Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.1.2. Основні прийоми, технології вирощування

Основний і передпосівний обробіток ґрунту. Ґрунт під ку­курудзу на зелений корм обробляють так само, як і під інші ярі культури. Застосовують звичайний зяблевий обробіток ґрунту залеж­но від стану поля на глибину 22 - 24 до 27 - 30 см. Навесні прово­дять боронування з шлейфуванням і 2 - 3 суцільні культивації, у тому числі й передпосівну: першу — на глибину 10 - 12, наступну, включаючи і передпосівну — 6 - 8 см з боронуванням.

Удобрення. У зв’язку з великою густотою посівів і нетривалим періодом вегетації (55 - 60 днів) кукурудза на зелений корм потре­бує інтенсивного азотного, фосфорного, а на супіщаних ґрунтах — і калійного удобрення. На зв’язаних чорноземах і сірих лісових суг­линкових ґрунтах для одержання 500 ц/га зеленої маси слід вносити 90 - 100 кг/га азоту, 70 - 90 — фосфору і 60 - 70 кг/га калію. За достат­нього і навіть задовільного зволоження можна мати 600 - 800 ц/га зе­леної маси. Тому норми добрив розраховують на запланований ви­хід сухої речовини з урахуванням родючості ґрунту. Рослини куку­рудзи до фази утворення 10 - 11 листків мають однакову масу при густоті посівів як 50 - 60, так і 150 - 200 тис. рослин на 1 га. Отже, на її загущеному посіві на початку вегетації рівень мінерального живлення має бути вищим, ніж на зрідженому — на зерно і силос. Завдяки загущенню посівів, за достатнього фону живлення вже у фазі 12 листків можна мати 400 - 500 ц/га зеленої маси кукурудзи (табл. 74).


Таблиця 74. Продуктивність кукурудзи залежно від густоти і способу сівби, ц/га (дослідне поле Уманського ДАУ, досліди автора)


Збільшення густоти травостою, крім підвищення темпів нарос­тання маси, супроводиться і збільшенням облистненості. Кореляти­вний зв’язок між цими показниками досить високий (г = 0,810 ± 0,599, коефіцієнт детермінації г2 = 0,6565). У межах 100 — 600 тис. рослин на 1 га цей зв’язок описується рівнянням у = 608 + 23х, де у — густота стеблостою, тис. рослин на 1 га, х — об- листненість, %.

Строки сівби. Раніше (50 — 60-ті роки ХХ ст.) у зеленому конве­єрі рекомендували 3 — 4 строки сівби кукурудзи. Проте в усі строки пропонували сіяти її після зяблевої оранки. Тому до сівби 3 — 4-го строків не використовувались значна кількість опадів і період веге­тації. Щоправда, завдяки вмісту вологи і накопиченню поживних речовин у ґрунті в результаті перебування ділянки під паром до се­редини — кінця червня кукурудза росте інтенсивно і за масою вро­жаю не поступається перед посівами другого строку і навіть пере­важає їх (табл. 75). Однак вихід сухої речовини при цьому звичайно нижчий, ніж у 1 — 2-й строки.

Замість 3 — 4-го строків сівби краще висівати кукурудзу післяукіс­но. Тоді врожайність зеленої маси менша, проте загальний вихід корму за 2 врожаї вищий, оскільки до сівби кукурудзи мають ще 250 — 300 ц/га і більше озимих проміжних і ранніх ярих кормосумі- шей. У степових районах, де післяукісні посіви часто неефективні, важливо вводити і третій строк сівби, щоб забезпечити надходження маси кукурудзи у вересні. У Лісостепу замість трьох весняних стро­ків сівби кукурудзи після зябу можна обмежитися двома, однак для кожного із двох строків добрати 2 — 3 гібриди з різними періодами вегетації. Це дасть змогу мати зелену масу протягом 65 — 70 днів. Разом з тим кукурудзу можна висівати і в три весняних строки, за­стосовуючи дуже ранні строки сівби інкрустованим насінням з гли­биною його загортання 3,5 — 4 см

Таблиця 75. Урожайність різних за тривалістю вегетаційного періоду гібридів і сортів кукурудзи в разі сівби на зелений корм у кілька строків і збиранні у період викидання волоті — цвітіння, ц/га (дослідне поле ДАУ, досліди автора)

* 0,5 — критерій Фішера.


