8. ОРГАНІЗАЦІЯ І ОПЛАТА ПРАЦІ У ВІВЧАРСТВІ

Для успішної роботи вівчарських ферм і комплексів важли­ве значення має правильна організація праці вівчарів. Най­більш поширена форма організації праці в галузі — закріп­лення за виконавцем (бригадою) певної статево-вікової групи овець. У вівчарстві така система організації і оплати праці практикується давно. Отару овець 850 — 1000 голів доглядаєпостійна бригада із чотирьох осіб на чолі із старшим чабаном (ланковим). За ним закріплюються також приміщення, інвен­тар, корми і техніка. Бригадам доводяться госпрозрахункові завдання з виробництва вовни, виходу ягнят і приросту живої маси, а також необхідний обсяг витрат на їх виробництво. У товарних господарствах навантаження на одного чабана (опе­ратора) має становити: вівцематок — 250 — 300 голів, ярок по­точного року народження — 300, вирощування ярок на механі­зованих майданчиках — 1000, відгодівля вибракуваного пого­лів’я — 1000 голів. За повної механізації трудомістких процесів норми обслуговування поголів’я на чабана збільшують: вівце­маток — до 400, молодняку — до 800, дорослих валахів — 1000 — 1200 голів. На механізованих відгодівельних майданчи­ках один робітник обслуговує 1500 — 2000 голів.

Із збільшенням розміру ферм за традиційної технології органі­зовують укрупнені бригади об’єднанням двох і більше невеликих чабанських ланок, які працюють на одній виробничій дільниці. У багатьох районах країни такі бригади працюють за принципами сімейної оренди. До їх складу входять 5 — 10 осіб. Спеціалізовані бригади обслуговують дві однорідні отари і більше (матки, молод­няк чи валахи), а змішані — декілька отар різних статево-вікових груп.

Існують також фермерські вівчарські господарства, які діють за принципами госпрозрахунку.

Усередині кожної укрупненої бригади існує чіткий розподіл праці. Очолює роботу бригади старший чабан або бригадир. Така бригада, так само як і мала, виконує весь виробничий процес, але має можливість впроваджувати більш раціональні режими праці, механізацію робіт, прогресивну технологію. У такій бригаді вища, ніж у звичайній чабанській, продуктивність праці.

З будівництвом комплексно механізованих ферм е можливість для роздільно-групового утримання тварин в окремих примі­щеннях. На таких фермах створюються спеціалізовані цехи: осі- меніння, ягніння, вирощування молодняку.

Обов’язки чабанів і робітників з догляду за вівцями. За­відувач комплексно механізованої ферми — керівник і орга­нізатор усієї виробничої, зоотехнічної та ветеринарної роботи на фермі. Організовує роботу ферми відповідно до основних її за­вдань — виконання планових показників і дотримання технології виробництва продукції. Бере участь у складанні технологічних карт, госпрозрахункових завдань, робочих планів, заготівлі кор­мів на стійловий період, забезпечує бережливе зберігання їх та ефективне використання. Впроваджує госпрозрахунок на ком­плексі, забезпечує режим економії праці і матеріально-грошових коштів.

Старший чабан (ланковий) організовує роботу ланки із 2 — 4 чабанів, несе персональну відповідальність за якість робо­ти, яку виконують окремі її члени, веде табель обліку виходу чабанів на роботу, щоденний облік руху поголів’я овець, закріп­леного за ланкою, є матеріально відповідальною особою — від­повідає за збереженість тварин та іншого майна. У період па­рувальної кампанії контролює відбір маток в охоті, організовує всю роботу з їх осіменіння, правильну годівлю і догляд за вів­цями та інші роботи відповідно до розпорядку дня. Крім того, проводить лікування та профілактичні заходи щодо оздоров­лення овець, а також організовує участь у цих роботах членів ланки, розробляє госпрозрахункові завдання ланці, контролює їх виконання. Відповідає за додержання ланкою правил техно­логії, виробничої санітарії, експлуатації машин, тварин, техні­ки безпеки і протипожежних заходів. Керує проведенням око­ту, формує сакмани, надає допомогу маткам при ускладнених родах, організовує підгодівлю ягнят та випоювання ягнят- сиріт, випускає сакмани на пасовище, оглядає ягнят і маток, контролює випасання сакманів і роботу сакманників на пасо­вищі, веде облік маточного поголів’я і приплоду.

Чабани-оператори (чабан першої руки, чабан другої руки, арчі) безпосередньо виконують усі роботи з догляду, годівлі, на­пування овець відповідно до розпорядку дня, осіменіння маток та ветеринарно-профілактичні заходи (табл. 8.1 — 8.3).

