1.2. Поняття, види і форми інвестиційної діяльності

Законом України «Про інвестиційну діяльність» визначено ін­вестиційну діяльність як сукупність практичних дій грома­дян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

В економічній літературі спостерігається дещо інший підхід до визначення поняття «інвестиційна діяльність». Більшість авторів визначає її як послідовну сукупність дій суб'єктів інвес­тиційної діяльності щодо здійснення інвестицій з метою отри­мання доходу або прибутку¹. Але це визначення, на нашу думку, потребує доповнення, оскільки воно не містить соціального аспе­кту інвестиційної діяльності.

За суб'єктами, джерелами інвестування та формами влас­ності розрізняють такі види інвестиційної діяльності:

- інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами та юридичними особами, заснованими на приватній або колек­тивній формі власності (приватне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється органами влади і управ­ління держави, Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами, об'єднаннями і установами за рахунок власних і позичкових коштів (державне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється органами місцево­го самоврядування та їх виконкомами за рахунок бюджет­них та позабюджетних коштів, а також комунальними під­приємствами, об'єднаннями та установами за рахунок влас­них і позичкових коштів (комунальне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється іноземними грома­дянами, юридичними особами та державами (іноземне інвес­тування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами і юри­дичними особами України та іноземних держав (спільне ін­вестування).

Поділ інвестиційної діяльності на види має практичне зна­чення, оскільки залежно від суб'єктів, форм власності і джерел інвестування може розрізнятися правове регулювання інвести­ційної діяльності. Так, надано спеціальний режим іноземному і спільному інвестуванню; спеціальним законодавством регулю­ється інвестиційна діяльність, що здійснюється державними су­б'єктами господарювання за рахунок бюджетних, позабюджет­них і позичкових коштів, мають місце й інші особливості.

За об'єктами інвестування виділяються такі види інвести­ційної діяльності:

1. Корпоративне інвестування - вкладення коштів в акції підприємств, які створені в організаційно-правовій формі акціо­нерних товариств, і статутні фонди (майно) інших організаційно- правових форм підприємницької діяльності корпоративного типу. Залежно від господарського результату корпоративної форми інвестування визначаються такі її різновиди:

- стратегічне інвестування - вкладення коштів у придбання кон­трольного пакету акцій чи цілісного майнового комплексу під­приємства з метою здійснення над ним контролю і отримання максимального прибутку від діяльності такого підприємства;

- фінансове інвестування - це придбання значних за розмі­ром пакетів акцій, часток, паїв (від 10 до 40% статутного фонду) підприємств з метою перепродажу їх стратегічним інвесторам, якщо вартість акцій досягне максимальної межі;

- портфельне інвестування - це вкладення коштів у незначні за обсягом (від 1 до 10% статутного фонду) пакети акцій з метою отримання дивідендів. Як правило, портфельний інве­стор вкладає кошти в кілька чи значну кількість підприємств, страхуючи себе від великих збитків, які можуть бути спри­чинені негараздами в роботі якогось із цих підприємств.

2. Лізинг - довгострокова оренда устаткування, машин, спо­руд виробничого призначення (з поєднанням елементів відно­син купівлі-продажу, доручення, кредиту) як особлива форма інвестування в основні фонди, що дозволяє підприємцям- лізингоодержувачам використовувати необхідне устаткування, машини, споруди без капітальних витрат на їх придбання.

3. Капітальне будівництво - інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих ос­новних фондів, у які вкладаються кошти.

4. Інноваційна діяльність - здійснюється з метою впрова­дження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. Інноваційна діяльність відповідно до ст. З Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачає:

- випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технологій;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізацію довгострокових науково-технічних програм з ве­ликими строками окупності витрат;

- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін стану продуктивних сил;

- розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої техно­логії, призначеної для поліпшення соціального та екологіч­ного становища.

Правові, економічні та організаційні засади державного ре­гулювання інноваційної діяльності в Україні, форми стимулю­вання державою інноваційних процесів визначаються Законом України «Про інноваційну діяльність».

