5.7.1. Бонітування тонкорунних і напівтонкорунних овець

Щороку у квітні — травні (перше стриження) здійснюють ос­новне бонітування молодняку тонкорунних і напівтонкорунних порід овець у віці 12 — 1б міс (ярки, однорічні барани для племін­ного продажу, ремонтні барани). У тонкорунному вівчарстві до групи молодняку відносять і дворічних ярок (переярок). У цей час бонітують також дорослих баранів-плідників (дворічних і стар­ше), а в окремих випадках (періодично) і вівцематок основних селекційних підрозділів. Зіставленням дат бонітуванні і наро­дження тварин визначають фактичний вік молодняку при боні­туванні і роблять відповідні поправки до нормативних вимог до класів за кількісними ознаками продуктивності овець. Мінімаль­ні нормативні вимоги в Інструкції з бонітування (табл. б. 2) до класів молодняку розраховані на 12-місячний вік тварин. При коригуванні довжини вовни нормативний показник треба поді­лили на 12 і помножити на фактичний вік молодняку на час бо­нітування. Згідно з Інструкцією з бонітування, за кожний місяць перевищення нормативного віку молодняку мінімальні показни­ки продуктивності збільшують відповідно для баранів і ярок за живою масою на 2 і 1,б кг, а за настригом чистої вовни — на 1б0 і 100 г. При бонітуванні баранів-плідників і вівцематок враховують мінімальні нормативні показники продуктивності для класів до­рослих овець (табл. б.3). Переярки повинні досягати не менше 90 % нормативного рівня продуктивності вівцематок.

Особливості бонітування тонкорунних і напівтонкорунних овець пов’язані з принциповими можливостями і фактичними результатами унікального поєднання у них кращих показників розвитку вовнової і м’ясної продуктивності тварин, яких у цілому досягнуто за всю історію розвитку вівчарства. Тонка мериносова вовна — це вершина досконалості рунаовець, а високоякісна яг­нятина м’ясо-вовнових напівтонкорунних порід — динамічна ве­ршина досягнень м’ясної продуктивності овець. При бонітуванні тонкорунних і напівтонкорунних овець враховують складчастість шкіри (тільки мериносів), щільність руна, довжину вовни, звиви­стість, тонину волокон, вирівняність за тониною, жиропіт (кіль­кість і колір), скелет, блиск вовни (тільки у кросбредів), перерив- ність (тільки у цигайських), розмір тварин і м’ясність, екстер’єр, оброслість. Загальне оцінювання за комплексом ознак завер­шується визначенням класу і рангу селекційної диференціації тварин.

Тонкорунних і напівтонкорунних чистопородних овець поді­ляють під час бонітування на три класи (еліта, І і II) і брак. Поміс- них овець цих виробничих напрямів продуктивності поділяють на п’ять класів (еліта, І, II, III, IV) і брак. Еліта, І і II класи мають загальну нормативну характеристику як для чистопородного, так і для помісного поголів’я тварин. Найкращі варіанти за комплек­сом показників продуктивності і за кожною (або переважною бі­льшістю) ознакою бонітування має еліта. Потім іде І клас. Усі ці тварини мають міцний тип конституції. До III класу в тонкорун­ному вівчарстві відносять помісей з напівтонкою, а в напівтонко­рунному — помісей з тонкою вовною. Четвертий клас об’єднує по­голів’я помісних овець з неоднорідною вовною Якщо при чистопо­родному розведенні тонкорунних і напівтонкорунних овець трап­ляються окремі тварини з продуктивними особливостями помісей III і IV класів, то їх відносять до браку.

Класи тварин відмічають вищипами на вухах: чистопород­них — на правому, помісних — на лівому вусі. Тваринам класу еліта роблять один вищип на загостреному кінці вуха («стрілку»), І класу — один вищип, а II класу — два на нижньому краї вуха. Вибракуваним тваринам вищипують кінчик вуха. У заводському (племінному) стаді при використанні рангів селекційної диферен­ціації овець ця система вищипів може бути дещо модифікованою. Овець, що належать до браку, класів І, II, а також до рангів посе­редній і нормативний мітять відповідними вищипами. Тварин класу еліта середня і нормативна залишають без вищипів, еліта ремонтна — роблять один вищип на кінці вуха («стрілка»), еліта селекційна — один вищип на верхньому краї вуха, еліта відбірна — два вищипи на верхньому краї вуха, еліта унікаль­на — один вищип на верхньому і один на нижньому краях вуха. При бонітуванні однорічних баранів на племінний продаж, ремо­нтних баранів і дорослих баранів-плідників існують особливості в назві додаткових класів (рангів) залежно від виробничого призна­чення овець та менш деталізована система вищипів на вухах, зо­крема рогатих тварин.

