4.2.1. Період початкового освоєння заболочених, болотних, заліснених та інших земель. Попередні обстеження і дослідження

На призначеному для докорінного поліпшення угідді спочатку проводять попередні обстеження та інвентаризацію. Попереднє обстеження здійснює комісія, у складі якої є ґрунтознавці, меліо­ратори, геоботанік, геодезист, агроном. Якщо передбачається ви­конання робіт із залученням організації-підрядника, в комісію вводять і представників підрядника. При проведенні меліоратив­них робіт на перезволожених заплавних луках найважливішою умовою є створення меліоративної мережі для подвійного регулю­вання стоку. Треба також створити запірні шлюзи на головному (магістральному) каналі і на бічних каналах, які забезпечать не­обхідний рівень ґрунтових вод і можливість проводити дощування водою з каналів.

Водорегулювальна мережа. Найбільш трудомістким є доко­рінне поліпшення торфово-болотних ґрунтів на низинних болотах. Тут важливо насамперед відрегулювати водний режим. На болотах це роблять за допомогою відкритих каналів, закладання дренажу і поєднанням їх. Якщо потрібно, створюють водозбірники для відве­дення води з угіддя. На території боліт воду можна відводити в не­великі річки, озера, ставки, яри, кар’єрні виробки. У зв’язку з цим розрізняють магістральні, бічні провідні, нагірні канали, колектори і дрени. Для створення їх здійснюють розпланування трас і верти­кальні зйомки ділянки, яку використовують при проведенні відпо­відних земляних робіт. Після цього виносять у натуру знаки, які закріплюють осі каналів, їхні кутові і кінцеві точки. Вони є основою для подальших робіт із розпланування регулювальної мережі. При цьому відстань між пікетами здебільшого становить 100 м, а висотні позначки їх визначають технічним нівелюванням.

У відомості земляних робіт зазначають уточнену за добутими да­ними глибину каналів, ширину по верху і по дну та обсяг земляних робіт. Дублікат заповненої відомості передають виконавцеві цих робіт. При розплануванні траси крім пікетних стовпчиків 40 - 50 см заввишки рекомендується виставляти «сторожки» на рівні ґрунту, оскільки при випасанні худоби на заплавах пікети нерідко гублять­ся. Якщо є раніше побудована осушувальна мережа, її також нано­сять на карту осушувальної мережі. Один примірник плану зберіга­ється у виконавця, а другий — у господарстві, на заплавах якого проводять докорінне поліпшення.

Водорегулювальну мережу намічають для кожного меліоратив­ного масиву або ділянки окремо, виходячи при цьому з конкретних умов заплави. На ділянках заплави, де і раніше проводились мелі­оративні роботи, здійснюється ремонт старої осушувальної мережі.

Проектно-кошторисну документацію виконують за рахунок замов­ника.

Часто при зарегулюванні стоку, створенні меліоративної мережі подвійного регулювання центральний (магістральний) канал з зов­нішнім запірним шлюзом роблять прямим. На малих ділянках це не має значення, а на великих заплавних масивах краще залишати центральне русло таким, яким воно є, не випрямляючи його.

Крім відкритих каналів, роблять закритий дренаж з глибиною закладання дрен 1 - 1,2 м. Основним матеріалом для закритого дренажу є гончарні діаметром від 40 до 200 мм або пластмасові діа­метром від 40 до 75 мм труби. Пластмасовий дренаж дешевший за гончарний. Слід підкреслити важливість закладання також крото­вого дренажу. Крім осушувальної дії, він збільшує аерацію та міне­ралізацію торфових ґрунтів, що сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур. Поряд із цим у сухий період року за допомогою кротового дренажу і шлюзування можна швидко подати воду з колекторів на переосушені ділянки. Закритий дренаж збіль­шує міжканальну площу, що дає змогу поліпшити механізацію ви­рощування сільськогосподарських культур.

Підготовчі роботи для докорінного поліпшення. Перед за­кладанням закритого дренажу та обробітком ґрунту треба знищити чагарник, дрібнолісся, купини і розрівняти кавальєри уздовж кана­лів. Пні корчують спеціальними корчувачами, а чагарник знищу­ють кущорізами. Кавальєри розрівнюють бульдозерами. Викорчу­вані чагарники чи пні вивозять або стягують з ділянки, після чого планують поверхню поля.