Значно змінюється розпорядок роботи чабанів у період про­ведення окотів. Під час здійснення цілодобового контролю за проведенням ягніння найбільш відповідального технологічного періоду чабанів переводять на тризмінний режим роботи (табл. 8.3).

Таблиця 8.1. Розпорядок робочого дня чабанів-операторів у стійловий період, год—хв

Таблиця 8.2. Розпорядок робочого дня чабанів у пасовищний період за двозмінної роботи, год—хв

Чабани мають знати норми добової даванки кормів з розрахун­ку на одну голову овець різних статево-вікових груп, стежити за рівномірним розподілом кормів по годівницях, утримувати гужо­вий транспорт і коней у належному робочому стані, дотримувати правил техніки безпеки і протипожежної охорони. Вони привча­ють маток до ягнят, формують сакмани, переводять маток з ягня­тами із кліток в оцарки, забезпечують підгодівлю ягнят концкор- мами та мінеральними добавками.

Сакманники працюють під безпосереднім керівництвом стар­шого чабана або чабана першої руки. Вони забезпечують годівлю вівцематок у клітках, тепляках і сакманах, напування вівцематок з ягнятами, підгодовують молоком слабких ягнят і ягнят-сиріт, ви­пасають маток з ягнятами, стежать за тим, щоб вівці сакманів не перемішалися під час випасання, щоб ягнята не їли землю і не пи­ли воду з калюж, а також за своєчасною годівлею їх молоком (через кожні 1,5 - 2 год). У разі, коли ягнята не можуть знайти своєї ма­тері, її знаходять за номером і підпускають до неї ягнят.

Успішне виконання завдань щодо дальшого збільшення ви­робництва продуктів вівчарства значною мірою залежить від впровадження прогресивних форм організації праці, особистої та колективної матеріальної заінтересованості працівників галузі.

Цим вимогам у період широкого впровадження госпрозрахун­кових відносин у сільськогосподарське виробництво найбільше відповідає колективний підряд.

У цивільному праві підряд визначається як договір, що ґрун­тується на взаємній економічній заінтересованості замовника (адмі­ністрації господарства) і підрядника (трудового колективу — брига­ди, ланки) у виробництві більшої кількості високоякісної продукції за найменших затрат праці та матеріально-грошових коштів.

Соціальна суть колективного підряду полягає в розвитку на основі колективної матеріальної заінтересованості у кінцевих ре­зультатах відносин взаємної товариської вимогливості і взаємо­допомоги, активної творчої участі працівників в управлінні ви­робничим процесом.

У вівчарстві розрізняють такі форми колективного підряду: бригадний, ланковий і бригадно-ланковий. За бригадно-ланкової форми створюють спеціалізовані і змішані ланки для догляду окремих груп тварин, виконання спеціальних робіт у бригаді в цілому. Для ланок розробляють завдання за показниками, які залежать безпосередньо від результатів їхньої роботи і практично можуть бути враховані. На великих вівчарських комплексах од­ночасно застосовують всі три форми підряду.

Переваги і ефективність колективного підряду в сільському господарстві найповніше виявляються за дотримання таких принципів формування та діяльності підрядних колективів:

♦ створення постійних бригад і ланок у розмірах, що забезпе­чують управління і контроль за якістю роботи та виробленої про­дукції;

♦ оплата праці підрядного колективу за кінцевими результа­тами роботи за продукцію з розподілом колективного заробітку між робітниками залежно від особистого внеску кожного у зага­льний результат;

♦ посилення госпрозрахункових відносин між колективами ланок, бригад і адміністрацією на основі договорів і госпрозра­хункових завдань;

♦ комплектування трудових колективів і ланок на добровіль­них засадах з урахуванням психологічної сумісності, рівня квалі­фікації, поєднання особистої і колективної заінтересованості;

♦ забезпечення підрядних колективів технікою, кормами та іншими матеріальними ресурсами;

♦ виборність керівника і надання самостійності підрядним ко­лективам у вирішенні оперативно-виробничих питань;

♦ відповідальність колективу за дотримання запланованої тех­нології виробництва продукції і виконання планових показників;

♦ контроль гривнею за кількістю та якістю праці членів брига­ди і робітників, залучених до виконання окремих видів робіт;

♦ постійна увага керівників і спеціалістів господарств до робо­ти і діяльності підрядних колективів.

