Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.1.3. Удобрення лук

Звичайно потенційна родючість луки висока — в ґрунті багато органічних речовин. Для переведення їх у доступні форми слід здійснювати спеціальні агротехнічні заходи. Проте при поверхне­вому поліпшенні робити це треба обережно, голчастими знаряддя­ми, щоб не руйнувати дернини. Треба вносити добрива з урахуван­ням природної родючості ґрунту, запобігаючи надмірній мінералі­зації його органічної речовини. Доцільність цього підтверджується практикою тривалого використання лучних травостоїв у західних районах України, закордонним досвідом, зокрема Ротамстедською дослідною станцією (Велика Британія), де за допомогою регулярно­го удобрення лук протягом 10 років підтримували продуктивність угіддя на рівні 65,3 ц/га сіна порівняно з 20,2 ц/га без добрив. На цій станції після внесення фосфорно-калійних добрив майже в 4 рази збільшилась кількість бобових за цей період (М. Г. Андрєєв).

Численні дослідження свідчать, що внесення фосфорних і фос­форно-калійних добрив сприяє збільшенню кількості бобових рос­лин і різнотрав’я у травостої. Азотне добриво різко збільшує частку злакових рослин, урожайність трав. Фосфорно-калійне живлення ефективне тоді, коли достатньо азоту в ґрунті.

При достатній вологості, а також на зрошуваних ділянках загальну норму добрив слід вносити порціями — навесні і під майбутні укоси. У лісостепових і степових районах більш ефективне весняне внесення добрив, а також осіннє підживлення для кращого перезимовування трав. При внесенні добрив в усіх випадках ураховують планову вро­жайність травостою. Фосфорно-калійне добриво можна вносити восени і навесні, азотне — порціями, якщо дозволяють умови зволоження. Найкраща форма азотного удобрення на луках — аміачна, яка добре закріплюється у верхньому шарі ґрунту, мало зазнає міграції в нижчі шари, як це буває при внесенні нітратних форм азоту.

Слід створювати оптимальний фон живлення, який використо­вують рослини. Установлено, що 1 кг д. р. азотних добрив забезпе­чує вихід 30 — 35 кг сухої речовини при дозах внесення 60 — 80 кг/га. Подальше підвищення доз не дає аналогічного збільшення врожаю. Виявляється дія так званого закону ефекту, що знижується. При внесенні добрив урожайність луки має збільшуватись не менш як у 1,5 раза.

Органічні добрива. На легких піщаних і супіщаних ґрунтах для догляду за травостоєм лук найбільш бажаною є органо-міне- ральна система живлення і мінеральна на звичайних зв’язних ґрун­тах — сірих лісових суглинкових, звичайних чорноземах, каштано­вих та ін., де трав’яний шар сіножатей і пасовищ сам нагромаджує велику кількість органічної речовини, добре відновлює і підвищує родючість. Органічні добрива доцільно використовувати насамперед під однорічні зернові, технічні й кормові культури або при докорін­ному поліпшенні природних угідь.

Разом з тим, крім стоків ферм, які використовують для зрошен­ня, цінними добривами на луках є гноївка і рідкий гній. Викорис­тання 200 — 300 м3 гноївки (розведення водою 1 : 2) і рідкого гною (розведення 1 : 5...1 : 10) дає змогу без внесення інших видів добрив одержати 400 — 500 ц/га зеленої маси. Якщо в господарстві є птахо­ферми або птахофабрики, використовують пташиний послід, який містить азот, фосфор і калій. Це більш цінне добриво, ніж гноївка і рідкий гній. Залежно від хімічного складу його розчиняють у спів­відношенні 1 : 40, 1 : 50 і більше.

При внесенні добрив мобільним транспортом (РЖТ-4, РЖИ-8, РЖТ-16, МЖТ-10, та ін.) або по трубопроводах до поля, а потім транспортом проводять гомогенізацію добрив механічним і гідрав­лічними засобами для одержання однорідної маси із включеннями органічних часток не більш як 10 — 15 мм.

Для поділу безпідстилкового гною на фракції (тверду й рідку) використовують вертикальні та горизонтальні відстійники, вібро- грохоти (ГИЛ-52 і ГИЛ-32), гвинтові прес-фільтри (ВПО 20А), філь­трувальні центрифуги, шнеково-роторні фільтрпреси (ВИМ) та ін.

Рідку фракцію вносять дощуванням. Тверду можна змішувати з торішньою соломою і готувати звичайний гній для внесення в полях сівозміни або розбавити водою і внести гноївкорозкидачами.

