Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.1.2. Технологія вирощування багаторічних трав

Підготовка ґрунту. Більшість трав висівають навесні, тому ви­рішальною у системі підготовки ґрунту є зяблева оранка. Під люцер­ну, еспарцет, буркун, значною мірою і під конюшину ґрунт обробля­ють на глибину 30 — 32 см, особливо на чорноземних суглинкових ґрунтах, а також на сірих і темно-сірих лісових. Чим глибше і якіс­ніше зорано ґрунт, тим кращі умови для росту трав у 1 — 2-й роки вегетації. У подальшому цього вже недостатньо — ґрунт ущільню­ється і для підтримання високої продуктивності травостою необхідні спеціальні прийоми догляду.

Крім оранки плугом з передплужником на землях, що зазнають ерозії, можна застосовувати плоскорізний обробіток на глибину 22 — 24 см. На окремих видах ґрунтів, де немає можливості провести глибоку оранку через загрозу вивертання малородючих шарів, од­ночасно з оранкою застосовують ґрунтопоглиблення. Неглибокий обробіток ґрунту (20 — 22 см) припустимий і виправданий лише на легких супіщаних ґрунтах, які мало ущільнюються, зберігаючи майже незмінною об’ємну масу. Для літніх посівів трав (післяукіс­них і післяжнивних) застосовують поверхневий обробіток ґрунту.

Удобрення. Добрива вносять перед сівбою, під оранку або пе­редпосівну культивацію і в період вегетації рослин. Велике значен­ня при цьому мають органічні добрива, які не тільки забезпечують багаторічні трави усіма елементами живлення, а й поліпшують фі­зичні властивості ґрунту (пористість, аерацію), зменшують його об’ємну масу. Це особливо важливо при вирощуванні люцерни, коли вносять не менш як 30 — 40 т/га гною під зяблеву оранку. Одночасно з гноєм або перед сівбою треба внести 45 — 60 кг/га фосфору, а на легких супіщаних ґрунтах — і калію. Дози азоту визначають з ура­хуванням наявності покривної культури Звичайно при висіванні бобових трав під покрив і без нього вони не повинні перевищувати 45 — 60 кг/га. За більш високих доз можливі вилягання або надмір­ний розвиток посівів покривної культури, що призводить до різкого погіршення росту і випадання трав. Надмірне азотне удобрення по­гіршує азотфіксацію бульбочкових бактерій.

Для ефективного використання рослинами поживних речовин добрив, які вносять перед сівбою трав, особливо фосфорних і калій­них, велике значення мають фізичні властивості ґрунту, його аера­ція, вміст вуглекислоти. На важких, зволожених ґрунтах, які запли­вають, фосфорні і калійні добрива через погану аерацію ґрунту і нестачу вуглекислоти можуть переходити у нерозчинні й малороз­чинні сполуки і використання їх рослинами погіршується. Для під­вищення доступності, наприклад, фосфору, доцільно підживлювати ґрунт вуглекислотою — різними способами внесення органіки (най­більш радикальний спосіб), періодичним розпушуванням і навіть уведенням багатих на вуглекислоту вихлопних газів тракторів (що­правда, це питання потребує подальшого вивчення). Збільшення вмісту вуглекислого газу (СО2) і вологості призводить до утворення вугільної кислоти, що сприяє розчиненню фосфатів.

Азотні добрива (аміачну селітру й аміачну воду, безводний аміак та ін.) вносять під зяблеву оранку або перед сівбою трав (під час пе­редпосівної культивації). При цьому під зяблеву оранку вносять аміачні добрива, які менш рухомі і, на відміну від нітратних, не ви­миваються у нижчі шари ґрунту. Багаторічні трави (як бобові, так і злакові) негативно реагують на підвищену кислотність ґрунтів. То­му на опідзолених і підзолистих ґрунтах необхідне вапнування, яке набагато збільшує продуктивність багаторічних трав (табл. 56).

Таблиця 56. Збільшення врожаю багаторічних трав на сіно залежно від норми внесення вапняних добрив, ц/га


Мікродобрива. Багаторічні трави, особливо бобові, позитивно ре­агують на мікроелементи — мідь, бор, молібден, марганець, цинк.

Молібден вносять один раз за 3 роки, якщо його вміст у ґрунті не перевищує 0,05 — 0,15 мг/кг. Норма внесення — 100 — 200 г/га. Для цього використовують молібденізований суперфосфат.