Способи сівби. Використовують звичайний рядковий із міжря­ддями 15 — 18 см і широкорядний із міжряддями 45, рідше 60 см. Широкорядний спосіб застосовують найчастіше в Степу і південно­му Лісостепу, звичайний рядковий — за умови достатнього зволо­ження.

Догляд за посівами. При догляді за кукурудзою на зелений корм категорично не рекомендується застосовувати гербіциди і пес­тициди. Згодовувати худобі зелену масу, що містить їх, неприпус­тимо. Основний прийом догляду — боронування до і після появи сходів, а на широкорядних посівах — боронування, міжрядна куль­тивація. Інтервал між боронуваннями становить 3 — 4 дні залежно від періоду проростання бур’янів. Під час боронування треба полі­чити кількість рослин знищених бур’янів і в разі потреби повторити його. Якщо боронували не по діагоналі, а впоперек посіву, то боро­нують назустріч першому проходу. Звичайно при цьому знищують до 90 % бур’янів у фазі білої ниточки. За вдалого добору борін мож­на добитися практично повного знищення сходів бур’янів. Дуже ва­жливо боронуваннями знищити бур’яни, які проростають до і після появи сходів кукурудзи. До появи сходів найчастіше проростають двосім’ядольні — щириця, лобода біла; у міру потепління (в середи­ні або наприкінці травня залежно від кліматичних умов) з’явля­ються основні вороги кукурудзи — мишій і куряче просо.

Для знищення бур’янів на ранніх посівах, де насіння загортають на незначну глибину, після висівання слід використовувати легкі борони — гвоздівки або райборінки, посівні борінки (обважнені рай- борінки) і навіть середні борони, проте з обмежувачами глибини. Можна зробити кінці зубів тупими. Вони при цьому заглиблюються всього на 2 — 2,5 см, однак добре знищують сходи і проростки бур’янів.

При появі сходів кукурудзи можна використовувати і звичайні середні борони, але також обов’язково починати боронування у фазі проростання бур’янів. Кукурудзу на зелений корм слід боронувати 2 рази — до появи сходів і по сходах у фазі 2 — 3 листків. На широко­рядних посівах боронування доповнюють двома міжрядними обробі­тками. Пізніше за достатнього удобрення загущений стеблостій ку­курудзи повністю затінює ґрунт і пригнічує сходи бур’янів. Такий догляд найменш енергоємний, тому що при застосуванні гербіцидів сукупні енергетичні витрати набагато перевищують витрати на ме­ханізований догляд за посівами, не говорячи вже про несприятли­вий вплив такого обробітку на екологічні умови поля, якість корму і молочної продукції.

Збирання. Високий стеблостій кукурудзи слід збирати силосни­ми комбайнами, а до 1,5 м заввишки (на післяукісних і весняних загущених посівах) — роторними та іншими косарками-подрібню- вачами. Ступінь подрібнення зеленої маси — не менш як 5 — 6 см. Надмірне подрібнення зеленої маси призводить до швидкого само­зігрівання корму. Крім того, дуже подрібнену зелену масу тварини поїдають гірше. Зелену масу слід згодовувати за принципом поле — годівниця, уникаючи накопичення про запас, особливо неприпус­тимо завозити її з вечора для згодовування вранці. Не слід пропус­кати зелену масу і через кормоцех для так званого «здобрювання» добавками. Це треба робити в полі, висіваючи кукурудзу у сумішах з високобілковими компонентами.

Невисокі густі післяукісні і післяжнивні посіви кукурудзи і її су­мішей із бобовими — горохом, викою, бобами або ріпаком — нерідко згодовують на пні. Для кращого використання посіву обов’язково слід повторно випасати на цих посівах інші вікові групи або види тварин (наприклад, після дійних корів слід випасати нетелей або молодняк на відгодівлі). При цьому поле однокорпусним плугом поділяють на окремі смуги і випасають тварин «з-під ноги». Проте краще організовувати випасання за допомогою електроогорожі (електропастуха). Ефективність спасування густих післяукісних і післяжнивних посівів при урожайності 120 — 140 ц/га не викликає сумнівів, якщо додержувати правил дрібнозагінного або контрольо­ваного випасання по смугах.