2.2. Силосні споруди

Найбільш придатним є баштовий тип силососховища. Проте не­достатня швидкість закладання силосної маси та енергоємність за­кладання (потрібно багато електроенергії), незручності з виванта­жуванням силосу, особливо при великих обсягах його закладання (10 - 15 тис. т), роблять ці сховища менш вигідними порівняно з го­ризонтальними спорудами траншейного типу. Горизонтальні гер­метичні сховища, у тому числі поліетиленові ємкості, теж не позбав­лені проблем завантаження й вивантаження.

Нині широко застосовують наземні траншеї великої місткості з висотою стін 4 - 6 м. Можна ставити їх по кілька в ряд. Відкриті на­земні траншеї з високими бортами (стінами) дають змогу в короткі строки закласти силос, застосовувати високопродуктивну техніку для транспортування силосної маси, швидко її розвантажувати, доб­ре утрамбовувати важкими тракторами. Після наповнення траншею вкривають плівкою і солом’яною січкою (це запобігає появі плісняви у верхньому шарі корму).

При силосуванні сировини з підвищеною вологістю (80 - 84 %), наприклад кукурудзи, не використаної на зелений корм, слід дода­вати до неї солому.

Гичку буряків бажано силосувати зі стеблами кукурудзи. Прав­да, дослідження Інституту кормів УААН показали, що гичка добре силосується сама, причому без ущільнення. Однак при додаванні її до стебел кукурудзи виходить кращий корм, ніж із самих стебел.

Якісний силос готують при силосуванні кукурудзи молочної сти­глості з гороховою соломою. Маса при цьому так ущільнюється, що стінка зрізу на дотик являє собою моноліт. Повітря в таку силосну масу не проникає, взимку на зрізі вона не псується і не втрачає ко­льору протягом 3 - 4 днів. Досвід такого силосування кукурудзи є, наприклад, у СТОВ «Новий світ» Уманського району Черкаської об­ласті.