10.6. Послуги аудиторських фірм, їхня сутність і значення

Завдання аудиторської перевірки стану обліку і достовірності звітності полягає у підвищенні контролю діяльності підприємства. Метою аудиту фінансової звітності є висловлення аудитором виснов­ку про те, чи відповідає фінансова звітність інструкціям щодо її складання.

Аудитор — особа, яка має сертифікат аудитора, здійснює діяль­ність у складі аудиторської фірми або як аудиторська фірма (приват­ний аудитор), що має ліцензію на аудиторську діяльність. При про­веденні аудиту аудитор керується законами України, Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, Національними норматива­ми аудиту та іншими нормативно-правовими актами.

Вимоги, які регулюють аудиторську діяльність, поділяються на дві групи: етичні та методологічні. Етичні вимоги такі: незалеж­ність, об’єктивність, компетентність, конфіденційність і доброзичли­вість. До методологічних вимог належать: планування аудиту, об­ґрунтованість аудиторських доказів, доцільність вибору методики і техніки аудиту, дотримання методики оцінювання ризику, аналіз інформації та формування висновків, відповідальність за зроблений висновок, дотримання порядку документального оформлення, взаємо­дія аудиторів і повне інформування клієнта.

Аудит здійснюється на підставі договору між аудитором і замов­ником. Результати аудиту оформляються у вигляді аудиторського висновку, який має містити чітке і зрозуміле уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність.

Аудитор здійснює перевірку за документами, а також використо­вує результати перевірок і контролю, що проведені різними суб’єктами.

У підприємницькій діяльності важливим методом контролю є ін­вентаризація. Це перевірка в натурі наявності та стану матеріаль­них запасів і вкладень підприємства, розрахунків і зобов’язань, а також звірка фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку.

Проведення інвентаризації регулюють такі нормативні акти:

1) Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні» від 16 липня 1999 р.;

2) «Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріаль­них активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків» (затверджена Міністерством Фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69);

3) «Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, неста­чі, знищення (псування) матеріальних цінностей» (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116);

4) «Положення про інвентаризацію майна державних підпри­ємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду» (затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 р. №158).

Основними завданнями інвентаризації є:

► виявлення фактичної наявності матеріальних запасів, нема­теріальних активів, коштів, цінних паперів та інших грошових до­кументів, обсягів незавершеного виробництва в натурі;

► підрахунок надлишку або нестачі запасів і коштів зіставлен­ням фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;

► виявлення запасів, які частково втратили свою первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних ціннос­тей, що не використовуються;

► перевірка дотримання умов і порядку збереження запасів та грошових цінностей, а також ефективності експлуатації основних засобів;

► установлення реальної вартості зарахованих на баланс ос­новних засобів, виробничих запасів, цінних паперів, фінансових вкладень, грошових коштів, дебіторської і кредиторської заборгова­ностей.

Інвентаризації поділяються на повні і часткові. Інвентаризація, що охоплює всі засоби, кошти і розрахунки підприємства, назива­ється повною. Часткова інвентаризація охоплює один вид засобів або проводиться в окремої відповідальної особи.

Відповідає за проведення інвентаризації керівник підприємства. Кількість інвентаризацій, дати їх проведення, перелік майна і зо­бов’язань, що підлягають інвентаризації, підприємством визнача­ється самостійно, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов’язковим.

У випадках, коли проведення інвентаризації є обов’язковим, ін­вентаризації підлягають також майно і матеріальні цінності, що не належать підприємству та облік яких ведеться на забалансових ра­хунках.

Якщо постачальник відмовився задовольнити претензію щодо недовантаження товарів або у разі одержання від покупця претен­зій щодо недовантаження товарів, проводиться вибіркова інвента­ризація тих товарів, на які заявлені такі претензії.

На деяких підприємствах інвентаризації проводяться не як разо­ві заходи, а постійно.

При проведенні раптових інвентаризацій усі матеріальні ціннос­ті готуються до інвентаризації у присутності інвентаризаційної ко­місії, в інших випадках — заздалегідь. Вони мають бути згруповані, розсортовані й розкладені за назвами, сортами, розмірами у поряд­ку, зручному для підрахунку.

Для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах роз­порядчим документом їх керівника створюються постійно діючі ін­вентаризаційні комісії у складі керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера. Очолює комісію керівник підприємства або його заступник.

