Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

12.6. Страхування як метод зниження ризиків

Компенсуючі антиризикові заходи подані різними формами страхування: традиційним страхуванням, яке здійснюється страхо­вими компаніями, хеджуванням, самострахуванням. З точки зору розміру втрат, що відшкодовуються, найбільша частка припадає на традиційне страхування.

У ринкових умовах починає прокладати собі дорогу і такий спе­цифічний вид страхування, як хеджування.

Щодо самострахування, то досвіду його використання фірми України ще не мають. Воно існує поки що теоретично.

Страхування у традиційному розумінні слова полягає в акуму­люванні фінансових ресурсів підприємств з метою відшкодування їм втрат від ризику. Воно має на меті забезпечити страховий захист фірм у вигляді повного або часткового відшкодування втрат, запо­діяних ризикованими ситуаціями.

Оскільки нижче використовуватиметься спеціальна страхова тер­мінологія, дамо визначення цих термінів.

Страхувалник — юридичні та фізичні особи, які страхують втрати від ризику, сплачують страхові премії (платежі) і мають право за законом на основі договору страхування одержати страхове відшкодування при настанні страхової події.

Страховик — страхова організація, яка бере на себе зо­бов’язання відшкодувати збитки або виплатити страхову суму страхувальнику або особі, на користь якої укладений договір страхування, при настанні страхових випадків, обумовлених у договорі страхування.

Страховий випадок — подія, при настанні якої на підставі І закону або договору страховик зобов’язаний виплатити страхове І відшкодування (страхову суму).

Страховий тариф — платіж у грошовому виразі з 1000 грн страхової суми або у відсотках від неї.

Страхове відшкодування — грошова сума, яка виплачується страховиком згідно з умовами майнового страхування при настанні страхового випадку.

Страхова вартість — дійсна, фактична вартість об’єкта страхування.

Страхова сума — оголошена страхувальником при підписанні договору страхова сума, на яку страховик страхує свій інтерес.

Для страхування втрат від ризику страхувальник і страховик укладають договір страхування. Відповідно до цього страхуванню можуть підлягати як основні, так і оборотні засоби: будівлі, споруди, передавальні пристрої, технологічне обладнання, господарський інвентар, сировина, матеріали, готова продукція тощо.

Враховуючи, що різні об’єкти підлягають ризику неоднаковою мірою, наприклад дерев’яні будівлі більш ризиковані, кам’яні — менш, фірми можуть укладати договори страхування на все майно або його певну частину (окремі транспортні засоби, верстати, маши­ни, будівлі).

Відповідно до чинного положення майно підприємств страхуєть­ся від втрат, пов’язаних з ризиком тоді, коли вони спричинені зем­летрусом, зсувами, бурями, обвалами, ураганами, градом, великими снігопадами, зливами, діями підґрунтових вод, затопленням, поже­жею, туманами, блискавками, вибухом, аварією, викидом газу, кра­діжками зі зломом тощо. Як видно з цього переліку страхових випад­ків, вони неповно охоплюють усі можливі втрати від ризику. У рин­кових умовах, як засвідчує зарубіжний досвід, діапазон причин втрат від ризику, які можуть бути застраховані, значно ширший.

При настанні страхових випадків страховик виплачує страхува­льнику страхове відшкодування (страхову суму). Його розмір визна­чається у таких відсотках до розміру збитків від загибелі (пошко­дження) майна, в яких майно було застраховане.

Приклад. Страхова вартість (фактична вартість об’єкта страхування) ста­ новить 400 тис. грн, а страхова сума (вартість, оголошена страху­вальником при укладанні договору страхування) — 280 тис. грн, розмір понесе­них фірмою втрат — 200 тис. грн. Отже, сума страхового відшкодування стано­витиме (280 • 200 : 400) = 140 тис. грн.

Дієвість страхування втрат від ризику значною мірою залежить від умов, яких потрібно дотримуватись при його здійсненні, зокрема:

► встановлення залежності розміру страхових тарифів від імові­рності виникнення втрат та їх рівня. Розмір тарифів пропонується визначати такими методами:

а) на основі теорії ймовірності та методів математичної статисти­ки і використання часових рядів;

б) на основі експертних оцінок;

в) за аналогією з іншими об’єктами або компаніями;

г) з використанням математичної статистики і розрахунку дохід­ності.