Мідні мікродобрива вносять насамперед на заплавних торф’яних ґрунтах у вигляді піритного недогарку (4 — 5 ц/га один раз за 4 роки) або мідного купоросу (15 — 20 кг/га).

Борні добрива вносять, коли вміст бору в ґрунті не перевищує 0,1 — 0,2 мг/кг, у вигляді борнодалітового добрива, борної кислоти, бури та інших по 1 — 2 кг/га. Ці добрива ефективні насамперед на ґрунтах з нейтральною і лужною реакцією — карбонатних і регра- дованих чорноземах, карбонатних ґрунтах, а також на схилах із ви­соким рівнем скипання карбонатів. Вони сприяють поліпшенню ве­гетації рослин, особливо люцерни, в умовах недостатнього зволо­ження (40 — 60 % НВ) їх, як і добрива, що містять мідь, слід вносити також на заплавних дерново-перегнійних карбонатних ґрунтах По­лісся. Широко застосовують борнодатолітове добриво на посівах лю­церни в лісостепових і степових районах, на схилах і в сівозмінах.

Останнім часом нагромаджено значний досвід внесення бору під люцерну. Бор збільшує (іноді набагато) висоту рослин і загальну листкову поверхню, стимулює фіксацію азоту і підвищує його вміст у рослинах. У дослідах болгарських учених виявлено синергізм бору з цинком (Д. Стоянов). Вчені АРЕ виявили взаємодію бору і калію. Високі дози внесення останнього спричинюють симптоми борного голодування люцерни. Калій і бор поліпшують проникність рослин­них клітин.

У разі нестачі бору, за даними В. С. Кудряшова (1987) з поси­ланням на О. Карпентера та інших (1984), Ш. Петерсона (1984), О. Марієна (1984), Ц. Щерела (1983) та інших, у люцерни спостері­гається відмирання точок росту, не розкривається і обпадає листя, генеративні органи чорніють і набувають неправильної форми, жов­тіють верхні частини стебел, дуже знижується врожайність. Збіль­шення урожаю від внесення бору може бути дуже значним — від

10 — 14 до 40 — 90 % і більше. При цьому зростає вміст білка і змен­шується вміст клітковини у кормі.

Концентрація бору в листі рослин люцерни та інших багаторіч­них трав, за даними досліджень, має становити 10 — 12 мг/кг сухої маси. В разі меншої кількості його рослини відчувають борне голо­дування. При збільшенні концентрації бору спостерігаються ознаки токсичності (В. С. Кудряшов з посиланням на Т. Бертильсона,

А. Ель-Холла та ін.). Ознаки токсичності бору на люцерні, за визна­ченням Інституту захисту рослин та Інституту живлення рослин у Празі — Рузині такі: побіління і пожовтіння країв листя, на межі зеленої частини листка і тієї, що побіліла, утворюється вузька тем­но-коричнева смужка. Листя з такими симптомами містить багато бору — 137 мг/кг, без них — 9 мг/кг (за даними В.С. Кудряшова, 1987, з посиланням на В. Куделя та ін., 1973).

Підготовка насіння до сівби. Для передпосівної підготовки насіння слід застосовувати добре перевірений старий прийом — по­вітряно-теплове обігрівання. Насіння необхідно ретельно очистити. Якщо це не зроблено з осені, то його очищають за 1 — 2 місяці до сів­би. Посівний матеріал не повинен містити насіння бур’янів і каран­тинних рослин, а насіння конюшини, буркуну, люцерни, лядвенцю, козлятнику східного при наявності твердих насінин (не менш як 15 %) слід проскарифікувати, що забезпечує його високу схожість. Без скарифікації можна втратити до 50 % дуже дорогого насінного матеріалу, оскільки тверде насіння сходить значно пізніше — через

2 — 3 тижні, місяць і навіть через рік. Як показали дослідження ав­тора, через пізні сходи значної частини насіння травостій буде стро­катий за структурою, у ньому багато карликових, слабко розвине­них рослин.

Перебуваючи у стані фізичного спокою, тверде насіння має після скарифікації більшу енергію проростання, паростки з нього з’явля­ються раніше і ростуть інтенсивніше, що дає можливість мати більш продуктивні рослини. Фізичний спокій у насіння бобових, як уже зазначалося, пов’язаний із специфічною будовою насіннєвої оболон­ки — шкірки, що складається з так званих палісадних (стовпчастих) клітин.

