Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.2.6. Фітоценози і агрофітоценози

Суміші рослин кількох родин чи видів або того й іншого є рослинними угрупованнями. Розрізняють природні (стабільні) угруповання рослин — фітоценози й польові травосуміші одно- та багаторічних кормових рослин — агрофітоценози. Для останніх ха­рактерний більш або менш випадковий добір культур. Він може бу­ти вдалим, задовільним або взаємовиключаючим, коли рослини у ценозі є антагоністами.

Поняття «фітоценоз» стосується природних угідь. Фітоценоз — це сукупність рослин, яку займають певну однорідну ділянку і об’єднані взаємодією із середовищем, а через середовище — і між собою. У кормовиробництві доводиться мати справу насамперед з агрофітоценозами (агроценозами), тобто з рослинними угрупован­нями, створюваними штучно на культурних пасовищах, сіножатях і в польових умовах при вирощуванні одно- і багаторічних кормових культур

У літературі трапляються поняття «відкритий» і «закритий» фі­тоценози. Перше означає тимчасове, випадкове нагромадження рос­лин, наприклад, на дні ставів, коли з них спускають воду на кілька років для очищення і ремонту; у перші роки при штучному задер­нінні перелогів, залуженні схилів і пасовищ. Закритий фітоценоз — це власне фітоценоз. У ньому в результаті тривалого добору немає випадкових компонентів. Це єдине ціле угруповання, де кожний компонент має здебільшого оптимальні умови для вегетації.

Періодично внаслідок коливання метеорологічних умов (сонячна інсоляція, погодні умови вегетаційного періоду, умови перезимову­вання) деякі рослини можуть мати кращі умови для вегетації або краще витримувати погіршення їх. Вони займають домінуюче по­ложення. Продуктивність інших рослин знижується, проте вони за­лишаються у травостої. У разі зміни умов на протилежні створюєть­ся зворотна ситуація — види, що перебували в рецесиві, тобто в пригніченому стані, стають домінуючими і визначають продуктив­ність травостою. Таке рослинне угруповання, як бачимо, динамічне, добре пристосоване до умов місцевості, де воно росте, і в господарсь­кому плані вигідне стабільністю врожаїв.

Різні фактори взаємодії (взаємовпливу) рослин у фітоценозі ви­вчає спеціальна біологічна наука алелопатія (від грец. аііеіоп — взаємно).

Надземна і коренева маси компонентів фітоценозу розміщені відповідно в різних ярусах, що значною мірою зменшує міжвидовий антагонізм, сприяє кращому використанню ценозом умов місцевості, де рослини ростуть. Велике значення мають кореневі виділення ро­слин, так звані коліни — ефемерні сполуки, що швидко змінюють свій хімічний склад Вони по-різному впливають на ріст інших ком­понентів травосуміші. Наприклад, овес добре росте в сумішах з ви­кою, горохом, чиною, проте на ріст кукурудзи ці бобові впливають різко негативно, що можна помітити уже у фазі проростання за умови окремого і спільного вирощування їх. Тому суміші кукурудзи з викою озимою та ярою, горохом і чиною характеризуються знач­ним домінуванням бобових. Аналогічне, проте з іншої причини, спо­стерігається у посівах конюшини лучної із злаковими у перший рік використання травостою. У цих сумішах домінує конюшина. Навіть коли конюшина випадає з травостою (він росте три роки), злакові помітно відстають у рості від висіяних у сумішці з люцерною і еспа­рцетом, вони гірше кущаться (рис. 1). В результаті — сильне заті­нення злакових конюшиною у 1 — 2-й рік вегетації.

За достатньої кількості вологи, тепла, післяжнивних речовин ос­новним лімітуючим фактором вегетації компонентів фітоценозів є світловий. Чим кращі ріст і облистненість верхнього ярусу рослин, тим гірше освітлені рослини нижнього ярусу, тим менша участь їх у травостої.

У фіто- й агроценозах є види, які витісняють (заглушують, при­гнічують) інші компоненти. Це, наприклад, швидкорослі райграс багатоукісний і високий, грястиця збірна, костриця тростинна, ко­нюшина лучна, редька олійна, ріпак, суданська трава, сильфія пронизанолиста, мальва, горох, вика озима і яра, овес, жито та ін. Є види неконкурентоздатні — тимофіївка, лядвенець рогатий і болот-



ний, пирій безкореневищний, боби і соя на зелену масу, люпин, ку­курудза. Звичайно верхові рослини пригнічують низові, останні можуть навіть випадати із травостою.

Отже, у фітоценозах й агрофітоценозах є види домінуючі, або едифікатори, й допоміжні, але також продуктивні, які в разі випа­дання домінуючого виду або за несприятливих для нього умов замі­нюють його. Такі рослини називають субдомінантами, або субеди- фікаторами.