Найобґрунтованішим є перший метод розрахунку розміру стра­хових тарифів, хоча, зрозуміло, що його можна використовувати не в усіх випадках, тому право на існування мають й інші методи:

► обов’язкове здійснення заходів попереджувального характеру, спрямованих на зменшення розміру втрат. У їх проведенні мають бути зацікавлені обидві сторони. У зв’язку з цим потрібно розробити економічні стимули такої зацікавленості страховика і страхуваль­ника. Це складна проблема, вирішення якої потребує пошуку спеці­альних методів економічного оптимізаційного розрахунку;

► розрахунки ефективності порівняльних варіантів (з одного бо­ку, різних видів страхування і, з другого, — інших заходів щодо по­передження ризику чи зменшення втрат від нього).

Подальше розширення сфери страхування втрат від ризику, ви­користання його як дієвого механізму відшкодування збитків пов’язане з удосконаленням розрахунку розміру страхового відшко­дування та обґрунтуванням об’єкта страхування.

Установлення залежності розміру страхового відшкодування від співвідношення страхової суми і вартості об’єкта страхування при­зводить у ряді випадків до необґрунтованого зниження виплачува­ного відшкодування. Більш логічною є залежність його від розміру страхової суми та понесених збитків.

Викликає сумнів використання у страхуванні втрат від ризику таких об’єктів, як майна, матеріальних цінностей, грошових коштів тощо. Оскільки страхуються втрати від ризиків, то і об’єктом його мають бути саме вони. Використання втрат від ризику як об’єкта страхування має такі переваги:

► забезпечується більш обґрунтований підхід до питань страху­вання втрат від ризику з боку фірм. У цьому разі страхуються не будівлі, не транспортні засоби, а можливі втрати, яких можуть за­знати ці матеріальні об’єкти за певних умов. Оскільки об’єктом страхування виступають втрати, то це змусить страхувальника об’єктивніше підходити до їх визначення, здійснювати диференціа­цію майна щодо необхідності його страхування;

► поєднує у єдине дії працівників фірми щодо оцінки розміру ризику та страхування втрат від нього;

► створює передумови для ефективнішого використання коштів підприємств. Оскільки страхуються втрати, розмір яких попередньо прораховується, проводиться диференціація об’єктів, що страхують­ся і не страхуються, то, зрозуміло, розмір коштів, який виділяти­меться на ці цілі, буде обґрунтованішим, у ряді випадків меншим.

Страхування набуде рис упорядкованого процесу, стане не­від’ємним елементом господарювання. Як створення виробничих запасів матеріальних ресурсів, резервних потужностей, резервного обладнання, що мають на меті забезпечення нормального ходу ви­робництва, так і страхування втрат від ризику стане складовою еко­номічної діяльності фірм, які хочуть успішно функціонувати. Нині, коли об’єктом страхування є матеріальні цінності, майно, а методи­ка визначення розміру страхового відшкодування виступає як спо­нукач страхувати все майно і на всю страхову вартість, страхування перетворено до деякої міри в примусову акцію. Крім цього, страху­вання втрат (як об’єкта) від ризику є зрозумілішим для підприємств. Одна справа, коли страхуються будівлі, а інша, — коли страхуються втрати. З психологічної точки зору, втрати завжди легше і вигідні­ше страхувати, ніж матеріальні об’єкти, бо вони (втрати) асоціюють­ся з неминучістю настання.

Спрощена схема їх розв’язання може бути така:

а) об’єктом страхування є втрати від ризику;

б) страхова сума встановлюється на рівні втрат від ризику;

в) страховий тариф визначається у відсотках від страхової суми;

г) страхова премія розраховується як добуток страхової суми і страхового тарифу, поділеного на 100;

д) розмір страхового відшкодування дорівнює розміру втрат від ризику, який не може перевищувати страхової суми.

