12.5. Попереджувальні заходи, способи нейтралізації, та мінімізації негативних наслідків можливих ризиків

Визначення системи показників, порядку оцінювання підприєм­ницького ризику та встановлення гранично допустимого його рівня є основною вироблення антиризикових заходів як заключного етапу в управлінні підприємницьким ризиком. їх можна поділити на такі три основні групи:

► превентивні;

► обмежувальні;

► компенсуючі.

Превентивнами називаються заходи, спрямовані на недопущення ризикованих ситуацій.

Наприклад, обґрунтований вибір постачальників матеріально- технічних ресурсів, який передбачає можливість зривів постачання, проведення комплексу профілактичних заходів щодо попередження передчасного непередбаченого виходу технологічного обладнання з ладу та ін. В управлінні ризиком ці заходи є першочерговими, оскіль­ки дають змогу уникнути втрат, які можуть спричинитися реаліза­цією ризикованої ситуації. Історично склалося, що вони є найбільш домінуючими і ефективними серед інших видів антиризикових за­ходів.

Об’єктом превентивних заходів виступають ризиковані ситуації. Превентивні заходи поділяють на універсальні і спеціальні.

До універсальних належать заходи щодо різних видів ризиків, які за своєю сутністю мають однаковий характер впливу. Напри­клад, розроблення різних нормативно-регламентуючих документів (розпоряджень, наказів, постанов, планів-графіків виконання робіт, інструкцій тощо), забезпечення дотримання трудової, виробничої та технологічної дисципліни працівниками за допомогою використан­ня системи стимулів (матеріальних, моральних) і примусів.

Спеціальні превентивні заходи спрямовані на недопущення окремих видів підприємницького ризику, пов’язаного з можливим зростанням цін, зміною курсу валюти або падінням ділової активності.

Обмежувальні антиризикові заходи — це заходи, спрямовані II на стримування розвитку ризику та зменшення розміру втрат від І появи ризикованих ситуацій, яких не можна уникнути. ||

Щодо превентивних заходів, то вони є вторинними. їх об’єктом є безпосередньо розмір втрат. Прикладом обмежувальних заходів може бути розроблення плану дій у відповідь на зміну поведінки конкурентів на ринку, рівня цін, попиту тощо.

Компенсуючі антиризикові заходи мають на меті покриття (повністю або частково) втрат від ризику.

Вони є третинними, тобто починають діяти, коли превентивні й обмежувальні заходи не дають належного результату. їх об’єктом є та частина втрат, яка може відшкодовуватися за рахунок розроб­лення і впровадження відповідних заходів. До компенсуючих захо­дів належать страхування майна фірми страховими компаніями, створення фонду самострахування, хеджування господарських опе­рацій та ін.

Взаємозв’язок і відмінність різних антиризикових заходів наве­дено в табл. 12.4.

Антиризикові заходи можуть використовуватися за двома прин­ципами:

а) послідовності дій, яка передбачає таку черговість заходів: пре­вентивні — обмежувальні — компенсуючі;

б) одночасності дій, при якій можуть застосовуватись паралельно такі заходи, як обмежувальні та компенсуючі, превентивні та ком­пенсуючі і т. д.

Кожен із цих принципів використання заходів має як позитивні, так і негативні сторони. Принцип послідовності дій потребує мен­ших витрат ресурсів, проте він не досить надійний з точки зору кін­цевого результату від реалізації антиризикових заходів. Застосу­вання принципу одночасності дій обходиться фірмам дорожче, од­нак рівень надійності функціонування господарської системи вищий.

Звичайно, така характеристика принципів використання анти- ризикових заходів є неповною. У практиці можуть бути випадки, що суперечать викладеним положенням. Тому вибір тих чи інших за­ходів має ґрунтуватися не тільки на позитивних і негативних сторо­нах зазначених принципів, а й на врахуванні конкретних чинників.

Конкретними чинниками є:

► характер ризикованих ситуацій;

► розмір втрат від ризику;

► імовірність втрат певного рівня;

► вартість антиризикових заходів;

► економія на втратах, яку можна одержати від реалізації анти­ризикових заходів;

► частина відшкодування втрат за рахунок різних джерел (собі­вартості, прибутку, фонду самострахування, виплат страхових ком­паній).

Нижче розкрито сутність антиризикових заходів, які найчастіше трапляються в управлінні підприємницьким ризиком.

Зменшення рівня ризику господарських операцій досягають за рахунок кращого вивчення надійності юридичних осіб, з якими пе­вне підприємство має ділові контакти. Такі чинники, як фінансовий стан партнера, його юридична форма, якість керівництва, положен­ня на ринку та багато інших, визначають її міру: чим надійність вища, тим рівень ризику буде меншим.

У деяких зарубіжних країнах, зокрема Німеччині, з цією метою застосовують сітку ризику для клієнтів фірми. У ній зазначають чинники ризику, дають конкретну бальну оцінку кожному з них і визначають загальну оцінку ризику (надійність клієнта).

Форс-мажор — це події, надзвичайні ситуації, які не можуть бути передбачені, попереджені або усунені будь-якими захода­ми або зумовлені правилами страхування надзвичайні обста­вини, на випадок яких страховик звільняється від виконання зобов’язань за договором страхування.

Більшість страховиків відносять сюди випадки, зумовлені війсь­ковими діями, страйками, запровадженням надзвичайного стану, радіоактивними викидами тощо. Замість цього був узятий проти­лежний курс. Якщо звернутися до досвіду зарубіжних фірм, то їхня економіка процвітає і в не останню чергу за рахунок такого чинни­ка, як знання підприємцем розміру витрат на будь-який виріб, у будь-який період часу, по будь-якому підрозділу.

На вітчизняних підприємствах унаслідок неправильного став­лення до заводського планування у перехідний до ринку період здебільшого перестали розраховувати планову собівартість продук­ції по структурних підрозділах, що є неприпустимим. Безконтроль­ність формування витрат спричинила їх зростання. На думку як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів, цей чинник є однією з причин високих темпів інфляції, що були недавно, оскільки спіра­леподібно почергово підвищувалися ціни і зростали витрати.

Зміст викладених причин втрат, викликаних простоями облад­нання внаслідок організаційно-технічних неполадок на виробницт­ві, зумовлює необхідність упровадження адекватних заходів, спря­мованих на їх усунення.