Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.4. Неакціонерні форми іноземного інвестування

Кризові явища, які можуть мати або вже мають місце в економі­ці країни, впливають на інвестиційну політику іноземних інвес­торів, оскільки зростає ступінь ризику для інвестора. А тому іно­земні інвестори застосовують більш гнучкі види взаємовідносин із партнерами іншої країни у вигляді неакціонерної участі в різних комерційних проектах. На відміну від прямих інвести­цій вони не роблять внески у вигляді кваліфікованої інвестиції у спільні підприємства або підприємства з іноземними інвести­ціями, а забезпечують підприємства різними видами нематері­альних активів на контрактній основі. Найбільш поширеними формами такої участі є ліцензійні контракти, інжинірингові уго­ди, експорт гудвілу, консалтингові та франчизні угоди[1].

Особливість ліцензійних угод полягає в тому, що компанія надає в користування на певний строк або безстрокове техноло­гію, яка захищена ліцензією без права подальшої передачі ін­шим підприємствам, що запобігає подальшому її розповсюджен­ню. Але це можливо, якщо в державі створено належну правову базу для захисту інтелектуальної власності та авторських прав. Ці угоди часто містять умови, які створюють додаткові зобов'я­зання для підприємства - користувача технології щодо закупівлі обладнання, полуфабрикатів та запчастин у компанії, яка на­дала ліцензовану технологію. Це дозволяє іноземному інвестору отримувати додатковий прибуток, встановлюючи монопольний режим ціноутворення на товари, які виробляються за цією тех­нологією, а також надає можливість розширити свою присутність на новому ринку з найменшим ризиком.

Інжинірингові угоди, як правило, передбачають два види по­слуг: інжинірингово-консультаційні та будівельні. У першому ви­падку іноземна компанія надає консультаційні послуги замовнику на стадії підготовки будівництва (вибір оптимального проекту, ко­шторисної документації тощо). І цей вид інжинірингових угод має найбільше поширення, оскільки передбачений обсяг робіт не пов'я­заний зі значними витратами і може бути виконаний будь-якою будівельною організацією. У другому випадку підрядником висту­пає іноземна фірма, яка має власні філії в країні замовника. Як правило, вона виконує весь обсяг будівельних робіт, а також здійс­нює поставку та монтаж обладнання. Але, на відміну від ліцензій­них угод, передача технології має комплексний характер.

Відповідно до п. 1.36 ст. 1 Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств»1 інжиніринг - це надання послуг (виконання робіт) зі складання технічних завдань, складання проектних пропозицій, проведення техніко-економічних обсте­жень та інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розробка технічної документації, проектування та конструктор­ське опрацювання об'єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажних та пусконалагоджуваль­них робіт, а також консультації економічного, фінансового або іншого характеру, пов'язані з такими послугами (роботами).

Експорт гудвілу — це експорт технологій у вигляді речей або в неречевому вигляді, який досить часто доповнюється контрактами на передачу підприємствам країн, що розвиваються, невідчутних активів: досвіду управління організацією виробництва та

фінансовими активами, товарного знаку та інших нематеріаль­них активів. Як правило, експорт методів управління здійснюється за допомогою контрактів на управління і консалтинг. Укладаючи такі угоди, іноземна фірма, крім плати за послуги по управлінню, отримує доходи від продажу рекомендованого обладнання, і, крім цього, одержує додаткові можливості для проникнення на нові ринки, доступ до нових джерел сировини та ін. Іншими словами, іноземний інвестор фактично набуває можливість проводити на підприємстві вигідну для інвестора політику, не маючи права власності на це підприємство, і він не має потреби вкладати свій капітал безпосередньо до статутного фонду підприємства. Ця перевага є особливо актуальною, оскільки іноземний інвестор зни­жує комерційний ризик, діючи в соціально-економічній та полі­тичній обстановці, якщо вона непередбачувана.