Проведення операцій хеджування. В Україні цей напрям зме­ншення втрат від ризику поки що не використовується. Така ситу­ація пояснюється недостатнім розвитком ринкової інфраструктури.

Хеджування — це страхування від втрат, зумовлених несприятливою зміною цін на товари у майбутньому.

Основу хеджування становлять ф’ючерсні контракти. Вони є формальною угодою, за якою продається або купується певна кіль­кість товару за визначеною ціною для передачі його згодом у вста­новлений час. Отже, ф’ючерсні контракти — це договори- зобов’язання. Вони можуть укладатися також за умови, що певного товару в цей момент може і не бути. Основними показниками такого контракту є зафіксована ціна товару і обумовлений термін його по­ставки.

Слід мати на увазі, що ф’ючерсна угода просто так не може бути відмінена або анульована. Вона ліквідовується двома шляхами:

► укладанням протилежної угоди на таку саму кількість про­дукції;

► поставкою товару відповідно до зазначеного у контракті термі­ну.

Механізм дії хеджування на зменшення втрат від ризику можна простежити на такому прикладі.

[Приклад | Припустімо, що фермер відгодовує молодняк великої рогатої худоби для здачі його в листопаді на м’ясо.

У квітні за його розрахунками ціна за 1 кг м’яса з урахуванням одержання помірного прибутку становитиме 4 грн. Передбачаючи падіння цін у період ма­сової здачі худоби, фермер підписує на ф’ючерсній біржі контракт на поставку м’яса 5 листопада за ціною 4,5 грн за 1 кг. Вона складається із попередньо ви­значеної ціни за 1 кг м’яса разом з витратами на транспортування худоби до місць її прийому.

На початку листопада виявилося, що поточна ціна наявного ринку за 1 кг м’яса зменшилась до 3,8 грн, а на ф’ючерсній біржі до — 4,2 грн.

За кілька днів до настання зазначеного в контракті терміну поставки м’яса фермер приймає таке рішення:

► продає м’ясо на ринку по 3,8 грн за 1 кг;

► викуповує свій же контракт з розрахунку 4,2 грн за 1 кг м’яса. Результати хеджування наведено в табл. 12.5.


Отже, у загальному підсумку фермер не зазнав втрат, хоча ціни на продук­цію знизились.

Виникає таке запитання: яким би міг бути результат, коли б фермер все та­ки поставив свій товар на ф’ючерсний ринок? Він би програв, оскільки продук­ція реалізовувалася б по 4,2 грн за 1 кг, але при цьому були б додаткові витра­ти, пов’язані з її транспортуванням, у сумі 0,5 грн за 1 кг. Таким самим міг бути і результат, коли б фермер взагалі не укладав ф’ючерсного контракту.

Таким чином, проведення фермером хеджування дало можливість уникнути втрат від ризику в сумі 0,3 грн за 1 кг м’яса.


Проводити операції хеджування доцільно не тільки в сільському господарстві, а й в інших галузях матеріального виробництва. Це, зокрема, стосується тих виробничих структур, в яких є значний ча­совий розрив між виробництвом і реалізацією продукції.

Для успіху в хеджуванні потрібно чітко орієнтуватись у ціновій політиці, бути впевненим, що на момент продажу товару ціна зни­зиться. Якщо ціни незмінні, то хеджування є зайвим, оскільки фір­ма не матиме ніякого виграшу, а лише зазнає додаткових витрат (комісійні винагороди та винагороди брокера).

За такими самими принципами здійснюється також хеджування операцій, пов’язаних з фінансовим ризиком.

У зарубіжній практиці є й інші види хеджування. Постачальни­ки і покупці підписують довготермінові угоди (так звані контракти з «умовною вимогою»). Термін, на який вони укладаються, може дося­гати 20-річного періоду. У цих контрактах зазначають кількість, ціну і терміни поставок відповідної продукції.

Для постачальника такі контракти вигідні тим, що вони гаран­тують визначений заздалегідь обсяг збуту продукції, а для спожи­вача — стабільне одержання певної кількості товарів за фіксовани­ми цінами.