Ефективність роботи госпрозрахункових вівчарських підрозді­лів значною мірою залежить від обґрунтованості доведених до них завдань з виробництва продукції. Планування річного виробни­чого завдання починають із складання та уточнення технологіч­них карт, в яких передбачається обсяг робіт по кожній статево- віковій групі овець, закріпленій за колективом чабанів. На під­ставі цього визначають фонд заробітної плати та затрати праці й коштів на виробництво продукції вівчарства. Особливо велику увагу приділяють правильному плануванню потреби в кормах та її забезпеченню відповідно до встановлених норм.

Фонд оплати праці за бригадної форми підряду складається з оплати постійних, сезонних і тимчасових робітників, доплати за високоякісну і старанну роботу, за керівництво бригадою (лан­кою) та звання «Майстер вівчарства». До фонду оплати праці ко­лективу підрядної ферми чи комплексу включають також заро­бітну плату завідувача ферми чи комплексу, слюсаря-електрика, веттехніка, ветсанітара, сторожів та інших робітників.

Результати роботи виробничих колективів, грошово-матеріаль­ні витрати регулярно обговорюють на загальних зборах чи засі­даннях ради бригади. Після завершення сільськогосподарського року, оприбуткування продукції і визначення підсумків виробни­чо-фінансової діяльності проводять остаточний розрахунок з робіт­никами бригади (ланки) за розцінками 1 ц вовни, вирощеного і збереженого до відлучення ягняти, 1 ц приросту живої маси. До одержання продукції членам підрядних колективів видають аванс у рахунок остаточної оплати за продукцію.

Для чабанських бригад і ланок, які працюють на підряді, до­зволяється встановлювати розцінки на 5 років. Акордні розцінки за продукцію диференціюються як прогресивно зростаючі залеж­но від зростання продуктивності овець. Диференційовані акордні розцінки визначають за тарифним фондом заробітної плати, який розраховують за технологічними картами на нормативну продук­тивність овець, розмірами додаткової оплати праці за якісне та своєчасне виконання робіт, доплатами за продукцію та преміями за перевиконання завдань з виробництва продукції, що передба­чені в типовому положенні про оплату праці.

Розробляти шкалу продуктивності овець починають з визна­чення мінімальних і максимальних настригів вовни. Мінімальну продуктивність тварин визначають за настригами вовни, одер­жаними підрядним колективом у середньому за 5 минулих років, максимальну — на такому рівні, щоб зростання продуктивності перевищувало збільшення розцінки за продукцію.

Для диференціації — збільшення акордних розцінок у міру підвищення від мінімальних до максимальних — використовують передбачені типовим положенням розміри додаткової оплати за якісне і своєчасне виконання робіт у розмірі одного — півтора се­редньомісячного заробітку (або 8,3 — 12,5 % тарифного фонду за­робітної плати) та премій за перевиконання плану виробництва продукції — 35 % від суми річного заробітку.

Розмір авансу (окладу) робітникам підрядних вівчарських ферм і комплексів до закінчення року визначають за відпрацьований час, виходячи з тарифних ставок відповідних тарифних сіток (III —

IV розряди для трактористів-машиністів і робітників немеханізо- ваних робіт). Диференціюють аванс залежно від середнього розря­ду кваліфікації робітника, видів і марок закріплених за фермою чи комплексом тракторів і сільськогосподарських машин.

До щомісячного авансу робітникам ферм нараховують надбав­ку за класність та доплату за звання «Майстер вівчарства».

Матеріальне стимулювання праці у вівчарстві. У вівчар­стві продукція надходить по періодах. Тому праця робітників у цій галузі оплачується за акордно-преміальною системою з розрахун­ку за 1 ц (одиницю) виробленої продукції з урахуванням її якості.

При розрахунку розцінок за продукцію з метою підвищення матеріальної заінтересованості робітників вівчарства тариф­ний річний фонд заробітної плати збільшують на 25 — 50 %. Заробітна плата за продукцію виплачується на основі відряд­них розцінок за виконані роботи з догляду за поголів’ям або за відпрацьовані години, виходячи з тарифних ставок і встанов­лених норм обслуговування. В кінці року після одержання продукції робітникам видається різниця між заробітною пла­тою, нарахованою за продукцію, і заробітною платою, виплаче­ною (у вигляду авансу) за відрядними розцінками або за тари­фними ставками за відпрацьований час протягом року. Допла­та (різниця) за продукцію розподіляється за коефіцієнтами трудової участі.