Мікродобрива. Крім мінеральних і органічних добрив, які міс­тять переважно макроелементи, велике значення при поверхневому поліпшенні лук мають мікродобрива, за допомогою яких можна ре­гулювати умови живлення, метаболізм поживних речовин, тому во­ни необхідні так само, як і макродобрива. До мікродобрив належать борні, мідні, марганцеві, молібденові, цинкові, кобальтові та ін. Во­ни можуть бути в органічних і мінеральних добривах, які вносять, проте нерідко доводиться вносити їх у вигляді окремих добривма­лими дозами (кілька кілограмів на гектар) або обпудрюванням на­сіння. Як мікродобрива використовують різні руди, марганцеві шлами, кислотовмісні елементи.

Удобрення природних угідь під час випасання худоби. У тваринних екскрементах, сечі міститься багато азоту, фосфору, ка­лію, кальцію. Стадо корів із 200 голів за пасовищний період зали­шає до 2,5 — 3,0 тис. кг азоту, 1,0 — 1,5 тис. кг фосфору, 3,5 тис. кг калію, 4,5 — 2 тис. кг кальцію, що за дією рівноцінно майже 600 т гною.

Велике значення має так зване кошарування на гірських пасо­вищах. Воно давно здійснюється в Карпатах перенесенням із місця на місце кошар (загород), які використовують для утримання тва­рин вночі і в непогоду. Це дає змогу різко поліпшити живлення ґру­нту за рахунок гною, який залишають вівці та велика рогата худоба в кошарі. Це радикальний спосіб, але використовувати його треба з урахуванням кількості поголів’я, видового складу травостою, експо­зиції ділянки пасовища, родючості ґрунту. Кошарування можна за­стосовувати не тільки на гірських, а й на інших пасовищах. Постій­не стійбище, яке влаштовують на все літо, — джерело антисанітарії на гірських пасовищах, його негативний вплив збільшується прирозміщенні на схилах, біля водоймищ і річок.

За даними І.В. Ларіна і М.Г. Андрєєва, в Західній Європі зміна стійбищ практикується давно. Позитивні результати одержували в Московській, Смоленській, Ярославській областяхПри цьому на субальпійських пасовищах урожайність перші 1,5 — 2 роки підвищу­ється в 2 — 3 рази і зберігається до 4 років. І.В. Ларін, П.П. Бегучев та ін. показали, що зміна стійбища через кожні 5 днів дає змогу стадом у 100 корів удобрити 34 — 45 га пасовища.

Бактеріальні добрива. Для поліпшення росту рослин у системі поверхневого поліпшення лук і пасовищ та використання ними атмо­сферного азоту, переведення важкодоступних форм добрив (напри­клад, фосфору) в легкодоступні, стимулювання життєдіяльності ко­рисних ґрунтових мікроорганізмів у системі поверхневого поліпшен­ня лук застосовують бактеріальні препарати — нітрагін, азотобакте­рин, фосфоробактерин, комплексні бактеріальні препарати АНБ.

Вапнування і гіпсування ґрунтів. На кислих ґрунтах лук ко­рисних бактерій у кілька разів менше, а грибів, для яких є сприят­ливі умови, більше. Це негативно позначається на умовах розвит­ку і життєдіяльності нітрифікуючих і амоніфікуючих бактерій. На кислих ґрунтах лук гумати кальцію (основна форма гумусованої органічної речовини в ґрунтах з нейтральною або слабкокислою реакцією) розкладаються і вимиваються з верхніх шарів ґрунту, що негативно впливає на його родючість і доступність поживних речо­вин. Тому вапнування кислих ґрунтів — важлива умова підви­щення продуктивності лук і ефективності заходів поверхневого та докорінного поліпшення. Поверхневе внесення вапняних добривнедостатньо ефективне — їх слід заробляти в дернину. Дозу вап­няних добрив встановлюють залежно від кислотності ґрунту. У се­редньому вносять 5 — 7 т/га вапняного борошна, післядія його три­ває 5 — 10 років.

В Україні значні площі солонцюватих і солонцевих ґрунтів в пів­денних районах. Як і вапнування підзолистих ґрунтів, гіпсування солонцюватих і солонцевих ґрунтів поліпшує їх водно-фізичні влас­тивості, агрегатний склад, структуру, поживний режим. Доза вне­сення гіпсу становить 3 — 9 ц/га, що визначається рівнем солонцю­ватості ґрунту. Одночасно з гіпсом доцільно вносити органічні доб­рива.