Самострахування ризику. Одним із можливих шляхів зменшен­ня втрат від ризику є самострахування. Воно пов’язане зі створен­ням спеціального централізованого резервного фонду. В яких випа­дках доцільно користуватися цим джерелом покриття втрат?

Самострахування ефективне за таких умов:

► господарська одиниця (науково-технічний комплекс, концерн, науково-виробниче об’єднання) складається з ряду юридичних осіб, що мають закінчену систему бухгалтерського балансу, розрахунко­вий рахунок у банку, печатку тощо. У цьому разі, враховуючи ймо­вірність виникнення певного рівня втрат, страхові премії, сплачу­вані страховим компаніям, можуть бути більшими від страхових відшкодувань, що виплачуються підприємству органами страхуван­ня, оплачувані страхові премії за певний період перевищують роз­міри страхових відшкодувань, що одержують фірми від страхових компаній на покриття втрат від ризику. При цьому важливим є правильне встановлення тривалості зазначеного періоду. Він може вимірюватися кількістю років між двома суміжними відносно вели­кими розмірами виплачених страхових відшкодувань.

[Приклад | Щорічні страхові премії органам страхування за ризиковані опе­рації становлять 6 тис. грн. Фірма одержала страхові відшкоду­вання за втрати від ризику: в 1995 р. — 12 тис. грн; 1996 — 2; 1997 — 1; 1998 —

1, 5 і у 1999 р. — 9 тис. грн. Отже, період, в межах якого порівнюватимуться суми страхових премій і страхових відшкодувань на покриття втрат, становитиме п’ять років. Розмір страхової премії, що сплатила фірма за цей час, дорівнює 30 тис. грн, а сума страхового відшкодування — 25,5 тис. грн (12 + 2 + 1 + 1,5 + 9).

Висновок щодо того, слід користуватися послугами страхових компаній чи ні, зрозумілий:

► страхові компанії не здійснюють страхування певного майна (втрат від ризику);

► фірма володіє великою кількістю однорідного майна, а ймовір­ність втрат його дуже мала. Враховуючи цей чинник, транснаціо­нальні нафтові компанії здійснюють самострахування танкерів. Розрахунки показують, що втрата одного танкера в рік (а ймовір­ність цього дуже незначна) обійдеться компанії у меншу суму, ніж розмір страхових премій за весь парк танкерів, який досягає сотень одиниць.

Оскільки у вітчизняній практиці поки що не застосовується ме­тод самострахування ризику, то викладемо деякі міркування щодо порядку утворення та використання централізованого резервного фонду самострахування. Централізований резервний фонд само­страхування створюється на рівні управління господарською оди­ницею. У самостійних підприємствах, що виступають як складові структури комплексів, науково-виробничих об’єднань, вони не ство­рюються.

Самострахуванням можуть охоплюватися всі види ризиків, які завдають фірмам втрат. У ринкових умовах виглядає анахронізмом наявність обов’язкового страхування. Кожне підприємство повинно мати вибір:

^ страхувати втрати від ризику за допомогою страхових компа­ній;

^ здійснювати самострахування;

^ використовувати інші форми захисту від ризику.

Розміри відрахувань у централізований резервний фонд само­страхування визначаються на рівні страхових премій, які мали б сплачуватися підприємствами у разі страхування ризику страхови­ми компаніями.

Щорічним джерелом коштів створення такого фонду є собівар­тість продукції. Вони зараховуються у статтю «Загальногосподарські витрати» (податки та інші обов’язкові відрахування і витрати).

Кошти централізованого резервного фонду самострахування ви­користовуються строго за цільовим призначенням, тобто на покрит­тя втрат від тих ризикованих операцій, які були самозастраховані. Розмір відшкодування втрат від ризику визначається за методикою, прийнятою у страховій справі.

Кошти резервного фонду самострахування, невикористані в цьо­му році, переходять у фонд наступного року. Перехідні перерахунки доцільно робити упродовж п’яти років. Після цього залишок коштів фонду спрямовується на збільшення прибутків.