Інноваційна діяльність тісно пов'язана з поняттям іннова­цій. Інноваціями вважаються вкладення інвестиційного капіта­лу в нововведення, які призводять до кількісних або якісних змін у підприємницькій (виробничій) діяльності^[1]. Як правило, інноваціям передує науково-технічна діяльність, пов'язана з по­явою нововведення. Ідея нововведення може виникнути у ви­гляді інвенції, ініціації або дифузії інновації.

Інвенція - це ідея, пропозиція або проект, які після опрацю­вання стануть інновацією.

Ініціація - це рекомендації щодо вдосконалення науково- технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його продов­ження (розвиток).

Дифузія - пропозиція щодо використання ідеї інновації, яку вже було обґрунтовано і впроваджено.

Підготовка, обґрунтування, освоєння та контроль за впрова­дженням інвестицій у нововведення називається інноваційною діяльністю (процесом). Інноваційний процес у різних сферах діяльності може проходити різні за тривалістю та витратами стадії. A.A. Пересада у виробничій сфері виділяє такі стадії:

- сертифікація (патентування) ідеї;

- наукове та техніко-економічне обґрунтування нового проду­кту (технології);

- експериментальне освоєння зразків;

- доведення до промислового виробництва;

- одержання нового продукту в обсязі, який є необхідним для його комерціалізації^[2].

5. Концесійна діяльність. Відносини щодо надання в конце­сію об'єктів права державної чи комунальної власності регулю­ються Законом України «Про концесії», іншими нормативно- правовими актами та концесійним договором (докладно ці пи­тання розглянуто в сьомому розділі). Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяль­ності в окремих сферах господарської діяльності.

Концесійна діяльність - це вид інвестиційної діяльності щодо надання з метою задоволення суспільних потреб упов­новаженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору, на плат­ній та строковій основі юридичній чи фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівницт­во) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (стро­кове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприєм­ницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань щодо створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'­єктом концесії, майнової відповідальності та можливого під­приємницького ризику. Концесійна діяльність базується на таких принципах:

- законність здійснення концесійної діяльності;

- державне регулювання концесійної діяльності та контроль за її здійсненням;

- здійснення концесійної діяльності на підставі концесійного договору;

- вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

- урахування особливостей надання об'єкта в концесію в окре­мих сферах господарської діяльності;

- комплексне використання об'єкта концесії;

- взаємовигода сторін у концесійному договорі;

- державні гарантії капіталовкладень концесіонера;

- платне використання об'єкта концесії;

- забезпечення законних прав та інтересів споживачів товарів (робіт, послуг), що надаються концесіонером;

- стабільність умов концесійних договорів;

- розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

- участь держави, органів місцевого самоврядування в частко­вому фінансуванні об'єктів концесії, які мають соціальне зна­чення.

Інвестиційна діяльність є складною за своїм змістом і міс­тить комплекс різноманітних дій, які називаються інвестицій­ним циклом. Під цим терміном слід розуміти комплекс заходів від моменту прийняття рішення щодо інвестування до заверша­льної стадії — досягнення окупності вкладень і отримання за­планованого результату - прибутку або соціального ефекту. На думку О.М. Вінник, інвестиційний цикл складається з таких основних етапів:

- передінвестиційний етап - етап прийняття рішення про ін­вестування, визначення джерел інвестування та затверджен­ня й експертизи інвестиційного проекту;

- етап інвестицій — передбачає вкладення коштів в об'єкт інвес­тування та здійснення необхідних для цього практичних дій;

- експлуатаційний період - відшкодування інвестором витра­чених коштів, отримання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту в результаті експлуатації об'єкта інвес­тування¹ .

На думку A.A. Пересади, у більш вузькому розумінні інвес­тиційна діяльність може розглядатися як інвестиційний про­цес. Автор виділяє такі стадії (етапи):

- мотивація інвестиційної діяльності;

- прогнозування та програмування інвестицій;

- обґрунтування доцільності інвестицій;

- страхування інвестицій;

- державне регулювання інвестиційного процесу;

- планування інвестицій;

- фінансування інвестиційного процесу;

- проектування та ціноутворення;

- забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

- освоєння інвестицій;

- підготовка до виробництва продукції;

- попередня передача та прийом до експлуатації;

- кінцева передача об'єкта до експлуатації.

