Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1. Поняття і види інвестицій

Суспільні відносини, що виникають у результаті здійснення ін­вестування, досить складні та різноманітні. І саме це викликає певні труднощі у визначенні економічного та правового змісту поняття «інвестиції», що призводить до різного їх тлумачення. Саме слово «інвестиції» англійського походження і означає «ка­піталовкладення». Таким чином, «інвестиції» та «капіталовк­ладення» розглядаються як синоніми.

Зарубіжні та більшість вітчизняних економістів розглядають інвестиції як довгострокові вкладення капіталу в різні галузі та сфери економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього середовища як у даній державі, так і за кордоном, з метою розвитку виробництва та отримання прибутку[1].

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» наве­дене таке визначення інвестицій: «Інвестиціями є всі види май­нових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єк­ти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціаль­ний ефект». Це визначення, у цілому, відповідає міжнародному підходу до інвестиційної діяльності як процесу вкладення ре­сурсів (благ, майнових та інтелектуальних цінностей) з метою отримання прибутку, доходу, дивідендів (соціального ефекту) у майбутньому. Тобто інвестор відмовляється від задоволення своїх поточних потреб із розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже в більшому розмірі.

Відповідно до ст. 326 Господарського кодексу України інве­стиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одер­жання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

У п. 28 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведене дещо інше, вужче поняття інвестицій: як господарської операції, яка передбачає придбання основних фон­дів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних па­перів в обмін на кошти або майно.

У юридичній та економічній літературі здійснювалися і роб­ляться спроби дати визначення поняття «інвестиції». Так, А. Бо- гатирьов визначає інвестиції як продуктивні витрати, тобто витрати, спрямовані на відтворення життя, матеріальних і ду­ховних благ як необхідних умов життя людини в суспільстві[2].

Проблема визначення змісту інвестицій, як в юридичній, так і в економічній літературі, зумовлена їх складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визнача­ють якість, окремі риси економічного та правового змісту інвес­тування. Під інвестиціями також розуміють фінансування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі в діяль­ності підприємства, завдяки якій інвестор може здійснювати певною мірою, управлінський контроль над нею; операції з нала­годження зарубіжного виробництва, у результаті яких устано­влюється контроль над процесом прийняття рішень в інозем­ній філії. При цьому, крім матеріальних і фінансових ресурсів, за кордон переказуються такі специфічні активи, як технічна компетенція управляючих філії; операції компанії, які здійсню­ються за кордоном з метою створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за кордоном компаніях, які надають інвестору право контролю над цими компаніями, тощо. Таким чином, у світовій практиці під прямими іноземними ін­вестиціями розуміють капіталовкладення за кордоном, які пе­редбачають отримання прибутку і певний контроль інвестора за підприємством, у яке вони вкладені[3].

При здійсненні інвестиційної діяльності особливого значення набувають форми та види інвестицій, від яких залежить пра­вовий режим суб'єктів інвестиційної діяльності, оподаткування, митний режим, дивідендна політика та багато інших чинників. А тому проблема класифікації інвестицій має як теоретичний, так і сугубо прикладний характер. Але, на думку окремих авто­рів, на сьогодні такої чіткої класифікації в чинному законодав­стві України немає[4]. Аналогічну думку висловлює і О.М. Він- ник. Автор пов'язує поняття інвестицій із поняттям власності, оскільки інвестиції передбачають також право володіння, кори­стування та розпорядження рухомим і нерухомим майном, що вкладається в об'єкт інвестування і є результатом інвестиційної діяльності[5].

З метою більш глибокого усвідомлення поняття «інвестиції» доцільно провести їх класифікацію. В юридичній літературі іс­нують різні підходи до класифікації інвестицій.

За видами матеріальних та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, розрізня­ють такі інвестиції:

- у вигляді грошових коштів у національній або іноземній ва люті, що визнається конвертованою Національним банком України;

- у вигляді цільових банківських вкладів;

- у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді господарських товариств та інших госпо­дарських організацій корпоративного типу);

- у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- у вигляді рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, уста­ткування та інших матеріальних цінностей) та пов'язаних з ним (цим майном) майнових прав;

- у вигляді майнових прав, інтелектуальної власності;

- у вигляді сукупності технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виро бничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

- у вигляді грошових вимог та права на вимоги виконання дого­вірних зобов'язань, у т.ч. гарантовані першокласними банками та такі, що мають вартість у конвертованій валюті;

- у вигляді прав на здійснення господарської діяльності, вклю­чаючи права на користування надрами та використання при­родних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів;

- у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України.