Спостереження автора за такими рослинами при сівбі у літній період показують, що вони більш зимостійкі, ніж рослини, вирощені з м’якого насіння. Вміст твердого насіння конюшини, люцерни на період сівби часто становить від 30 - 40 до 55 %, у лядвенцю і буркуну — 60 - 70 %. Отже, скарифікація має як біологічне (сприяє одержанню більш життєздатних рослин), так і економічне значення (підвищення урожайності, економія дорогого насіннєвого матеріалу).

Скарифікацію можна здійснювати у спеціальних барабанах- скарифікаторах, у разі незначного вмісту твердого насіння — на конюшинотертках, а також застосуванням слабкокоцентрованої сір­чаної кислоти, швидким нагріванням і охолодженням та ін. Внаслі­док скарифікації на шкірці насіння бобових утворюються тріщини, вона стає водопроникною, насіння добре проростає.

Строки і способи сівби, норми висіву насіння. Багаторічні трави висівають, як правило, у квітні — на початку травня і в черв­ні — липні. Літня сівба характерна насамперед для люцерни, еспар­цету, буркуну дворічного. Конюшина погано витримує високі літні температури. Найкращий строк сівби її — весняний. Злакові трави можна висівати як навесні, так і в літні місяці у чистих посівах і сумішах.

Спосіб сівби трав в усі строки — звичайний рядковий з міжряд­дями 7,5 - 15 см, краще з міжряддям 7,5 см. Норма висіву насіння люцерни, буркуну, конюшини і злакових при підпокривних посівах становить 8 - 10 млн шт. на 1 га. На безпокривних посівах її можна зменшувати — люцерни до 6 - 7 млн, еспарцету в Степу — 4 - 5, у Лісостепу і на Поліссі — до 5 - 6 млн шт. (табл. 57). Норми висіву злакових краще не змінювати.

Поле перед сівбою ретельно вирівнюють і обробляють на потріб­ну глибину загостреними стрілчастими плоскорізними лапами- бритвами. Глибина обробітку на 1,5 - 2 см більша від глибини сівби. Сівбу проводять зернотрав’яними, а насіння еспарцету і злакових з незадовільною сипкістю (райграс високий, стоколос безостий, кит- ник) — зерновими сівалками. Злакові для кращої сипкості можна змішувати з покривною культурою, а при висіванні травосумішей їх змішують із насінням люцерни, конюшини та ін.

Сівбу проводять, як правило, з одночасним коткуванням легки­ми котками, доцільно в одному агрегаті із сівалкою. Багаторічні трави висівають здебільшого під покрив зернових і кормових куль­тур. Це зазвичай вимушений прийом, проте для конюшини безпок­ривна сівба не має переваг перед підпокривною під ячмінь. Треба, однак, уникати висівання надмірно низькостеблових сортів ячменю. Конюшина їх часто переростає, а це зменшує урожайність ячменю. Не підходять для цього і сорти, що вилягають Під ними конюшина зріджується, що також знижує врожайність її. Як показали Ю.П. Утенишев і М.В. Утенишева (1986), за правильного добору сортів ячменю норму висіву конюшини можна зменшувати до 8 — 10 кг/га (проти 18 — 20 кг/га). Спостереження автора підтвер­джують це і для люцерни.

Таблиця 57. Норми висіву бобових трав за умови 100%-ї господарської придатності (Зошит агронома з кормовиробництва. — К.: «Урожай», 1986)

Примітка. У чисельнику — млн шт. на 1 га, у знаменнику — кг/га.


Ефективним є підсівання конюшини, а також люцерни, еспарце­ту, галеги (козлятнику східного) лядвенцю і травосумішей під вико- вівсяну суміш, висіяну із зниженими нормами висіву вики (80 кг/га) і вівса (40 кг/га), під кукурудзу на зелений корм.

Доброю покривною культурою для люцерни, еспарцету, козлятни­ку в південних районах є просо. Можна підсівати їх під кукурудзу на силос у фазі 3 — 5 листків кукурудзи, оскільки одночасне висівання трав із кукурудзою на силос призводить до пригнічення її і значно знижує врожайність. Проте у період збирання кукурудзи трави мо­жуть значно пошкоджуватися збиральними і транспортними агрега­тами. У будь-якому випадку треба створювати щадний покрив.

Задовільні результати дає підсівання трав під покрив гороху на зерно або післяжнивна сівба після його збирання. Горох збирають рано, землю після нього добре обробляють знаряддями поверхневого обробітку, завдяки чому створюються сприятливі умови для наступ­ної вегетації багаторічних трав. Проте горох найчастіше є поперед­ником озимих.