Якщо на підприємстві через великий обсяг робіт інвентаризацію не може провести одна комісія, то для безпосереднього здійснення інвентаризації у місцях зберігання та виробництва керівник під­приємства створює робочі інвентаризаційні комісії у складі інжене­ра, технолога, механіка, виконавця робіт, товарознавця, економіста, бухгалтера та інших досвідчених працівників, які добре знають об’єкт інвентаризації, ціни та первинний облік. Робочі інвентариза­ційні комісії очолює представник керівника підприємства. Заборо­няється призначати головою робочої інвентаризаційної комісії од­них і тих самих матеріально відповідальних осіб, одного і того ж працівника два роки підряд.

До початку проведення інвентаризації в присутності комісії ма­теріально відповідальна особа складає звіт про рух матеріальних цінностей і разом з документами здає в бухгалтерію.

Відповідальні особи дають комісії розписку, в якій зазначають, що всі прибуткові й видаткові документи здані до бухгалтерії і всі матеріальні цінності, довірені їхньому зберіганню, знаходяться в приміщенні складу або в інших місцях.

Наявність цінностей при інвентаризації встановлюється обов’яз­ковим підрахунком, зважуванням, обміром у порядку їх розміщення у певному приміщенні. Інвентаризація має проводитися у присутно­сті матеріально відповідальних осіб. її результат заносять в інвен­таризаційні описи.

Якщо інвентаризаційна комісія залишає об’єкт інвентаризації, матеріально відповідальна особа в присутності комісії зачиняє і від­чиняє приміщення, що інвентаризується, а голова комісії опечатує його контрольним пломбіратором, який видається йому перед почат­ком проведення інвентаризації.

Для оформлення наслідків інвентаризації застосовуються типові форми документів. Вони можуть бути заповнені від руки або засо­бами обчислювальної техніки. У цих документах помарок і підчис­ток не допускається. Помилки виправляють, закреслюючи неправи­льні записи і роблячи зверху правильні. Виправлення підтверджу­ються підписами членів комісії та матеріально відповідальної особи.

Якщо після інвентаризації матеріально-відповідальні особи ви­являють помилки в описах, то вони мають негайно заявити про це комісії, яка після перевірки наведених фактів та їх підтвердження виправляє помилки.

Результати інвентаризації з пропозиціями про врегулювання ін­вентаризаційних різниць відображуються в протоколі комісії та акті.

Під час інвентаризацій приймання і видавання матеріальних цінностей обмежується. На прибуткових документах, які надійшли під час інвентаризації, матеріально відповідальна особа у присутно­сті членів інвентаризаційної комісії за підписом її голови робить позначку «Після інвентаризації». Позначка робиться в аналогічно­му порядку також на видаткових документах. Цінності, що надій­шли під час інвентаризації, заносять в окремий опис.

Якщо інвентаризацію проводять для приватизації, то матеріали інвентаризації (описи, акти, звіряльні відомості, протоколи) оформ­ляються не менш як у двох примірниках, один з яких передається державному органу приватизації або орендодавцю, а другий зали­шається на підприємстві або в організації і є підставою для відо­браження результатів інвентаризації в бухгалтерському обліку.

Для визначення результатів інвентаризації бухгалтерія підпри­ємства складає зрівняльні відомості щодо цінностей, з яких встано­влені відхилення від даних обліку.

Щодо надлишків, нестач і псування цінностей інвентаризаційна комісія повинна мати письмові пояснення відповідних працівників.

При регулюванні інвентаризаційних різниць взаємний залік надлишків і нестач унаслідок пересортування допускається тільки щодо товарно-матеріальних цінностей однакового найменування і в тотожній кількості за умови, що надлишки і нестачі утворилися за один і той самий період, який перевіряється, та у однієї і тієї ж осо­би, яка перевіряється.

Інвентаризаційні різниці регулюються у такому порядку:

1. Виявлені надлишки оприбутковуються: дебет рахунків 10, 20, 21, 22, 26, 27 і 28 (рахунки для обліку матеріальних цінностей), кре­дит рахунка 74 «Інші доходи».

2. Нестачі списуються: дебет рахунка 94 «Інші витрати операцій­ної діяльності», кредит рахунків 10, 20, 21, 22, 26, 27, 28.