За джерелами інвестування інвестиції поділяють на внут­рішні, тобто такі, участь у яких беруть лише вітчизняні інвесто­ри, зовнішні (іноземні), тобто такі, які здійснюються виключно іноземними інвесторами, спільні — за участю вітчизняних та іно­земних інвесторів. Іноземні інвестиції відрізняються від внутрі­шніх тільки одним - іноземним походженням капіталу. Але, за законодавством, іноземна інвестиція кваліфікується не за її іноземним походженням, а за іноземним походженням інвестора, і це положення закріплене як у ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування», так і в Положенні про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій (затверджене Постановою КМУ від 07.08.1999 р. № 928). Проте деякі автори вважають, що це положення є теоретично необгрунтованим, оскі­льки при здійсненні інвестиційної діяльності першоосновою є інвестиційні цінності та об'єкти інвестування, а не суб'єкти ін­вестиційної діяльності1.

Іноземні інвестиції можна поділити на інвестиції у вигляді позик чи кредитів (позичковий капітал) та на інвестиції у ви­гляді прямих чи портфельних інвестицій (підприємницький капітал).

За формою вивезення капіталу A.B. Омельченко поділяє ін­вестиції на:

- інвестиції у формі позичкового капіталу (позики містам, уря­дам, банкам і т.д.);

інвестиції у формі виробничого капіталу - створення за кор­доном промислових підприємств, скуповування вже існую­чих, скуповування акцій;

- інвестиції у формі вивезення торгового капіталу - для будів­ництва торговельних підприємств, складських приміщень І Т.Д.

За формами власності можна виділити дві великі групи ін­вестицій: державні та недержавні. Під державними інвестиціями розуміються позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. У цьому випадку йдеться про відносини між державами, які регулюються міжнародними до­говорами і до яких застосовуються норми міжнародного еконо­мічного права. Але можливі також випадки, коли інвестиції дер­жаві надають приватні установи. Під приватними інвестиціями розуміються інвестиції, що надаються приватними фірмами, ком­паніями чи громадянами відповідним суб'єктам. Ця класифікація наведена для іноземних інвестицій1. Деякі автори, поділяючи інвестиції на державні і приватні, керуються іншими міркуван­нями. До недержавних відносять приватні та колективні, а до державних — також комунальні, пояснюючи це тим, що, хоча За­коном України «Про власність» визначено приватну, колективну та державну форми власності, Конституцією України перед­бачено ще й комунальну форму власності, а тому слід розрізняти саме ці два види. Це обумовлене тим, що інвестиції приватної та колективної форми власності мають майже ідентичний право­вий режим, на відміну від державних та комунальних інвести­цій, які через бюджетне походження та специфіку деяких кате­горій майна, що не може знаходитись у недержавній власності, мають специфічний правовий режим.

О.М. Вінник, розширивши деякою мірою ознаку, залежно від форм власності, на базі якої функціонує інвестор, і джерел інве­стиційних коштів виділяє:

- приватні інвестиції, тобто такі, що здійснюються фізичними і юридичними особами, які не належать до державної та кому­нальної власності, за рахунок власних або позичкових коштів;

- державні інвестиції, тобто інвестиції, які здійснюються дер­жавними суб'єктами господарювання за рахунок державних або позичкових коштів;

- комунальні інвестиції, тобто такі, що здійснюються органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів і позичкових коштів;

- змішані інвестиції, тобто інвестиції, які здійснюються інвес­торами, що функціонують на різних формах власності.

Розглянуті останні три класифікації особливих зауважень не викликають, оскільки вони засновані на одній ознаці, але ви­користовують різні підходи, і автори, пропонуючи ту чи іншу класифікацію, керуються власними міркуваннями.

За характером і ступенем участі суб'єктів в інвестицій­ній діяльності виділяються прямі і портфельні (непрямі) інве­стиції. Законом України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» встановлено такі види інвестицій:

- фінансові інвестиції, під якими розуміються господарські опе­рації, які передбачають придбання корпоративних прав, цін них паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. У свою чергу, фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні;

- прямі інвестиція — це господарські операції, що передбача­ють внесення коштів чи майна до статутного фонду юридич­ної особи в обмін на корпоративні права, що емітовані цією юридичною особою. До прямих інвестицій також можна від нести і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на підста­ві інвестиційного договору;

- портфельні інвестиції - це господарські операції, що перед­бачають придбання цінних паперів, деривативів та інших фі­нансових активів за кошти на фондовому ринку (за винят ком скуповування акцій як безпосередньо платником пода­тків, так і пов'язаними з ним особами в обсягах, що переви­щують 50% загальної суми емітованих акцій іншою юриди­чною особою);

- реінвестщії-це господарські операції, які передбачають здій­снення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Головною рисою, яка відрізняє прямі інвестиції від портфе­льних, є те, що інвестор отримує право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції не передбачають безпосе­редньої участі в управлінні підприємством, а тільки отримання інвестором дивідендів на акції та інші цінні папери. У цьому разі класифікація інвестицій здійснюється залежно від участі в управлінні справами підприємства.