Трави без покриву ростуть набагато краще, своєчасно проходять етапи органогенезу. Так, за даними Інституту кормів УААН (А.О. Бабич, Г.П. Квітко), люцерна під покривом проходить тільки 3 - 4 етапи органогенезу. На чистих від бур’янів безпокривних посі­вах вона сягає фази цвітіння і навіть утворює плоди, тобто досягає VIII - XI етапів органогенезу. Відставання у рості негативно позна­чається на подальшій продуктивності люцерни.

При весняній безпокривній сівбі люцерни травостій дуже засмі­чується. Якщо не проводити підкошування для знищення бур’янів, то треба вносити гербіциди. Без них безпокривна сівба люцерни і скошування її у фазі цвітіння у рік висівання (на що роблять особ­ливий наголос) практично неможливі. Післяукісний посів люцерни наприкінці травня — на початку червня після збирання озимих проміжних і ранніх ярих сумішей, які добре очищають ґрунт від бур’янів, майже не забур’янений. При цьому не використовують ге­рбіцидів, мають додатковий врожай проміжних культур, а восени збирають ще 120 - 140 ц/га зеленої маси.

Спостереження показують, що післяукісні посіви люцерни після озимих проміжних не набагато поступаються перед весняними без­покривними, а за загальним збором продукції з урахуванням про­міжної культури значно переважають весняні (табл. 58).

Таблиця 58. Урожайність безпокривних і підпокривних посівів люцерни і еспарцету після жита на зелений корм, ц/га

* З урахуванням покривної культури.


Люцерна — теплолюбна рослина. Коли початок її вегетації при­падає на дні із середньодобовою температурою вище 10 °С, вона по­тім добре росте. В разі нестачі вологи (розрахунок на подальші опа­ди) і на зрошуваних ділянках таку ранню післяукісну сівбу люцер­ни і еспарцету можна проводити під покрив кукурудзи. Урожай­ність такого підпокривного посіву люцерни й еспарцету на 1 — 2-му році використання мало відрізняється від урожайності при безпок­ривному висіванні. Крім того, мають додатковий урожай зеленої маси кукурудзи (табл. 59), в результаті чого збільшується загальний збір продукції.

Таблиця 59. Вплив покривних культур на врожай зеленої маси люцер­ни (за М.С. Лупашку, М.С. Мацюком, П.Т. Кибасовим, Ю.М. Бондаренком)


Ефективні післяукісні посіви люцерни, еспарцету, а також зла­кових трав після кукурудзи на зелений корм. Можна практикувати і післяжнивну сівбу люцерни, еспарцету і злакових після збирання пшениці. Щоб уникнути засміченості їх падалицею пшениці і піс­ляжнивними бур’янами, поле попередньо обробляють дисковими боронами. Після проростання падалиці і бур’янів ґрунт культивують і висівають трави.

Відносно ефективною є весняна підпокривна сівба люцерни та ін­ших трав, проведена з додержанням технології. Якщо в рік сівби ма­ють менший врожай, то на 2 і 3-й рік врожайність трав вирівнюється.

Строки сівби, норми висіву насіння трав, доцільність покривних і безпокривних посівів визначають залежно від конкретних умов з урахуванням зволоження, структури посівних площ, видів і сортів багаторічних трав, покривної культури. Велике значення має досвід агронома, який довго працює на одному місці.

Догляд за травами першого, другого і наступних років життя. За сприятливих умов зволоження багаторічні трави, навіть якщо вони виходять з-під покриву, восени дають невеликий урожай зеленої маси — від 80 - 120 до 140 ц/га. Її без шкоди для подальшо­го росту трав можна використовувати на корм. Проте скошування або підкошування слід проводити легкими збиральними агрегатами на Поліссі і в Лісостепу до кінця першої, в Степу — другої-третьої декад жовтня. Вивозити зелену масу треба за допомогою легких ко­лісних тракторів і причепів, кінного транспорту. Вони менше ущі­льнюють землю і травмують ще недостатньо розкущені рослини.

Трави повинні добре підготуватися до зимівлі — накопичити до­статньо пластичних речовин у верхній частині кореневої системи і в нижніх частинах пагонів. Значно поліпшують перезимівлю їх фос­форні і фосфорно-калійні добрива, які вносять восени поверхнево, невеликими дозами — Р30-45К30-45. На суглинкових ґрунтах можна вносити тільки фосфорні добрива. Фосфор сприяє посиленню відто­ку асимілятів у кореневу систему (накопиченню запасних поживних речовин).

