4.3. Об'єкти інвестиційної діяльності
У філософії об'єкт визначається як зовнішній, протилежний суб'єкту предмет, на який спрямовані пізнання і дія суб'єкта. Проте прямолінійно застосовувати це філософське положення до правових, у тому числі й інвестиційно-правових відносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовідносини - це відносини між суб'єктом і об'єктом. Правовідносини ж розглядаються як відносини між суб'єктами з приводу того чи іншого об'єкта. Вони складаються між особами щодо матеріального або нематеріального блага для задоволення своїх потреб. Тому об'єктом інвестиційних правовідносин може бути те, заради чого суб'єкти вступають у відносини з метою здійснення своїх законних прав та інтересів і на що спрямовані їхня суб'єктивні права та обов'язки.
Об'єктом інвестиційної діяльності згідно зі ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» може бути будь- яке майно, у тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Термін «майно» має неоднозначне трактування, зокрема під майном розуміють:
1) річ або конкретну сукупність речей. Саме про майно в такому значенні йдеться в нормах, які визначають предмет договору (наприклад, купівлі-продажу, поставки, оренди, позики тощо);
2) сукупність прав, які належать конкретній особі;
3) сукупність майнових прав та обов'язків.
Проблема застосування цього терміна полягає в тому, що він має важливе значення для визначення конкретних прав та обов'язків сторін в інвестиційних правовідносинах, де майно є об'єктом права, і тому виникає потреба щоразу визначати значення цього терміна шляхом тлумачення тексту правової норми. Також певні труднощі виникають з приводу того, що в деяких галузях законодавства (наприклад, у митному, податковому) об'єкту права
— майну може надаватися інше правове значення. Це є надзвичайно важливим, оскільки інвестиційні правовідносини тісно пов'язані з митними, податковими і можуть бути видом цивільних чи адміністративних правовідносин. І тому законодавець у Законі України «Про інвестиційну діяльність» визначивши, що об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно (уточнення — не заборонене чинним законодавством), надалі конкретизував: у тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства.
Основні фонди і оборотні кошти. Економічно поділ на основні фонди і оборотні кошти застосовується в будь-якому суспільстві, оскільки жодне не може існувати, не створюючи предметів споживання за допомогою засобів виробництва - основних і оборотних. Основні фонди — це частина майна, що використовується як засоби праці при виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг або для управління організацією протягом строку, який перевищує 12 місяців, або звичайний операційний цикл, якщо він перевищує 12 місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»1 під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дня введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується через фізичний або моральний знос.
До основних фондів належать:
- будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі жилі будинки та їх частини;
- автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;
- будь-які інші основні фонди, не перераховані вище;
- електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного опрацювання інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Перераховані об'єкти використовуються багаторазово у виробничому процесі, поступово переносячи свою вартість на продукцію, що виробляється. Оборотними засобами є сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, запасні частини тощо.
Дещо іншій підхід знаходимо в економічній літературі. Виробничі фонди інвестиційної сфери поділяються на фонди будівельного і виробничого призначення. До перших належать: будівельні машини та механізми, виробниче обладнання, транспортні засоби, виробничі споруди і будівлі та інші основні фонди (інструменти, контрольно-вимірювальні прилади, господарчий інвентар зі строком служби більш одного року, незалежно від вартості).
До фондів виробничого призначення належать машини, обладнання, транспортні засоби, виробничий інвентар, інструменти зі строком служби понад один рік, будівлі і споруди підсобних та допоміжних виробництв, які виділено на самостійний баланс, вони входять до складу підприємств, організацій, що здійснюють інвестиційну діяльність.
На практиці певні труднощі виникають при інвестуванні в об'єкти нерухомості, оскільки зазначені об'єкти не відрізняється «мобільністю», і в разі розірвання інвестиційного договору проблематичним є повернення грошових коштів, вкладених у них1.
Чинне законодавство не має суб'єктивних обмежень щодо укладення інвестиційних договорів в об'єкти нерухомості. Тому суб'єктами інвестування можуть бути юридичні і фізичні особи як окремо, так і спільно. Оскільки інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, то за його рішенням права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результати їх здійснення можуть бути передані іншим фізичним і юридичним особам. Взаємовідносини між ними регулюються на основі укладених договорів. Чинне законодавство не регулює таку передачу, але на практиці вже є випадки укладення інвестиційних договорів юридичними особами з подальшою передачею права власності, наприклад, на квартиру своїм працівникам. Але неврегульованість та неконтрольованість цих процесів часто призводить до ситуацій, коли інвестор, якому виділяється земельна ділянка для будівництва житлового будинку, залучає до цього інших інвесторів і внаслідок такого залучення в багатьох випадках виникає ситуація, коли на одну й ту ж квартиру пред'являють свої права кілька інвесторів, у зв'язку з чим виникають спори. З метою усунення цього пропонується введення обов'язкової реєстрації місцевими органами інвестиційних договорів на будівництво (реконструкцію) будинків у разі залучення інших інвесторів особою, якій виділяється земельна ділянка під будівництво. Таку реєстрацію повинні проводити органи, які видаватимуть свідоцтво на право власності на об'єкти нерухомості, і обов'язковою умовою вступу в дію такого договору має бути його реєстрація1.
Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.
Цінні папери. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Однією з головних ознак цінного папера є те, що в ньому мають бути чітко визначені права володіння або відносини позики чи ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний власник цінного папера. Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Спосіб передачі та можливості обмеження передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різними: вільний обіг, індосамент, заборона передачі іншим особам. Зазначеним законом визначені види цінних паперів, що можуть випускатися в Україні.
Акція - цінний папір без визначеного строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами, а також статутом акціонерного товариства.
Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Облігації зовнішніх державних позик — цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість із виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.
Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Ощадний сертифікат ~ письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.
Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді.
Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду1.
Результатом науково-технічної діяльності є промислова власність. До об'єктів промислової власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау. Промислова власність - це результати науково-технічної творчості (діяльності), які можуть бути використані на користь суспільства в будь-якій доцільній діяльності людей і є видом і складовою інтелектуальної власності.