4.1.2. Поліпшення і регулювання водного режиму

Оптимальний водний режим — найважливіша умова високої продуктивності лук. Лучні трави порівняно з польовими культура­ми в середньому на одиницю урожаю споживають більше води. Так, коефіцієнт водоспоживання лучних трав становить приблизно 600 — 800, польових — 350 — 500. Якщо умови зволоження оптимальні і фони живлення достатні, коефіцієнти водоспоживання знижуються.

Як надмірна кількість, так і нестача вологи негативно вплива­ють на продуктивність лучних трав. Оптимальні умови вегетації їх при 75 — 80 % НВ (найменшої вологоємності) ґрунту. Важливо, щоб волога в ґрунті була неглибоко. Польові культури добре ростуть при постійному зволоженні ґрунту на глибині 200 — 300 см. На сі­ножатях і пасовищах оптимальна зволоженість має бути на глиби­ні 70 — 90 см. При надмірному зволоженні і підтопленні слід вла­штовувати постійні канали з подвійним регулюванням, яке сприяє створенню оптимального залягання ґрунтових вод. На ділянках з тимчасовим затопленням застійними водами внаслідок тривалих дощів нарізують мережу неглибоких осушувальних каналів до 30 см завглибшки. За недостатності вологи здійснюють заходи щодо обводнення і зрошування. Організовують також збирання павод­кових вод у водоймищах і ставках. В окремих випадках для обвод­нення лук і пасовищ використовують підземні води. Разом з тим не можна не звернути уваги на нераціональне і часто неграмотне використання стоку таких річок, як Дніпро, Буг, Дністер та ін. Ве­лика кількість води нерідко втрачається на інфільтрацію в ґрунті. Це призводить до підняття ґрунтових вод, підтоплення, засолення ґрунтів.

Способи зрошення лук. Розрізняють такі способи зрошення лук: дощування, поливання напуском, підґрунтове зрошення. До­щування — це основний вид зрошення кормових культур. Найбіль­ша потреба в ньому в лісостепових і степових районах, де буває зна­чний дефіцит вологи в період інтенсивного росту рослин — у травні, липні, серпні й вересні. Якщо в Лісостепу ще можливі середні і на­віть високі урожаї на луках і пасовищах при природному зволожен­ні, то в Степу це можливо тільки за умови зрошення. Слід уникати великих поливних норм (600 — 700 м³/га). Це пов’язано із засолен­ням ґрунту як у Лісостепу, так і в Степу. Вони повинні становити переважно 250 — 400 м³/га.

Поверхневе зрошення напуском проводять, рівномірно розпо­діляючи на площі воду каналів, потоків, гнучких трубопроводів або тимчасово затоплюючи угіддя талими водами. Застосовують також лиманне зрошення одноярусними або багатоярусними ли­манами, які влаштовують за допомогою невеликих загат відпові­дно до рельєфу ґрунту. Багатоярусне лиманне зрошення доско­наліше від одноярусного, оскільки більш рівномірно розподіляє ґрунтову вологу.

Підґрунтове зрошення. Дуже ефективним є підґрунтове зро­шення спеціально обладнаною закритою зрошувальною мережею. Це можливо насамперед за наявності подвійного регулювання сто­ку. Рівень ґрунтових вод підвищують до потрібного, закриваючи шлюзи. У цьому разі дуже важливо мати контрольні копані — ко­лодязі з вимірювальними рейками, на яких червоного рискою по­значено оптимальний рівень води. В суху пору року, коли відносна вологість повітря понижується до 45 %, бажано поєднувати підґрун­тове зрошення з дощуванням. Лучні трави краще ростуть в умовах оптимального зволоження ґрунту і при достатньому вмісті вологи в повітрі.

Підґрунтове зрошення більш ефективне порівняно з дощуван­ням. За даними М.Г. Андрєєва (1984), урожайність лук при такому зрошенні збільшується в 1,5 — 2,5 раза порівняно з дощуванням.

На луках з рівнинним рельєфом доцільно також проводити сні­гозатримання. Для цього утворюють снігові вали установленням щитів, розкиданням снопів із сухих стебел соняшнику, кукурудзи, соломи, очерету, хмизу Це сприяє більш рівномірному сніготанен­ню, подовжує його період, поліпшує зимостійкість травостою.

Використання стічних вод. Численні дослідження цього питан­ня в Україні, Росії та інших країнах свідчать про можливості вико­ристання стічних вод після попереднього очищення на очисних спо­рудах або знешкодження в біологічних ставках. Хімічний склад стіч­них вод неоднорідний. Вони містять феноли (0,09 — 1,32 мг/л), ціаніди (до 0,115), роданіди (до 0,17), миш’як (0,003 - 0,02 мг/л). У 1000 м³ мі­ських стічних вод міститься залізо, мідь, фтор, 45 — 80 кг азоту, 15 —

25 кг фосфору, 30 — 45 кг калію, 100 — 200 кг СаО, 30 — 40 кг МgО і 500 — 1300 кг органічних речовин, є також мікроелементи. Негатив­ним є вміст у цих водах хлору і натрію (відповідно 150 — 200 і 60 —

150 кг на 1000 м³/га). Вони витісняють із ґрунтового комплексу кальцій, внаслідок чого погіршуються фізичні властивості ґрунту. Тому при зрошенні стічними водами на пасовищах і сіножатях тре­ба регулярно застосовувати вапнування.

Використання для зрошення природних угідь рідкого гною і рідких стоків ферм. Дощування дає змогу застосовувати ці стоки у чистому вигляді і разом з водою залежно від концентрації поживних елементів у рідких стоках. Режим поливу повинен урахо­вувати потребу рослин у поживних речовинах

У господарствах, які мають великі відгодівельні комплекси на гідрозмиві, нагромаджується багато стоків, від яких прагнуть швид­ше позбутися, оскільки потрібні ємкості для чергового заповнення. Відмова від використання підстилки (соломи, торфу, тирси) призво­дить до втрати гною, погіршення санітарного стану навколишнього середовища і полів. З надмірною кількістю відходів тваринницьких ферм у ґрунт потрапляють не тільки поживні речовини, макро- та мікроелементи, а й важкі метали. Щодо цього рідкі фракції гною і стоки мають переваги.

При зрошенні природних кормових угідь рідкою фракцією гною і гнойових стоків дощуванням норми їх внесення М слід визначати розрахунковим методом за формулою

де В — винесення поживних речовин рослинами, кг/га; а — коефі­цієнт забезпеченості ґрунту поживними речовинами (при низькій забезпеченості — 1,2; середній — 1,0; високій — 0,8); К — коефіці­єнт використання поживних речовин рослинами (якщо немає дослі­дних даних, то для азоту приймають 0,7, фосфору і калію — 0,6); К2 — коефіцієнт, що враховує втрати аміачного азоту під час поливу становить 0,85; С — вміст поживних речовин у стоках, кг/м³.

Технологію зрошення природних угідь стоками тваринницьких ферм і комплексів подано у табл. 28.

Для кращого використання поливної води, стічних вод і рідких стоків ферм на луках доцільно робити щілювання на глибину до 60 см, а також обробляти дернину долотами на глибину до 20 см з відстанню між долотами 25 — 30 см. Це поліпшує механічний склад ґрунту, його водопроникність і повітряний режим, умови росту рос­лин, запобігає дигресії травостою.