Трави позитивно реагують на снігозатримання. Рівномірність снігового покриву забезпечують, використовуючи стерню покривної культури, на невеликих ділянках — щити, фашини, лозу, хмиз. На великих площах застосовують валкоутворювачі і снігорозгортачі.

Весняний догляд за посівами бобових і злакових трав першого року користування полягає насамперед у підживленні бобових фос­форно-калійними добривами по 45 - 60, а на зрошуваних ділян­ках — 70 - 90 кг/га д.р. Вносять і невеликі (стартові) дози азоту, а на злакових травах — N60-90. Азот особливо потрібний на ділянках з ослабленими рослинами, зрідженим травостоєм. Азотні добрива по­зитивно впливають на початковий ріст рослин, прискорюють весня­не відновлення вегетації, підвищують урожай першого укосу.

На зрошуваних ділянках азотні добрива треба вносити під пер­ший, другий, третій укоси по 30 - 40 кг/га д.р. Невеликі дози азоту не погіршують діяльність бульбочкових бактерій на посівах люцер­ни еспарцету і козлятнику східного. Конюшина і буркун, а також лядвенець рогатий менше потребують такого підживлення.

Люцерна на зрошуваних землях без додаткового азотного піджи­влення рідко формує врожай зеленої маси, вищий за 500 - 600 ц/га, і якість її зеленої маси на неудобрених фонах значно нижча.

Значення азотного підживлення збільшується на посівах бобових трав і травосумішей другого і наступних років вегетації. На злако­вих і переважно злакових травостоях (наприклад, після випадання бобових на другому-третьому році) це підживлення — необхідна умова одержання високих урожаїв.

Форми фосфорних і калійних добрив для трав не мають виріша­льного значення, важливо своєчасно вносити їх. Азотні добрива слід вносити у вигляді аміакатів із загортанням на глибину 12 - 16 см. Вони краще затримуються у верхньому шарі ґрунту, а загортання на зазначену глибину зменшує негативний вплив добрив на буль­бочки, розміщені у верхній частині коренів.

Найбільший урожай конюшини лучної збирають у перший рік користування, люцерни, еспарцету, лядвенцю — на 2 - 3-му році. За достатнього зволоження і живлення люцерна в Лісостепу формує 600 - 700 ц/га зеленої маси, конюшина — до 600, еспарцет — до 500 ц/га (табл. 60). У Степу при поливі люцерни з 4 укосів мають і більше — 800 - 900 ц/га. При цьому за 2 роки користування вона поглинає 540 - 580 кг/га азоту, 140 - 180 фосфору, 300 - 350 калію, 580 - 640 кальцію, 60 - 70 кг/га магнію (з урахуванням наявності цих елементів у кореневій масі) (Робочий зошит агронома з кормо­виробництва / За ред. О.Г. Денисенка, А.О. Бабича, 1987). Відповід­но до врожаїв зеленої маси виносять поживні речовини інші бобові трави. Такий великий винос поживних речовин пояснюється висо­ким вмістом їх в урожаї трав. З одиницею зеленої маси бобові трави виносять приблизно в 1,5 - 2 рази більше азоту, фосфору і калію, ніж злакові (табл. 61).

Таблиця 60. Урожайність багаторічних трав на зрошуваних і достач ньо зволожених ділянках (дослідне поле Уманського державного аграр­ного університету, дослідженняавтора)


Таблиця 61. Орієнтовні дані про винесення багаторічними травами поживних речовин із ґрунту, кг на 1 т зеленої маси


Із ґрунту трави поглинають до 60 % необхідної кількості елемен­тів живлення, а решту — з органічних і мінеральних добрив. У за­гальному це також багато, що передбачає інтенсивну систему удоб­рення трав.

Винесення поживних речовин з розрахунку на одиницю урожаю багаторічних трав, урахування вмісту рухомих форм поживних ре­човин у ґрунті, реакція ґрунтового розчину, механічний склад і умо­ви зволоження мають бути основою раціонального використання добрив, які вносять під багаторічні трави.

Велике значення має також листкова діагностика, хоча б най­простіша — метод польового аналізу клітинного соку трав. На від­міну від звичайних візуальних визначень, вона дає можливість не тільки робити висновок про потребу рослин в елементах живлення, а й визначати орієнтовно норму внесення їх.

