3.6. Зрошення в кормових сівозмінах

Кормові сівозміни в районах, де сума опадів менш як 500 мм, слід хоча б частково зрошувати. У незрошуваних сівозмінах в таких умо­вах крім кукурудзи добирають посухостійкі культури — суданську траву, сорго, могар, гарбузи, кормові кавуни. Вирощують і озимі про­міжні. Щоб одержати 100 — 120 ц/га сухої речовини в середньому на сівозміну, загальний дебіт вологи повинен становити приблизно 600 — 650 мм. При 500 — 550 мм опадів за рік треба додатково давати в середньому 1000 — 1200 м³ вологи на 1 га, що можливо за так звано­го малого зрошення, яке здійснюють, використовуючи воду ставків, водоймищ і невеликих річок. Якщо в сівозміні одержують 140 — 160 ц/га сухої маси, додатково потрібно 2000 — 2500 м³ вологи на 1 га.

Часто ефективними є навіть освіжні поливи. Призначення їх — підтримувати рівень відносної вологості повітря в посіві і над ним, що, в свою чергу, зменшує непродуктивні витрати вологи на евапо- транспірацію (транспірація і фізичне випаровування з поверхні ґрунту). Витрати вологи на зволоження повітря в посівах і над посі­вами, які становлять від 15 — 20 до 40 — 60 т/га, дають змогу поліп­шити умови формування урожаю зеленої маси, наливання зерна.

Поєднання проміжних культур, добрив і зрошення в Степу Укра­їни, за даними Інституту зрошуваного землеробства (В.І. Остапов, М.П. Ісічко та ін. ), підвищувало продуктивність кормових сівозмін до 120 ц/га корм. од. і більше, на окремих полях одержували 1000 — 1200 ц/га зеленої маси однорічних культур, 2000 — 2500 ц/га кормо­вих буряків, до 900 ц/га багаторічних трав, що забезпечувало в се­редньому вихід 140 — 160 ц/га сухої речовини.

Отже, завдяки освоєнню інтенсивних кормових сівозмін можна:

♦ створити інтенсивну кормову площу безпосередньо поблизу місць утримання тварин (у радіусі не більш як 2 — 3 км), що різко зменшує транспортні витрати на доставку кормів;

♦ збільшити виробництво соковитих кормів, а в разі розширення площі сівозміни — також сіна, сінажу, силосу, трав’яних протеїно­вих концентратів.

Цього можна досягти так:

♦ вирощувати багаторічні трави, насамперед люцерну і її суміші із злаковими та іншими бобовими, протягом 3 — 4 і більше років;

♦ створити у разі потреби люцерники або ділянки багаторічних трав у вивідних полях сівозміни для інтенсивного пасовищного ви­користання на основі високих рівнів живлення органічними і міне­ральними добривами, зрошування, відповідного догляду (розпушу­вання, боронування, щілювання та ін.);

♦ забезпечити оптимальну структуру посівних площ кормових культур, у тому числі багаторічних трав (у Степу 45 — 50 %, Лісосте­пу 50 - 55, на Поліссі 57 - 60 %);

♦ вирощувати 2 — 3 врожаї сумішей однорічних кормових культур насиченням сівозміни проміжними посівами.

Це дасть змогу:

♦ забезпечити разом із посівами багаторічних трав надходження кормів протягом 180 - 220 днів залежно від зони і довести вихід кормового протеїну до 900 - 1200 кг з гектара площі кормової сіво­зміни, що в 1,5 — 2 рази більше, ніж у польовій сівозміні;

♦ організувати зрошення кормових культур, яке у більшості госпо­дарств можливе насамперед на площах так званого малого зрошення;

♦ застосовувати інтенсивну, переважно органічну систему удоб­рення кормових культур (у польових сівозмінах, де кормові культу­ри використовують як попередники для зернових та інших культур, під них вносять мало добрив, що знижує ефективність кормової площі);

♦ створити оптимальні умови для одержання запрограмованих урожаїв кормових культур з рівнем урожайності багаторічних трав 400 - 600 ц/га, кукурудзи на силос 500 - 700, кормових буряків 1200 — 1500, сумішей однорічних кормових культур 350 — 500 ц/га;

♦ за інтенсивної системи живлення рослин наситити сівозміну багаторічними травами і проміжними посівами, застосовувати су­часні технології вирощування високопродуктивних гібридів і сортів кормових культур з одержанням на 1 га сівозміни у Степу на сухо­долі 50 — 60 і при зрошенні 100 — 120, в Лісостепу 70 — 90 і на По­ліссі 70 — 80 ц/га корм. од. із вмістом 105 — 110 г перетравного проте­їну на 1 корм. од.;

♦ організувати в багатогалузевих господарствах, де група кормо­вих культур у загальній структурі посівних площ становить 28 — 30 %, раціональне виробництво кормів на основі поєднання кормо­вих і польових сівозмін. При цьому зернофураж, сіно, сінаж, силос одержувати у польових, а зелені та соковиті корми — у спеціалізо­ваних кормових сівозмінах.

У господарствах з відгодівлі великої рогатої худоби, виробництва молока і вирощування нетелей, де кормовиробництво є основним завданням рільництва, кормові культури вирощують у кормових і кормопольових сівозмінах, в яких розміщують також зернові і тех­нічні культури.

Освоєння кормових сівозмін, насичених багаторічними травами і проміжними культурами, дає змогу підвищити родючість ґрунту, поліпшити структуру кормової площі, збільшити виробництво кор­мів, забезпечити тваринництво кормовим протеїном, зменшити за­трати праці і ресурсів палива на обробіток ґрунту на 20 — 25 %, зекономити азотні добрива завдяки фіксації азоту бобовими росли­нами — багато- і однорічними травами, зернобобовими культурами.