Оскільки продуктивність овець у товарних вівчарських госпо­дарствах неоднакова, обсяг продукції визначають конкретно у кожному господарстві, керуючись положенням про тарифні став­ки оплати праці робітників. Норми закріплення поголів’я за ча­баном є такими: вівцематок — 250 голів, баранів-плідників — 90, баранів-пробників — 100, баранчиків (4 - 16 міс) — 250, ярок (4 - 16 міс) — 300, поголів’я на відгодівлі — 500 голів.

Робота чабана, який обслуговує маточне поголів’я овець і ба- ранів-плідників, тарифікується за V, а при обслуговуванні ним ярок (4 - 16 міс) та валахів — за IV розрядом тарифної сітки.

На допомогу чабанським ланкам, які обслуговують маточні отари, виділяють підсобних робітників з розрахунку на 100 маток, людино-днів, не більше: на період парування — 12, на період вес­няного окоту — 12, в зимовий та ранньовесняний окоти — 24. Ро­боту підсобних робітників тарифікують за III розрядом.

На період ягніння вівцематок, вирощування ягнят, формуван­ня сакманів, напування та випасання вівцематок з ягнятами ви­діляють сакманників на 45 днів. їхню роботу тарифікують за IV розрядом. Норма навантаження на сакманника при зимовому ягніння становить 60, при весняному — 120 ягнят.

У період проведення масових зооветеринарних заходів (боніту­вання, щеплення, купання тварин тощо) чабанській ланці додат­ково виділяють 2 - 4 робітників на 1 міс з оплатою за III розря­дом. Робота тимчасових робітників на доїнні овець тарифікується за IV розрядом.

Підмінним робітникам у вівчарстві виплачують 100 % установ­лених розцінок або середнього заробітку підмінюваних ними ро­бітників. Оплату праці робітників, зайнятих на обслуговуванні бруцельозних овець, здійснюють за тарифними ставками, підви­щеними на 15 %.

З метою посилення матеріальної заінтересованості в підви­щенні кваліфікації робітників, зайнятих у вівчарстві, встановлю­ють звання «Майстер вівчарства І класу» та «Майстер вівчарства

II класу», здійснюють доплату до заробітної плати, нарахованої за продукцію та обслуговування поголів’я овець, у розмірах: за зван­ня «Майстер вівчарства І класу» — 20 %; за звання «Майстер вів­чарства II класу» — 10 %.

Старшому чабанові доплачують 15 % його заробітку за керів­ництво ланкою.

Додаткова натуральна оплата чабанам. Крім основної оплати праці, за досягнення високих кількісних і якісних показ­ників рекомендується видавати чабанам додаткову оплату нату­рою та премії (табл. 8.4).

Чабанам безплатно видається кожне десяте ягня, вирощене до відлучення більш як 95 і 100 ягнят на 100 маток, і кожне п’яте, вирощене до відлучення понад 100 ягнят на кожні 100 ма­ток.

Чабанам, які обслуговують дорослих тварин та молодняк після відлучення, при збереженні 98 % поголів’я видається одна вівця середньою живою масою, характерною для всієї отари.

Преміювання робітників вівчарства за економію мате­ріальних засобів. З метою підвищення матеріальної заінтересо­ваності у збільшенні виробництва продукції та зниженні її собі­вартості чабанам крім основної оплати встановлюють премію:

♦ за скорочення прямих витрат і зниження собівартості 1 ц вовни та 1 ц приросту живої маси — до 70% від суми одержаної економії;

♦ за перевиконання плану одержання продукції з урахуван­ням її якості — 20 % від вартості надпланової продукції в реалі- заційних цінах.

Премію розподіляють між робітниками вівчарства з розрахун­ку на 1 грн заробітку, нарахованого у вигляді авансу до остаточ­ного розрахунку за продукцію.

Сакманникам і підсобним робітникам нараховують премію за хорошу роботу в розмірі 30 % від заробітної плати.

Систему оплати праці керівників та спеціалістів у вівчарст­ві — головних зоотехніків, зоотехніків-бонітерів, племобліковців, зоотехніків, ветпрацівників, керівників відділків, бригадирів вів­чарства та інших поставлено в пряму залежність від кінцевих результатів виробництва, прискорення науково-технічного про­гресу, підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці та ефективності виробництва. До розрахунку за продукцію їм виплачують аванс у розмірі 80 % від установленого посадового окладу, знімаючи всі обмеження, що гальмують ініціативу та са­мостійність керівників і спеціалістів у підвищенні стимулюваль- ної ролі оплати праці.