З інших прийомів догляду за багаторічними травами важливим є весняне очищення площі від минулорічних сухих стебел і стерні (старики) боронуванням, а в окремих випадках і випалюванням. Щоправда, випалювання більше практикують на насінниках і при­родних бобово-злакових травостоях. Проте воно буває корисним і на кормових площах Цей прийом, за даними Черкаської обласної ін­спекції із захисту рослин, дає змогу знищити до 70 % шкідників, хвороб і насіння бур’янів на поверхні ґрунту і на глибині 1 - 2 см. При цьому також поліпшується температурний режим ґрунту. На темному фоні він швидше і краще прогрівається, що прискорює від­ростання рослин і весняну вегетацію в цілому.

Дуже ефективним є щілювання, яке поліпшує водний режим ґрунту в результаті затримання талих вод і літніх зливових опадів. Щілини, нарізані на відстані 120 - 140 см, 50 - 60 см завглибшки, а на рівних ділянках — через 1,5 - 2 м, дають змогу затримати бли­зько 600 м3 вологи на 1 га, тобто практично всі талі води. Повністю затримуються літні зливові опади — до 30 - 40 мм за добу. Щілю­вання сприяє також перемішуванню ґрунту: родючий ґрунт орного шару разом з внесеними добривами переміщується на глибину 40 - 50 см. Якщо щілювання проводити регулярно, то можна значно по­ліпшити умови вегетації рослин.

Щілювання проводять здебільшого восени, на зрошуваних ділян­ках його можна застосовувати також після першого скошування. Щі- лювати треба посіви не тільки багаторічних трав, а й інших культур сівозміни Незважаючи на значну трудомісткість, ця технологічна операція виправдана як з огляду на поліпшення родючості ґрунту, так і економічно. За даними досліджень кафедр агрохімії, меліорації, рослинництва і кормовиробництва Уманського державного аграрного університету, цей прийом збільшує врожай зеленої маси люцерни та інших багаторічних трав на 50 - 60 ц/га. Аналогічні результати мали

і в умовах більш сприятливого зволоження центральної і західної частин Лісостепу (А.О. Бабич, Г.П. Квітко та ін.).

Ефективним прийомом догляду за травостоєм люцерни другого і наступних років є обробіток ґрунту розпушувальними лапами- долотами впоперек напряму посівів, культиваторами типу КРН-4,2, КРН-5,6. Глибина обробітку — 18 - 20 см. У деяких господарствах Лісостепу на чорноземних і сірих лісових суглинкових ґрунтах, на­приклад у господарстві с. Шляхова Бершадського району Вінниць­кої області, практикують більш радикальний обробіток на глибину 30 - 35 см.

У районах з кількістю опадів 450 - 550 мм за рік глибоке розпу­шування краще проводити восени. Навесні воно припустиме лише у районах достатнього зволоження і на зрошуваних площах. Суть у тому, що після розпушування можливі деякі втрати вологи з орного шару, а внаслідок цього — зниження врожаю першого укосу.

Позитивні результати дає поверхневий обробіток посівів люцер­ни, а також еспарцету, лядвенцю рогатого голчастою ротаційною бороною БИГ-3 або зубовими боронами, що треба уточнювати на місці.

На 2 - 3-му році користування нерідко навесні посіви люцерни обробляють легкими дисковими боронами. Цим прийомом знімають бруньки на верхівці кореневої шийки, що сприяє проростанню сплячих бруньок, розміщених на ній нижче (на глибині до 7 см). За ретельного виконання прийому збільшується густота стеблостою, поліпшується відростання стебел, підвищується врожайність зеле­ної маси, подовжується строк використання травостою. Дискування проводять упоперек або по діагоналі рядків. Проте, як показали спостереження автора, такий обробіток краще проводити полегше­ними фрезбарабанами на мінімальну глибину (1 - 1,5 см). Дискові знаряддя часто розрізують кореневі шийки, надмірно травмують рослини. Таке «омолоджування» посіву поєднують з обробітком БИГ-3 або зубовими боронами.

Слід підкреслити, що люцерна з її розвиненою кореневою систе­мою, на відміну від конюшини, лядвенцю рогатого і еспарцету добре реагує тільки на радикальний обробіток. Застосування, наприклад, середніх борін замість важких малоефективне. Після раннього вес­няного обробітку боронами БИГ-3 або важкими зубовими (БЗТС-1) поле повинно бути чорним, ґрунт добре розпушеним до дрібногруд- куватої структури.