Форми інвестиційної діяльності - це правові шляхи, за яки­ми інвестиції йдуть від інвестора до інвестованого та за допомо­гою яких реалізується інвестиційна діяльність¹. Інвестиційна діяльність може здійснюватися в таких формах:

- створення комерційних структур і вкладення до них. Відпові­дно до чинного законодавства інвестори мають право придба- вати паї, акції та інші цінні папери, а також здійснювати вне­ски до статутного фонду суб'єктів підприємницької діяльнос­ті. Іноземні інвестори мають право часткової участі в підпри­ємствах, що створюються спільно з українськими фізичними і юридичними особами, або придбання частки в діючих підпри­ємствах; створення підприємств, які повністю належать інозе­мним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; брати участь у приватизації майна дер­жавних підприємств, а також об'єктів незавершеного капіта­льного будівництва на території України;

- надання прав на кооперативні угоди (договір про сумісну ді­яльність) у вигляді концесій, інтелектуальної власності, уго­ди про надання ліцензії у вигляді банківських кредитів, май­нових прав на землю та інші природні ресурси на компенса­ційній підставі, надання майна в оренду;

- інноваційна діяльність;

- створення спеціальних (вільних) економічних зон відповід­но до Закону України «Про загальні засади створення і функ­ціонування спеціальних (вільних) економічних зон»;

- інвестиційна діяльність держави (державне замовлення на- виконання робіт у капітальному будівництві; створення піль­гових умов інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяль­ність у найбільш важливих для задоволення суспільних по­треб напрямках тощо).

З метою підвищення рівня інвестиційної діяльності необхід­ним є створення відповідного інвестиційного клімату. У загаль­ному розумінні поняття інвестиційного клімату містить комплекс елементів, які враховує інвестор, особливо іноземний, приймаючи рішення щодо вкладення інвестицій. У частині, що стосується іноземних інвестицій, воно поєднує в собі соціально-економічні характеристики держави - отримувача інвестицій з інтересами

іноземних інвесторів. Чим гірший інвестиційний клімат у дер­жаві, тим вищий підприємницький ризик. Таким чином, стан інвестиційного клімату не є абстракцією, а має своє фінансове та правове значення, яке для інвестора полягає в очікуваній прибут­ковості інвестицій, а для країни, що приймає інвестиції (у випадку іноземних), чи для інвестора (у випадку внутрішніх інвестицій) -у реально отриманих інвестиційних ресурсах.

На інвестиційний клімат у першу чергу впливає інвестицій­на політика. У зв'язку з цим виникає потреба в розробці та реалізації її основних завдань. На наш погляд, до основних за­вдань інвестиційної політики можна віднести такі:

- реструктуризація економіки, пріоритетне залучення інвести­цій у галузі, що особливо потребують капіталовкладень;

- оновлення морально та технічно застарілих основних фондів;

- мотивація суб'єктів господарювання стосовно довгостроко­вих вкладень, а також населення щодо вкладання коштів на розвиток економіки, а не на споживання;

- стимулювання реінвестування;

- залучення інвестицій у проблемні райони;

- залучення іноземних інвестицій.

Призначення інвестиційної політики полягає в знаходженні та реалізації оптимальних засобів правового регулювання інве­стиційних відносин. До цих засобів можна віднести:

- удосконалення інвестиційного законодавства та забезпечен­ня його стабільності;

- створення в законодавстві системного підходу до стимулю­вання інвестиційної діяльності, відпрацювання його ефекти­вних механізмів та правових засобів;

- створення спеціальних (вільних) економічних зон, а також системи пільг, гарантій і державної підтримки та підтримки на місцевому рівні;

- забезпечення гарантій інвесторам, захист інвестицій;

- виділення пріоритетних галузей економіки і заохочення ін­вестицій до них;

- розвиток інфраструктури та правового забезпечення ефекти­вного вкладення коштів як безпосередньо, так і через інвес­тиційних посередників;

- створення правових умов для нормального функціонування інвестиційних відносин.

Аналіз інвестиційної діяльності дозволяє перейти до одного з найважливіших та складних завдань — дослідження сутності та змісту інвестиційного права. Вирішення цього завдання надасть можливість не тільки встановити, що слід вважати інвестиційним правом, а й виявити його регулятивні можливості та усвідомити механізм його дії.