Кореспонденцію рахунків з відображення результатів інвентари­зації показано в табл. 10.7.

Якщо встановлено, що нестачі та втрати виникли внаслідок зло­вживань, то відповідні матеріали впродовж 5 днів після встанов­лення нестач і втрат підлягають передачі органам попереднього слідства, а на суму виявлених нестач і втрат подається цивільний позов.

Оцінювання нестачі матеріальних цінностей проводять згідно з «Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей», затвердженим по­становою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 з наступними змінами. Відповідно до цього порядку розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цін­ностей визначається за їх балансовою вартістю (з вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не нижче ніж 50 % від балансової вартості на момент установлення такого факту, з урахуванням ін­дексів інфляції, відповідного розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору, за формулою:

де Р_з — розмір збитків; Б_в — балансова вартість на момент установ­лення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) мате­ріальних цінностей; А — амортизаційні відрахування; Іі_нф — за­гальний індекс інфляції; ПДВ — розмір податку на додану вартість; А_зб — розмір акцизного збору.

Вартість вузлів, деталей, напівфабрикатів та іншої продукції, що виготовляється підприємствами для внутрішньовиробничих потреб, а також вартість продукції, виробництво якої не закінчено, визна­чається, виходячи із собівартості її виробництва з нарахуванням середньої по підприємству норми прибутку на цю продукцію із за­стосуванням коефіцієнта 2.

Вартість спиртів етилового питного, етилового ректифікованого, етилового сирцю, а також спирту, що використовується для виготовлення вин, шампанського, коньяків оброблених, спирту коньячного, соків спиртових, зброджено-спиртових та спиртових настойок ви­значається, виходячи з оптової ціни підприємства-виробника з ура­хуванням акцизного збору та податку на додану вартість. До визна­ченої таким чином ціни застосовується коефіцієнт 3.

Вартість плодово-ягідних соків, консервованих з використанням сірчаного ангідриду або бензокислого натрію, визначається, виходя­чи з оптових цін підприємства-виробника і податку на додану вар­тість із застосуванням коефіцієнта 2.

У разі розкрадання чи загибелі тварин сума збитків визначаєть­ся за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкоду­вання збитків із застосуванням коефіцієнта 1,5.

Продовольчі товари, роздрібні ціни на які дотуються, оцінюються з додаванням до роздрібних цін суми дотацій.

Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) бланків цінних паперів та документів суворого обліку обчислюється із застосуванням коефіцієнта 5 — до номінальної вартості, зазначе­ної на бланках цінних паперів та документів суворого обліку, або до вартості документів суворого обліку, встановленої законодавством; 50 — до вартості придбання (виготовлення) бланків цінних паперів та документів суворого обліку, на яких не зазначена номінальна вартість або вартість яких не встановлена законодавством.

Розмір збитків від розкрадання банкнотного або захищеного па­перу, персоніфікованої захисної стрічки обчислюється із застосуван­ням коефіцієнта 1,5 до максимальної суми грошей, які можуть бути виготовлені на цьому банкнотному папері; у п’ятитисячократному розмірі від вартості захищеного паперу та персоніфікованої захисної стрічки.

У разі розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, що підлягають списанню на видатки у міру відпуску їх у виробництво або експлуатацію та обліковуються лише у кількісному виразі, розмір збитків визначається, виходячи з ринкових цін на аналогічні матеріальні цінності, зменшених пропорційно фактич­ному зносу, але не нижче ніж на 50 % ринкових цін.

Із стягнутих сум відшкодовують збитки, завдані підприємству, а залишок коштів перераховується до Державного бюджету України.

Дані про діючі ціни і розрахунки розміру шкоди, що підлягає по­криттю, подаються судово-слідчим органам підприємствами, уста­новами і організаціями-позивачами.

Протокол інвентаризаційної комісії має бути у 5-денний термін розглянутий і затверджений керівником підприємства або органом, який призначив інвентаризацію.

Результати інвентаризації відображуються в бухгалтерському обліку в тому місяці, в якому закінчена інвентаризація, але не піз­ніше грудня звітного року. У пояснювальній записці до річного бух­галтерського звіту наводяться відомості про результати проведених у звітному році інвентаризацій за встановленою формою.