Для обробітку посівів злакових трав доцільно застосовувати легкі знаряддя голчастого типу. Травостій, у якому домінують кореневи­щні злаки, можна обробляти як важкими голчастими, так і диско­вими боронами Причому глибина обробітку може бути значною (8 - 10 см). Це поліпшує водно-повітряний і поживний режими дер­нини, відростання трав.

Зрідження трав і прийоми збільшення густоти травостою. Травостої часто зріджуються або випадають повністю. Причинами цього можуть бути вплив покривної культури, погані умови перези­мівлі, травмування рослин збиральними і транспортними агрегата­ми, вимокання, випирання, пізні осінні підкошування або випасання та ін. Нерідко можливий вплив кількох із зазначених причин.

Зрідження і випадання можуть мати загальний або локальний характер. В останньому випадку воно зумовлене виляганням траво­стою покривної культури в окремих місцях поля через нерівності рельєфу, утворення «блюдець», що взимку призводить до утворення міцної льодової кірки, а навесні — до затоплення талими водами Такі ділянки вибірково засівають ранніми ярими сумішами — ви- ковівсяною, гороховівсяною, райграсом однорічним (пажитницею однорічною), суданською травою, могаром та ін. Загальне зрідження травостою буває через погану перезимівлю внаслідок пошкодження рослин в осінній період колесами збиральних і транспортних агре­гатів і пізніх підкошувань або випасання. Дуже пошкоджуються трави у рік сівби при збиранні покривної культури і під час осінніх підкошувань, зокрема під час дощів.

Найпростішим і радикальним способом підвищення врожайності травостою у такому випадку є підсівання зазначених однорічних культур. Спостереження, проведені автором у господарстві «Мань- ківський» Маньківського району Черкаської області і в навчально- дослідному господарстві Уманського державного аграрного універ­ситету, показали, що підсівання вівса не тільки сприяє одержанню високого врожаю якісного сіна з першого укосу (50 - 60 ц/га), а й по­ліпшує умови наступної вегетації трав. Потужна коренева система вівса дренує суглинковий ґрунт, на велику глибину (до 2 м) поліп­шує його водопроникність, повітряний, а звідси і поживний режими.

Ефективне насівання люцерни і еспарцету грястицею збірною на 2 - 3-му роках користування. Ця тіньовитривала високопродуктив­на трава на 2-й рік після підсівання у травостій бобових дає добру травосуміш.

Добре розвинений, густий травостій 25 - 30 см заввишки мають за весняного ремонту посівів трав озимим житом. Воно інтенсивно росте і кущиться, і травостій складається з подовжених вегетатив­них пагонів жита. Загальний урожай зеленої маси при цьому може досягати 250 - 300 ц/га. Разом з багаторічними травами травостій добре поїдають тварини як при випасанні, так і після скошування. Не слід зловживати нормою висіву вівса і жита. Залежно від зрід­женості посіву бобових багаторічних трав їх висівають 1,5 - 2, не більш як 3 млн насінин на 1 га.

Випадання трав буває і несправжнім, особливо на посівах люцер­ни першого року користування. Внаслідок слабкого розвитку у пер­ший рік під покривом тонкі стебла люцерни малопомітні навесні серед стерні покривної культури. Іноді надземної частини їх зовсім немає. Проте це ще не означає, що трави випали. Бруньки на коре­нях люцерни першого року користування залягають на глибині 3 -

4 см. Слід по діагоналі поля провести обстеження посіву і лише по­тім приймати рішення про доцільність підсівання або пересівання.

Якщо на 1 м2 налічується 180 - 220 і навіть 120 - 140 слабкороз- винених рослин люцерни або еспарцету, поле боронують середніми боронами, підсівають овес із розрахунку 1/3 повної норми висіву. При 100 - 120 рослинах люцерни і еспарцету на 1 м2 висівають

1,5 - 2 млн насінин вівса на 1 га Аналогічне підсівання можна здій­снити однорічною пажитницею (у більш вологих місцях), судансь­кою травою та іншими однорічними травами.

Зрошення трав. Радикальним прийомом догляду за багаторіч­ними травами є зрошення навіть невеликими нормами (200 - 250 м3/га). Такі поливи різко поліпшують умови росту трав. Багато­річні трави дуже добре реагують на вологу. Кожний міліметр вологи (10 т води на 1 га) за своєчасного поливу забезпечує приріст урожаю в Лісостепу 2 - 3, у Степу — 1,5 - 2 ц/га зеленої маси.