Відповідно до п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств» гудвіл — це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартіс­тю активів підприємства та його звичайною вартістю як ціліс­ного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

Консалтингові угоди передбачають надання консультативних послуг підприємствам іноземними спеціалістами в різноманітних сферах виробництва та послуг. Консалтингові угоди поділяються на фундаційний та еволюціонуючий консалтинг. Фундаційний консалтинг передбачає надання допомоги підприємцям на почат­ковій стадії в період створення підприємства у вигляді юридич­них та аудиторських рекомендацій у сфері фінансової політики, приватизації, зовнішньоекономічної діяльності, оподаткування та інших сферах діяльності. Еволюціонуючий консалтинг передба­чає вихід фірми-замовника на якісно новий рівень діяльності. Клієнт набуває в рамках рекомендацій консультантів новий гуд­віл, сприятливу ліквідність, платоспроможність, рентабельність та інші показники фінансового стану свого підприємства з метою залучення інвестиційного капіталу та кредитних ресурсів. Це досягається шляхом реорганізації підприємства з максимальною адаптацією під ринкові умови навколишнього макросередовища (конкурентів, потенційних клієнтів, покупців, партнерів); розроб­кою прогресивних маркетингових стратегій та управлінського ме­неджменту в галузі фінансової, фіскальної зовнішньоекономічної діяльності. Спеціалістами консалтингової компанії здійснюється аналіз мікросередовища підприємства (виробничо-збутової стру­ктури, кадрової політики, кваліфікації співробітників), його внут­рішніх і зовнішніх проблем і розроблюються оптимальні шляхи подолання поточних проблем, кризових ситуацій і виходу на які­сно новий рівень бізнесу.

Франчайзингові угоди. Предметом франчайзингової угоди є надання компанією-франчизіаром підприємству-франчизіату в обмін на пряму чи непряму винагороду права на використання франшизи для цілей маркетингу специфічних видів товарів та (або) послуг. Ці угоди охоплюють досить широкий спектр еко­номічних та правових відносин.

Франчайзинг — це довгострокове співробітництво двох чи бі­льше партнерів, що об'єдналися з метою спільного використан­ня товарного знаку, відпрацьованої технології, ноу-хау та інших об'єктів права інтелектуальної власності.

Всесвітня організація інтелектуальної власності визначила франчайзинг як договір, згідно з яким одна особа — франчайзер (правовласник), який має розроблену систему ведення бізнесу, дозволяє іншій особі — франчайзі — використовувати цю систему відповідно до вимог власника франшизи в обмін на винагороду.

Метою такої угоди є інтенсивне поширення бізнесу власника виключних прав при менших капітальних видатках, ніж при традиційних способах ведення бізнесу. Але при цьому франчайзі отримує можливість без особливого ризику почати власну справу, використовуючи авторитет і досвід франчайзера.

Головною особливістю франчайзингової угоди є передача ви­ключних прав, як правило, комплексу прав на об'єкти інтелек­туальної власності. Перелік цих прав (визначається в процесі досягнення згоди між сторонами) може містити використання фірмового найменування, товарного знаку, комерційної інфор­мації, тобто комплекс виключних прав, до яких умовно можна віднести ділову репутацію (гудвіл) та комерційний успіх фран­чайзера, які передаються франчайзі в певному обсязі. Таким чином, предметом угоди є відчужувані майнові права.

Залежно від виду угоди її предметом також може бути про­даж спеціального обладнання для виробництва продукції (вироб­ничий франчайзинг); передача на пільгових умовах товарів з ме­тою їх подальшої реалізації франчайзі (торговий франчайзинг).

Однією з особливостей франчайзинга в Україні є присутність іноземного елементу, але при цьому виникають правові пробле­ми, пов'язані з усвідомленням правосуб'єктності іноземної сто­рони, правовим регулюванням і захистом виключних прав про­мислової власності, а також з відповідністю українського законодавства міжнародним нормам і угодам.



[1] Див.: Манюта О., Шипка А. Неакционерньїе формьі проявлення участия ино- странного инвестора в зкономике УкраиньІ // Бизнес (документи, коммента- рии, консультации). - 1995. - № 41. - С. 13-15; № 43. - С. 12-14.