3.1. Значення кормових сівозмін як спеціалізованих кормових площ

Основою кормової площі є кормова сівозміна. Завдяки цьому ви­рішується проблема годівлі тварин протягом 6 — 7 міс високоякіс­ними зеленими кормами. У цих сівозмінах одержують сировину для виробництва кормів штучного сушіння, а часто також сіна, сінажу і силосу, вирощують коренеплоди і баштанні.

У курсі загального землеробства викладено агротехнічні основи створення системи сівозмін, тому немає потреби повторюватись. Проте є організаційні, біологічні, екологічні, технологічні та інші аспекти цього питання, пов’язані із специфікою кормовиробництва. Обсяг курсу землеробства не дає змоги викласти їх з достатньою по­внотою. Та це і не є його завданням, крім того, студенти II курсу, де викладають питання загального землеробства, ще не підготовлені до засвоєння їх. Слід зазначити, що без додаткового засвоєння основ інтенсивного виробництва кормів у кормових сівозмінах неможливо оволодіти достатнім обсягом теоретичних і практичних знань польового кормовиробництва.

Один із перших теоретиків кормової площі (зеленої кормової ба­зи) академік В.Р. Вільямс зазначав, що виконання багатьох за­вдань, які стоять перед сільськогосподарським виробництвом при впровадженні однієї польової сівозміни, нездійсненні, воно потребує впровадження другої сівозміни, лучної, або, правильніше, кормової (Вільямс В.Р., 1936).

Кормові сівозміни, запропоновані ще В. А. Харченком у 1912 р. і

А.К. Філіповським у 1916 р., мали на меті забезпечити тварин на­самперед зеленим кормом. Це особливо підкреслював і В.Р. Вільямс, який вважав, що грубі соломисті корми містять мізерну кількість вітамінів. Корми силосовані практично також не містять їх. Корми штучного сушіння і концентровані, з яких екстрагують жири лет­кими розчинниками, також не відрізняються великим вмістом віта­мінів. Єдиним повноцінним джерелом вітамінів для домашніх тва­рин може бути зелений корм або пасовища влітку і сіно взимку. За­значимо, що й сіно при тривалому зберіганні містить дуже мало ві­тамінів і не може бути таким їх джерелом, як зелена маса кормових культур і трава пасовищ, особливо якщо сіно низької якості.

Ці та інші міркування дали змогу В.Р. Вільямсу обґрунтовано стверджувати, що продуктивне тваринництво може бути організо­ване тільки за наявності в господарстві зеленої кормової бази.

До 1949 р. питання про необхідність повсюдного введення кормо­вих сівозмін при молочнотоварних і свинофермах було досить об­ґрунтованим. Цією проблемою займались і такі вчені, як М.Г. Чи- жевський, С. А. Воробйов, С.С. Шаїн, а в Україні — А.Г. Михаловсь- кий, С.С. Рубін, В.О. Пастушенко та ін.

У 195Q — 196Q рр. у зв’язку з необґрунтованою заміною в кормовій площі багаторічних трав бобами, горохом і кукурудзою на силос бу­ло завдано шкоди і кормовим сівозмінам, які на той час були в кож­ному господарстві України. На початку 197Q р. в результаті віднов­лення польового травосіяння їх почали знову впроваджувати. Пи­тання про кормові сівозміни досліджувались і досліджуються в Уманському і Білоцерківському державних аграрних університетах, Інституті кормів УААН та ін.