Рослинні асоціації. У зв’язку з великою різноманітністю фіто­ценозів розроблено класифікацію їх. В основу її покладено рослинну асоціацію, що об’єднує кілька фітоценозів. Рослинна асоціація — це угруповання рослин з усталеним певним флористичним складом, особливими умовами місцевості, де вони ростуть, та фізіологією. Це поняття було прийнято в 1910 р. на конгресі ботаніків. Більшість українських геоботаніків визнають асоціацію основною систематич­ною одиницею рослинності, що об’єднує схожі фітоценози. Поняття асоціації прирівнюють до поняття про вид рослин. До одного виду належать особини, подібні за суттєвими ознаками. Тому в одну асо­ціацію об’єднують фітоценози (підвиди) за їхніми загальними озна­ками, не вдаючись до окремих властивостей кожного фітоценозу. Отже, у природі на сіножатях і пасовищах слід розрізняти конкрет­ні фітоценози й асоціації, до яких їх відносять.

Основною асоціацією лучних рослин є тонконогові (злакові). На луках багато бобових, різнотрав’я, осок, ситникових. Тому можуть бути асоціації злакові, злаково-бобові, злаково-різнотравні та ін.

Велике значення для росту і розвитку компонентів фітоценозу й асоціацій мають родючість, водний режим ґрунту, його фізичні вла­стивості, бактерії і гриби, мікроорганізми, зоокомпоненти, особливо дощові черви, личинки комах та інші тваринні організми.

Біоценози. Будь-яке природне угіддя або посів польових кормо­вих культур — це комплекс живих організмів, де вищі рослини рос­туть по сусідству з нижчими — грибами, одноклітинними, водорос­тями, бактеріями, різними мікроорганізмами, дрібною зоофауною (гризунами, дощовими червами, личинками комах та ін.). Усю цю сукупність рослинних, тваринних і мікроорганізмів у системі ґрунт — рослина називають біоценозом.

Усі судинні рослини, здатні створювати органічну речовину, ви­користовуючи енергію сонця, вологу і поживні речовини ґрунту, на­зиваються автотрофами, тобто це рослини, що самі забезпечують себе, окремі види паразитують на інших рослинах (повитиця, вов­чок), деревах (омела).

Поряд з автотрофами і в тісній взаємодії з ними живуть гетеро­трофні організми — тварини, гриби, бактерії, актиноміцети. Вони залежать від автотрофних, використовують їх органічну і поживні речовини. Серед гетеротрофів розрізняють тваринні — фітофаги, які використовують живі органи рослин; паразитні рослини — гри­би і бактерії, що використовують органічну речовину. Є бактерії- симбіонти, наприклад бульбочкові, а також мікоризні гриби, які живуть у симбіозі з вищими рослинами. Мікроорганізми, які міне­ралізують органічну масу, називають сапрофітами — це гриби і бак­терії. Завдяки ним поживні речовини органічної маси перетворю­ються на доступні мінеральні сполуки, які використовуються потім рослинами. Автотрофні гетеротрофи, як бачимо, взаємозалежні, не можуть існувати одні без одних. Отже, на луках є два види живих взаємозалежних організмів, що утворюють біоценози.

Біогеоценози. Біоценоз на природних угіддях — результат три­валої еволюції живих організмів, добору їх. І гетеротрофи, і автотро­фи тісно пов’язані з середовищем — кліматичними умовами, ґрунтом, ґрунтотворними породами, умовами зволоження. В результаті вини­кають природні утворення, які В.М. Сукачов назвав біогеоценозами. Усі їхні ланки єдині і взаємопов’язані. Розривати цей ланцюг не мо­жна без шкоди для природи і господарської діяльності людини.

Виснаження ґрунту. Роль добору і чергування культур. У літературі термін «виснаження ґрунту» трактують як узагальнюю­чий, під яким розуміють погіршення родючості ґрунту внаслідок низького рівня технології, незадовільного добору культур або, що спостерігається найчастіше, внаслідок повторної сівби деяких рос­лин. Насправді при повторній сівбі, наприклад гороху, бобів, сої, буркуну, люцерни, конюшини та ін., знижується урожай висіяних культур. Тому в одних випадках під виснаженням ґрунту розуміють загальне зниження родючості, в інших — як результат нагрома­дження у ґрунті продуктів обміну речовин — кореневих виділень, що несприятливо впливають на рослину при повторному вирощу­ванні її. Термін цей умовний. Насправді ґрунт не виснажується. При правильній зміні культур, тобто за умови додержання сівозмі­ни, вирощують урожаї не менші, а, можливо, більші, ніж попередніх культур. Не бажано, отже, допускати монокультуру, особливо бобо­вих, хрестоцвітих та деяких інших рослин. Разом з тим злакові — кукурудзу, пшеницю, ячмінь, а також бульбоплоди — картоплю, топінамбур можна вирощувати на одному місці протягом тривалого періоду за умови додержання необхідних вимог агротехніки.

У разі вирощування бобових із злаковими повністю усувається зазначений вплив бобових на ґрунт. Бобово-злакові травосуміші сприятливо впливають на родючість ґрунту, посилюючи нагрома­дження у ньому органічної речовини, поліпшуючи його структуру, водопроникність, аерацію. При цьому дернина лучних злаково- бобових травосумішей сприяє використанню не тільки краплинної вологи, а й водяної пари (всмоктує її як губка).