З метою посилення заінтересованості керівних працівників, спеціалістів та службовців в економії матеріальних, трудових та інших ресурсів і зростанні ефективності виробництва передбаче­но виплату їм премій із фонду матеріального заохочення, а в разі нестачі — із фонду заробітної плати: за кожний відсоток рентабе­льності до 0,1 місячного посадового окладу; за кожний відсоток приросту рентабельності порівняно з його рівнем, досягнутим за останні 5 років, у розмірі 0,5 місячного посадового окладу.

У разі невиконання господарством плану продажу продукції державі, а також при зростанні заробітної плати відповідно до під­вищення продуктивності праці керівні працівники, спеціалісти та службовці частково або повністю позбавляються нарахованих премій за рішенням районного агропромислового об’єднання та інших ви­щих організацій. Загальний розмір премій кожного робітника, в то­му числі всі виплати з фонду матеріального заохочення, та премій за спеціальними системами преміювання не повинен перевищувати його основного річного заробітку, нарахованого за розцінками за продукцію.

Принципово новим моментом є перехід від індивідуального преміювання до преміювання колективів бригад, ферм, комплек­сів, відділків за кінцеві результати роботи. Зароблені ними пре­міальні суми залишаються у їхньому повному розпорядженні й розподіляються між членами виробничого колективу з урахуван­ням коефіцієнта трудової участі. В межах зароблених сум зніма­ються будь-які обмеження премій для робітників, які зробили ос­новний внесок у високі трудові досягнення колективу. Кошти на введення нових умов оплати праці можуть бути одержані за ра­хунок економії фонду заробітної плати у результаті вивільнення зайвої чисельності персоналу, скорочення апарату управління. В окремих випадках дозволяється у разі згоди трудових колективів використовувати при введенні нових умов оплати частину коштів фонду матеріального заохочення.

Підвищення рентабельності галузі вівчарства. Відповідно до вимог господарського розрахунку кожна галузь сільськогоспо­дарського виробництва має працювати рентабельно, тобто повніс­тю покривати свої витрати і давати прибуток, який є основним джерелом коштів для розширення виробництва. Головними принципами підвищення рентабельності галузі вівчарства є: пов­на окупність витрат на виробництво вовни і баранини, аби доходи від реалізації продукції перевищували її собівартість; ціни ре­алізації продукції мають забезпечувати не тільки зниження собі­вартості, а й необхідний мінімум нагромадження; матеріальна заінтересованість усіх робітників знизу догори в зростанні еконо­мічних показників, у подальшому розвитку галузі вівчарства че­рез систему оплати праці і преміювання; матеріальна відповіда­льність за результати роботи кожного робітника і підрозділів га­лузі в цілому; контроль гривнею на всіх ділянках виробництва.

Прибуток у вівчарстві одержують не від усієї валової продукції, а тільки від реалізованої її частини. Тому так важливо для збі­льшення прибутків підвищити товарність вовни і баранини в го­сподарствах: якщо товарність вовни досягає майже 99,8 %, то то­варність баранини становить всього лише 80,3 %. Резерви під­вищення товарності баранини полягають в одержанні ягнятини і молодої баранини та реалізації молодняку овець у рік наро­дження.

Збільшення чистого доходу галузі вівчарства можливе за ра­хунок підвищення якості продукції і, як результат, підвищення реалізаційних цін на вовну і баранину. Найбільше значення при цьому має зниження собівартості виробництва вівчарської про­дукції.

Собівартість формується безпосередньо в господарстві, тому саме тут виникає багато можливостей для її регулювання. Для вівчарських ферм і комплексів установлюють чітку межу витрат на виробництво 1 ц вовни і баранини, щоб показники собівартості були об’єктивними і не перевищували суспільне необхідні витра­ти на їх виробництво.

Якщо вівчарське господарство виробляє вовну і баранину за собівартістю, що дорівнює реалізаційним цінам, то воно лише по­вертає свої витрати і ніякого прибутку не одержує. Галузь вівчар­ства працює на межі самоокупності. Підвищення її рентабельнос­ті можна досягти одним із трьох шляхів:

♦ знижувати собівартість вовни та баранини, реалізуючи їх державі за стабільними цінами;

♦ зберігати стабільний рівень собівартості виробництва вівчар­ської продукції, одночасно підвищуючи реалізаційні ціни за ра­хунок поліпшення якості вироблюваної вовни і баранини;

♦ постійно знижувати собівартість виробництва вовни та бара­нини і продавати їх державі за вищими цінами.

Найвищу ефективність дає третій шлях виробництва та реалі­зації вовни і баранини. Проте шлях зниження собівартості вироб­ництва вовни і баранини значно переважає над способом підви­щення рівня заготівельних цін, який встановлює держава.