оскільки немає потреб, високі ціни, низька платоспроможність, з’я­вилися товари-субститути. Такі ситуації можуть виникнути при неповерненні платежів за відвантажену продукцію або послуги здійснені недобросовісними споживачами. У таких випадках підпри­ємство, не маючи виручки, об’єктивно не виконує свої зобов’язання перед іншими суб’єктами його економічних зв’язків і діяльності. Можуть виникати ситуації різких змін податкової політики, запро­вадження підвищених митних тарифів, прямих заборон на експорт або імпорт продукції, що також призводить до неможливості підпри­ємством виконати зобов’язання.

Зобов’язання підприємства мають досить чітко визначені термі­ни виконання, перевищення таких термінів призводить до застосу­вання штрафних санкцій і набуття підприємством репутації ненадій­ного партнера, що поглиблює загальну недовіру до нього контра­гентів і навіть власного персоналу. Невиконання підприємством своїх зобов’язань свідчить про два основні моменти:

1) або менеджмент підприємства є недобросовісним і вважає мож­ливим їх не виконувати (практика діяльності українських підпри­ємств свідчить про масові випадки маніпулювання виручкою при байдужості до оплати праці робітників або, навпаки, здійснюється насамперед оплата праці, а після цього залишки проплачуються контрагентам);

2) або підприємство дійсно не має змоги виконувати свої зобов’я­зання. У першому випадку підприємство повинно мати можливість виконати свої зобов’язання за рахунок високоліквідних активів і продовжувати виробничу діяльність, тоді кризовий стан підприєм­ства не проявляється і неможливість виконати зобов’язання може бути відносною та тимчасовою. У другому випадку наявна криза і потрібно вводити антикризове управління як єдиний засіб продов­жити діяльність підприємства в прийнятних для власників та су­спільства формах.

Взагалі кризовий стан підприємства визначається недостатністю власного ліквідного капіталу забезпечити зростаючі боргові зобов’я­зання, неспроможністю менеджменту підприємства вжити заходів для нейтралізації негативних явищ, відсутністю обгрунтованої ре- структуризаційної програми. Такий стан може залежати також від незбалансованості корпоративних інтересів власників підприємств і проявляється в основному як неплатоспроможність підприємства.