Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3.4. Поділ рослин за будовою кореневих систем, особливостями кущіння (пагоноутворення)

Типи пагоноутворення рослин. Залежно від кущіння розріз­няють такі рослини: 1) кореневищні, 2) нещільнокущові; 3) щільно- кущові; 4) кореневищні нещільнокущові; 5) стрижнево-кореневі; 6) гронокореневі, 7) коренепаросткові; 8) з повзучими стеблами, що вкорінюються; 9) цибулинні і бульбові. Окремо виділяють дворічні коренеплідні рослини. Цей тип найбільш близький до стрижнево- кореневих рослин. До перших чотирьох типів належать злакові ба­гаторічні трави, до п’ятого типу — бобові і трави інших родин.

Гронокореневі рослини мають укорочене кореневище і багато розгалужених коренів, схожих на коріння злаків, але товщих. Ця біогрупа розмножується здебільшого генеративно. До неї належить малоцінне різнотрав’я: жовтець, подорожник, щавель кислий, ане­мона пучкова. Коренепаросткові трави (осот жовтий, березка польо­ва, осот щетинистий, іван-чай, льонок звичайний, молокан татарсь­кий, спориш, солодка гола, молочай лазячий, верблюжа колючка та ін.) розмножуються насінням і вегетативними органами — корене­вими пагонами.

Більшість гронокореневих і коренепаросткових рослин — злісні бур’яни, деякі з них отруйні. Цінніші рослини восьмого типу. Вони мають більшу довжину повзучих надземних або підземних паго­нів — стебел, з вузлів яких, у свою чергу, утворюються невеликі ко­рінці, листя і пагони. Серед злаків, бобових і різнотрав’я, що нале­жать до цього типу, трапляються конюшина біла, свинорий, жов­тець повзучий, перстач гусячий та ін. Так само, як і щільнокущові злаки, ці рослини добре витримують витоптування, інтенсивне ви­пасання. Наявність їх у травостої є ознакою інтенсивного викорис­тання пасовищ.

До цибулинних і бульбових трав належать численні види цибулі, тюльпанів, лілії, які утворюють цибулину — основний вегетативний орган відновлення росту і часто розмноження. До бульбокореневих можна віднести таких представників різнотрав’я, як таволга степо­ва, чистець болотний, валеріана бульбиста, а також чина бульбиста, з культурних кормових рослин — картопля і топінамбур.

Цибулини і бульби сприяють перенесенню рослинами несприят­ливих умов середовища (затоплення або посуху, високі температу­ри, різкі похолодання та ін.).

Дуже поширеною видозміною кореня є потовщення його у зв’язку

з нагромадженням поживних речовин. Потовщені головні корені називають коренеплодами. До коренеплідних належить велика група рослин, куди з кормових рослин входять буряки, турнепс, бруква, морква, пастернак. У них головка — вкорочене стебло, що несе листя; коренева шийка — частина коренеплоду без листя і біч­них коренів, власне корінь — частина коренеплоду, на якій утво­рюються бічні корені.

Кущіння (пагоноутворення) злакових і бобових трав. Вра­ховуючи велике значення у кормовиробництві трав цих двох родин, слід докладніше спинитися на особливостях їх пагоноутворення. У


злаків пагоноутворення відбувається з вузла кущіння, у бобових — з кореневої шийки. Цей процес, що починається у злакових після утворення вторинних (вузлових) коренів, а в бобових — після утво­рення надземних пагонів, триває до цвітіння, в отавних (які відрос­тають після скошування) повторюється від 1 — 3 до 5 — 6 разів за літ­ньо-осінній період.

Отже, ріст і розвиток кущових трав — це насамперед безперерв­не пагоноутворення. Одні пагони залишаються вегетативними, інші утворюють суцвіття, тобто є генеративними.

За типом кущіння розрізняють три основних види злакових трав — кореневищні, нещільнокущові, щільнокущові. Залежно від типу кущіння надземні пагони відходять від головного пагона у трьох напрямах перпендикулярно у кореневищних, під кутом у не- щільнокущових і паралельно головному стеблу у щільнокущових злаків. Ці три типи злаків мають чіткі біологічні відмінності.

У кореневищних злаків (у культурі в Україні тільки багаторічні) стебла після цвітіння (пирій повзучий, стоколос безостий і прямий, мітлиця біла, очеретянка та ін.) утворюють 1 — 2 кореневища. Попе­редні кореневища відмирають, збагачуючи ґрунт на органічну речо­вину. Добре відростають вони на високородючих, з добрим водно- повітряним режимом нещільних ґрунтах. Наприклад, об’ємна маса суглинкових чорноземів не повинна перевищувати 1,20 — 1,24. В разі погіршення повітряного режиму ґрунтів внаслідок витоптуван­ня у період випасання худоби або під впливом важких збиральних машин і транспортних агрегатів ці злакові різко знижують продук­тивність і випадають з травостою.

На пасовищах і сіножатях кореневищні злаки краще вирощувати разом з бобовими і нещільнокущовими, які значною мірою запобі­гають випаданню кореневищних. Кореневищні злаки ростуть і да­ють високі врожаї протягом 10 років і більше за умови раціонально­го використання угіддя. Ці сінокісні культури добре ростуть на схи­лах і подах балок.