Після розчищення проводять обробіток ґрунту. Для обробітку ці­линних боліт і заорювання дрібного чагарнику застосовують чагар­никові болотні плуги, наприклад марки ПКБН-100, ПБН-100А, ПБН-100, ПБН-75 та ін. Великі чагарники й купини заорюють спе­ціальними плугами. Для розробки шару застосовують важкі дискові борони БДТ-2,2, БДН-3, дисковий плуг ПДН-4, фрезбарабани ФБ-1,9, ФБ-1 та ФБ-0,9 тощо, важкі водоналивні гладенькі котки.

Головне завдання обробки цілинних, заплавних і заболочених земель при докорінному поліпшенні полягає у створенні потужного розпушеного шару ґрунту 25 — 35 см завглибшки.

Обробіток цілинного ґрунту збільшує аерацію, що поліпшує умо­ви життя мікроорганізмів. За підрахунками А.П. Кирильчика, у пе­рший рік освоєння торфово-болотних ґрунтів кількість амоніфікато- рів збільшувалась удвічі, актиноміцетів — у 2,5 раза, плісеневих грибів — у 2 рази, а кількість денітрифікаторів зменшувалась у 2 рази порівняно з кількістю в ґрунті цих мікроорганізмів до освоєння ділянки. Посилення активності мікроорганізмів сприяє нагрома­дженню в ґрунті нітратів.

Обробіток заплавної цілини краще проводити влітку. Це поліп­шує мінералізацію органічної речовини ґрунту і сприяє звільненню орного шару від оксидних сполук. Глибина обробітку залежить від ґрунту, часу проведення, ступеня осушення ділянки, сільськогоспо­дарської культури, під яку його проводять. Влітку цілину обробля­ють на глибину до 35 см, рано восени — на 25 — 30, пізно восени — на 20 — 25 см.

При створенні укісно-пасовищного вгіддя на староорних незалив­них заплавних землях їх обробляють після збирання врожаю. Проте ділянки, звільнені від просапних культур пізно восени, можна оброб­ляти навесні, перед сівбою. Для цього часто застосовують поверхне­вий обробіток дисковими лущильниками агрегатами РВК та ін.

Після літньої оранки цілини проводять культивацію або диску- вання. Це поліпшує аерацію ґрунту, зберігає вологу і очищає поле від бур’янів.

Слід звернути особливу увагу на передпосівний обробіток як на добре осушених ділянках, де верхній шар ґрунту швидко пересихає, так і на слабко осушених, де він висихає дуже повільно. На добре осушених ділянках передпосівний обробіток треба проводити безпо­середньо перед сівбою, застосовуючи до- і післяпосівне коткування ґрунту, щоб забезпечити надходження води знизу в посівний шар. На ділянках слабко осушених після передпосівної обробки верхній шар ґрунту має просохнути і прогрітись; лише після цього проводять сівбу.

Удобрення. Відмінність у родючості ґрунтів потребує диферен­ційованого підходу до внесення добрив відповідно до даних агрохі­мічного аналізу ґрунту. Тут досить доцільні прийоми прецизійного землеробства. Добрива з урахуванням вмісту поживних речовин у ґрунті слід вносити на запланований урожай перед обробкою дер­нини і під культивацію перед сівбою. Треба враховувати, що багато­річні злаково-бобові суміші та однорічні кормові культури на зелену масу використовують багато азоту і калію. Вносячи добрива, слід створювати відповідний фон живлення для нового травостою, вра­ховуючи ґрунтові умови в кожному конкретному випадку. Напри­клад, ґрунти Супойської заплави (Черкаська область) дуже багаті на азот, на окремих ділянках — на фосфор, але бідні на калій і мідь. Рослини, які тут вирощують, реагують на ці поживні елемен­ти. Коли в рік освоєння площі калію в ґрунті мало, слід вносити по­двійну норму каїніту (половину восени і решту — навесні). В насту­пні роки норму калійних добрив зменшують відповідно до даних агрохімічних аналізів.

Мідні добрива (піритний недогарок) вносять разом із калійними, а суперфосфат — у два прийоми (70 - 75 % — перед сівбою і 25 - 30 % — у рядки під час сівби).

Якщо планується вирощування попередників (однорічних) про­сапних культур, а також на легких супіщаних і піщаних ґрунтах можна внести гній або торф. Якщо стік у водойми не загрожує, вно­сять і безпідстилковий гній при його наявності з розрахунку відпо­відно 40 - 60 і 80 - 100 т/га. Він є доброю основою для створення ви­сокопродуктивного травостою.