Пряма інвестиція може характеризуватися не тільки прямим внеском в об'єкт інвестування, можливістю приймати управлінські рішення, а й іншими закритими тісними взаємовідносинами між інвестором і реципієнтом.

Портфельні інвестиції так само можуть перетворюватись на прямі, якщо інвестор зможе брати участь в управлінні підприєм­ством. І цей факт залежатиме не від того, купує він акції на пер­винному чи вторинному ринку, тобто потрапляють кошти безпо­середньо підприємству, акції якого він купує, чи фінансовому по­середнику, а від того, якою мірою інвестор зможе впливати на орган управління через участь у зборах власників товариства (за­гальних зборах акціонерів). Це залежить від кількості голосів, що належать інвестору як акціонеру чи пайщику товариства. Конт­рольний пакет акцій за ступенем диверсифікації останніх може бути різним (від 5-6% до пакету в 50% плюс одна акція). Але, слід зазначити, що в будь-якому випадку інвестиція може вважа­тися прямою, якщо складає 10% плюс одна акція від загальної вартості статутного фонду. Це пов'язано з тим, що відповідно до чинного законодавства акціонери, які володіють більш ніж 10% голосів, мають право скликання позачергових загальних зборів акціонерів у будь-який час та з будь-якого питання. Щодо по­няття «закриті тісні взаємовідносини», які впливають на визна­чення інвестиції як прямої, то це знайшло своє відображення в ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», де зазна­чено, що в загальних зборах акціонерів з правом дорадчого го­лосу можуть брати участь і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. У цьому разі, якщо керівником товариства висту­пає представник зацікавленої особи, то вона, навіть не будучи акціонером, зможе проводити на підприємстві свою політику всупереч волі незначних акціонерів.

Крім прямих і портфельних інвестицій, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 28.1 ст. 1) виділяє капітальну Інвестицію, під якою слід розуміти господарську операцію, що передбачає придбання будівель, споруд, інших об'­єктів нерухомої власності, основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації. За цим критерієм можна виділити ще одну групу інвестицій -реальні інвестиції, під якими розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні.

Дещо інший підхід до класифікації інвестицій залежно від участі інвестора в інвестиційній діяльності застосовує О.М. Вік­нин. Автор, поділяючи їх на прямі та непрямі, вважає, що до прямих слід віднести ті інвестиції, які здійснюються безпосеред­ньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок. До непрямих належать ті інвестиції, які здійснюються за посередництвом інших осіб - інвестиційних або фінансових посередників1.

Залежно від періоду інвестування виділяються короткостро­кові інвестиції, тобто інвестиції, строк вкладення яких не пере­вищує одного року, та довгострокові, тобто інвестиції, здійснен­ня яких перевищує один рік.

Перелік класифікацій інвестицій можна продовжити, але це буде лише деталізацією зазначених груп інвестицій або виділя­тиме певний напрям здійснення інвестиційної діяльності.

Інвестиційним законодавством визначено форми здійснен­ня інвестицій, а саме:

- часткова участь у підприємствах корпоративного типу, що створюються двома і більше фізичними та (або) юридичними особами;

- створення підприємств, які повністю належать інвестору, чи придбання останнім у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законодавством України рухо­мого та нерухомого майна шляхом прямого його одержання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- капітальні вкладення, тобто вкладення коштів у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів;

- придбання самостійно інвестором чи за участю інших фізи­чних і (або) юридичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів;

- придбання інших майнових прав;

- в інших формах, не заборонених законами України.



[1] Самузльсон П. Зкономика. Вводннй курс. - M.: Прогресе, 1984; Пересада A.A. Основи инвестиционной деятельности. — K.: Изд-во «Либра», 1996. — С. 6.

[1] Пересада A.A. Основы инвестиционной деятельности. — K.: Либра, 1996. — C. 11.

[2] Богатьірев А. Инвестиционное право. - M.: Российское право, 1972. - С. 17.

[3] Омельченко A.B. Інвестиційне право: Навч. посіб. - K.: Атіка, 1999. - С. 11.

[4] Полотай В. Класифікація інвестицій: теоретичний та прикладний аспекти // Предпринимательство, хозяйство й право. — 1999. - № 10. — С. 27.

[5] Вінник О.М. Інвестиційне право: Навч. посіб. - К.: Атіка, 2000. - С. 6.