Попереднє бонітування тварин у тонкорунному і напівтонко­рунному вівчарстві здійснюють при відлученні ягнят від маток у чотиримісячному віці. Це найбільш реальний і виправданий у виробництві строк попереднього бонітування овець і ось чому. Відлучення ягнят від маток — це один з найважливіших елемен­тів технології вівчарства, тісно пов’язаний із селекційним проце­сом. На час відлучення закінчується молочний період постнаталь- ного онтогенезу овець, здійснюється відносно контрастний пе­рехід до нової системи утримання і годівлі тварин, починається період формування їхньої статевої зрілості, ягнят поділяють за статевою належність і здійснюють у кінцевому підсумку початко­вий відбір та формування ремонтних груп і отар молодняку для різних технологічних і селекційних цілей виробництва. Щоб усе це здійснювалося успішно, ягнят при відлученні від маток слід бонітувати. Результати бонітування використовують також для оцінювання баранів за продуктивністю нащадків.

В окремих випадках попереднє бонітування тонкорунних і на­півтонкорунних овець проводять також до і після відлучення яг­нят від маток. До відлучення (20 - 30 діб) ягнят оцінюють при відборі і формуванні ремонтної групи баранчиків у ранньому віці разом з вівцематками для створення кращих умов для вирощу­вання ягнят у молочний період онтогенезу. У цьому ж віці можна бонітувати баранців, якщо гірших каструють для подальшого ви­рощування на м’ясо. Після відлучення (у віці 6 - 8 міс) овець оці­нюють з різною метою: остаточне формування ремонтних груп молодняку, реалізація гірших тварин на м’ясо, продаж молодня­ку на плем’я у рік народження.

Ефективність попереднього оцінювання овець зростає у міру збільшення віку тварин при бонітуванні. Ягнят до місячного віку оцінюють за показниками загального розвитку, пропорційності будови тіла, ступенем розвитку окремих статей, наявністю скла­док шкіри, загальними особливостями вовнового покриву (звиви­стість пучків вовни, вирівняність волокон за тониною, топогра­фічні відмінності вовнового покриву, наявність песиги на тулубі та грубого волосу на хвості і верхівках складок). У ранньому віці власна продуктивність ягнят тільки починає формуватися. У цей час ефективне оцінювання можливе лише за високої кваліфікації і великого практичного досвіду фахівця. Це значною мірою стосу­ється і бонітування ягнят при відлученні від вівцематок у чоти­римісячному віці. Тим більше, що це практично основний час по­переднього бонітування овець, результати якого широко викорис­товують у виробничому процесі і фіксують у нормативних доку­ментах (журналі вирощування і бонітування молодняку овець та картках племінного барана і вівцематки).

Під час бонітування ягнят при відлученні враховують: склад­частість шкіри (у тонкорунних), густоту вовнового покриву, дов­жину і тонину вовни, вирівняність волокон за тониною, жиропіт (колір, кількість), блиск вовни (у кросбредів), пружність (у цига- їв), розмір і оброслість тварин. Комплексну оцінку ягнят виража­ють у балах: «5» (відмінна), «4» (добра) «3» (задовільна) «2» (неза­довільна). При попередньому бонітуванні молодняку у віці 6 — 8 міс враховують практично всі основні ознаки бонітування тонкорунних і напівтонкорунних овець. Загальну оцінку вистав­ляють у балах або умовно поділяють молодняк на класи, орієнту­ючись на кориговані нормативні вимоги до класів овець на час основного бонітування.

Додатково бонітують баранів-плідників і вівцематок тонкорун­них і напівтонкорунних овець у віці два роки і старше. Якщо вівці мають річний вовновий покрив, то додаткове бонітування нічим не відрізняється від основного, наприклад, щорічне бонітування баранів-плідників. А коли додаткове бонітування передбачає більш детальну оцінку показників м’ясної продуктивності і вра­хування специфіки будови тіла тварин, то овець бонітують улітку після стриження, коли вони не мають вовнового покриву, або во­сени перед паруванням. У цей час враховують: загальну форму і пропорційність будови тіла, ступінь розвитку окремих статей, на­явність складок шкіри на тулубі, довжину і компактність тулуба, співвідношення між глибиною тулуба і довжиною ніг, ступінь ви- рівняності верхньої лінії тулуба, правильність постави ніг, ши­рину грудей, ширину і поставу задніх кінцівок, виповненість сте­гон, ширину холки, спини, попереку та крижів.

Безумовно, що попереднє і додаткове бонітування значно під­вищує результати відбору і загальний ефект селекції овець. Але вирішальне значення щодо цього має основне щорічне боні­тування тварин. Тому за віковими категоріями воно збігається з оптимальним розвитком усього комплексу господарсько- корисних ознак продуктивності овець. Матеріали основного бо­нітування ретельно аналізують і використовують для селекцій­них цілей. Ступінь розвитку кожної ознаки бонітування позна­чають умовними літерами бонітувального ключа, а потім града­ції тварин за якісно оціненими ознаками виражають у балах. Це створює об’єктивні можливості для використання комп’ютерів у процесі аналізу результатів бонітування та розробки загальної, більш досконалої (комп’ютерної) системи племінної роботи у вів­чарстві.