Вологозарядковий полив проводять із розрахунку 700 - 800 до 1000 м3/га води. У Лісостепу і більшості центральних і північних степових районів ці поливи є швидше винятком, ніж правилом. Ос­новне значення мають вегетаційні поливи. У Лісостепу рекоменду­ється поливати трави 3 - 4, у Степу 4 - 6 разів. У лісостепових ра­йонах навіть дворазовий, але своєчасний полив нормою 250 - 300 м3/га має велике значення для формування високих урожаїв зеленої маси — 550 - 600 ц/га, дає змогу підтримати темп наростан­ня зеленої маси і цим самим сприяє рівномірній вегетації рослин, оптимізує фізіологічні процеси в рослинах. Звідси велике значення освіжних поливів. Іноді важливо лише підвищити відносну воло­гість повітря над травостоєм, запобігти плазмолізу рослинних клі­тин, і це вже матиме сприятливий вплив на врожай.

Щоб мати високі врожаї трав (насамперед люцерни і її сумішей із злаковими), під кожний укіс додатково до опадів у Лісостепу слід за­стосовувати поливи нормою 250 - 300 м3/га, у Степу — 400 - 600 м3/га. Можна поливати і більше, проте лише в прибережних районах вели­ких річок. На малих річках, ставках і водоймищах це маловірогідно, оскільки дебіт поливної вологи незначний. Щоб запобігти засоленню, слід поливати трави частіше, однак меншими нормами, зволожуючи ґрунт на глибину 40 - 50 і не більше ніж 60 - 70 см.

Період використання трав. Трави у кормових сівозмінах ви­користовують 2 - 3, 3 - 4, а в окремих випадках 5 - 7 років — доти, поки мають високі врожаї. За доброго догляду за люцерною можна подовжити продуктивне використання її до 7 років, про що свідчить досвід господарства «Маньківський» Маньківського району Черка­ської області. Тут період вирощування її на сірих лісових суглинко­вих ґрунтах становив 5 - 7 років. Для подовження періоду викорис­тання і збільшення врожайності застосовували, як уже зазначалося, підсівання люцерни вівсом і розпушування. При цьому збільшуєть­ся густота травостою, підвищується врожайність зеленої маси і сіна.

Кількість скошувань. Конюшина лучна і еспарцет піщаний (рослини ярого типу) у середньому дають 2 укоси і на третій — не­велику отаву, яку можна використовувати на укіс і для випасання. Люцерну синьогібридну (посівну) можна скошувати 3 — 4 до 5 разів. Три, рідше чотири укоси мають у Лісостепу, 4 — в центральному Степу на поливі. Проте це може призвести до зниження продуктив­ності посівів і навіть до випадання рослин уже на 2 — 3-й рік вико­ристання. Інститут кормів УААН (А.О. Бабич, Г.П. Квітко) для збі­льшення продуктивності і тривалості використання посівів люцер­ни рекомендує щороку раз за вегетацію збирати її на початку пов­ного цвітіння. Це важливо для накопичення і збереження достат­нього вмісту пластичних речовин у кореневій шийці рослин, сприяє подальшому відростанню їх, збільшує кількість сплячих бруньок на кореневій шийці, що є запорукою наступного дружного пагоноутво- рення, збереження продуктивності і довголіття травостою. Для зби­рання у цій фазі бажано залишати другий або третій укіс. Велике значення має також строк останнього скошування. Скошувати, як уже зазначалося, треба у жовтні (на початку, в середині або напри­кінці місяця залежно від зони).

Зловживання осінніми скошуваннями, пізнім випасанням на по­сівах бобових і злакових трав не дає їм змоги підготуватися до пере­зимівлі, різко знижує зимостійкість і подальшу продуктивність тра­востою, зменшує тривалість його використання.

Нерідко практикують осіннє випасання тварин уже в рік висі­вання трав. Якщо на легких супіщаних ґрунтах це ще припустимо за щадного розрідженого випасання, то на суглинкових ґрунтах мож­на проводити тільки підкошування. Не можна збирати бобові трави, особливо люцерну, косарками роторного типу (аналоги відомого КИР-1,5). Вони розщеплюють стебла, внаслідок чого з бруньок, роз­міщених на нижній частині стебла, не утворюються пагони. Стерня при цьому пересихає, відростання трав затримується, зменшується кількість укосів, значно знижується загальна продуктивність траво­стою. За даними спостережень автора, врожайність люцерни знижу­ється при цьому на 17 — 22 %, у посушливі роки — на 24 — 27 %, ес­парцету — на 14 — 18, конюшини — на 12 — 14 %.