З кореневищ і вузлів кущіння розвивається кілька тонких коре­нів з численними кореневими волосками. Кореневища розміщують­ся переважно в орному шарі на глибині 10 — 20 см. Кореневищні трави накопичують у ґрунті до 20 т/га і більше органічної речовини, поліпшуючи його родючість і фізичні властивості.

Нещільнокущові злаки: з багаторічних — тимофіївка лучна, грястиця збірна, костриця лучна і тростинна, райграс високий і багатоукісний, пирій безкореневищний, житняки та ін., з одно­річних — райграс однорічний, суданська трава, пайза, могар, чу­миза та ін.


Нещільнокущові злаки стійкі проти ущільнення ґрунту, менш вимогливі до його родючості, хоч, як і кореневищні трави, урожайні лише на родючих ґрунтах або при внесенні добрив. Інтенсивне ку­щіння багаторічних злаків спостерігається вже на другий рік після сівби. За достатнього зволоження і легкого витоптування вони ку­щаться восени у рік сівби. Вузли кущіння нещільнокущових злаків розміщуються близько до по верхні ґрунту. Від вузла кущіння біля попереднього пагона під гострим кутом відходить черговий пагін, утворюючи у ґрунті тільки одне міжвузля. На одній рослині може утворюватися до 120 пагонів і більше. Особливо це характерно для грястиці збірної, яка утворює окремі потужні кущі, що виділяються

із загального травостою. Кожний пагін має свій корінець. Аналогіч­но кущаться однорічні трави — райграс однорічний, суданська тра­ва, пайза, могар, чумиза та ін.

Нещільнокущові багаторічні трави на одному місці без пересі­вання і підсівання можуть рости від 4 — 6 до 8 — 10 років. Як і коре­невищні злаки, вони поліпшують родючість і структуру ґрунту. їх використовують на пасовищах, сіножатях, у кормових сівозмінах у сумішах із бобовими і кореневищними травами. Глибина прони­кання їхніх коренів у ґрунт становить 160 — 260 см у багаторічних і від 120 — 160 до 320 — 340 см в однорічних (суданська трава, пайза, могар, соргосуданкові гібриди).

Щільнокущові злаки (багаторічні трави) дуже поширені на при­родних кормових угіддях. Це менш продуктивні трави, які у природ­ному дерновому процесі замінюють нещільнокущові подібно до того, як нещільнокущові замінюють кореневищні злаки. До них належать рослини степів (ковила, костриця овеча і борозенчаста) і вологих міс­цевостей (біловус, щучник дернистий, мітлиця собача та ін.).

На відміну від нещільнокущових у щільнокущових злаків вузол кущіння знаходиться на поверхні ґрунту, добре закритий щільно розташованими пагонами, що ростуть вертикально, торішнім лис­тям, листковими піхвами, стеблами. Все це забезпечує достатню во­логість всередині куща навколо вузлів кущіння.

Важливою особливістю цих злаків є наявність паренхіми — тка­нини, по якій переміщується повітря. Вона добре розвинена в коре­нях у вигляді міжклітинних проміжків, які сполучаються з аналогі­чною тканиною стебел і листя. Паренхіма листя сполучається з про- дихами. У зв’язку з наявністю паренхімної тканини коріння щіль­нокущових злаків товстіше, ніж у двох попередніх груп злаків, і слабко розгалужене. На листі деяких злаків, наприклад щучнику дернистого, паренхіму у листках видно неозброєним оком.

Усі щільнокущові трави — це мікотрофні злаки. Вони не мають кореневих волосків, їхнє коріння густо, як повстю, вкрите екотроф- ною (зовнішньою) мікоризою. Є у них і ендотрофна (внутрішня) мі­кориза. На коренях щільнокущових злаків мікориза — це розгалу­жені багатоклітинні волокна міцелію.

До проміжного типу злакових трав (кореневищно-нещільно- кущових) належать тонконіг лучний, мітлиця звичайна, китник лу­чний, райграс пасовищний, костриця червона та ін. На відміну від кореневищних, кореневища у них короткі, а дочірні кущі стають самостійними рослинами. Такі злаки створюють дуже щільну дер­нину. їх доцільно використовувати на пасовищах, для задерніння стадіонів і аеродромів.

Пагоноутворення у бобових трав. За типом пагоноутворення багато- і однорічних бобових трав розрізняють нещільнокущові, пов­зучі, сланкі, виткі, короткостеблові рослини. До рослин з нещільним кущем належать люцерна посівна (синьогібридна), жовта, голуба; еспарцет посівний, піщаний, закавказький; конюшина лучна, ро­жева; однорічні види конюшини — шабдар (олександрійська, чер­вона), буркун дворічний.

До рослин з повзучим пагоноутворенням належать конюшина біла (повзуча), до сланких — люцерна хмелевидна, чина лучна (широколиста і лісова), з витким — мишачий горошок, вика мохна­та, до короткостеблових — степові екотипи астрагалів.