Більшість природних кормових угідь — це низькопродуктивні луки і пасовища, які часто перебувають у дуже незадовільному культуртехнічному стані. Одержаний з них корм має низьку якість, тварини поїдають його не більш як на 40 — 50 %. Сіножаті й пасо­вища, з яких мають 30 — 40 ц/га і більше корму, займають незначні площі. Для поліпшення продуктивності природних лук і пасовищ можна застосовувати різні агротехнічні, меліоративні, агрохімічні та біологічні заходи.

Розрізняють поверхневе і докорінне поліпшення природних сіно­жатей і пасовищ. Поверхневе поліпшення — це комплекс культуртех­нічних, агротехнічних, біологічних, організаційно-господарських, економічних заходів, спрямованих на поліпшення продуктивності і якості травостою (дернини). Під докорінним поліпшенням розуміють комплекс культуртехнічних, агрохімічних, меліоративних, агротехні­чних, біологічних, організаційно-господарських та економічних захо­дів, спрямованих на створення нового, високопродуктивного бобово­злакового або злаково-бобового травостою замість малопродуктивно­го, малоцінного за видами. Поверхневе поліпшення доцільно прово­дити там, де в травостої збереглось не менш як 25 % цінних злакових і бобових трав. Оптимальний показник — 30 — 40 %.

Крім ботанічного складу травостою велике значення має і стан території природного угіддя. Якщо вона не менш як на 25 — 30 % вкрита деревами і чагарниками або на 30 — 40 % заболочена, то, не­залежно від виду травостою, проводять докорінне поліпшення.

В.Р. Вільямс вважав, що на луках і пасовищах слід застосовувати насамперед докорінне поліпшення. Проте сучасні засоби механіза­ції, наявність добрив і насіння трав дають змогу і при поверхневому поліпшенні досягти високих результатів — збільшити продуктив­ність травостою у 3 — 5 разів. Про це, наприклад, свідчить досвід Гірсько-Карпатської лучної сільськогосподарської дослідної станції, Запорізької і Полтавської обласних сільськогосподарських дослід­них станцій та ін. Застосування корінного поліпшення на великих територіях, крім того, потребує дуже великої кількості дорогого на­сіння бобових і злакових трав. Уже одна ця обставина різко обмежує сьогодні можливості проведення докорінного поліпшення природ­них угідь у широких масштабах.