11.1. Поняття державного регулювання і державного управління інвестиційною діяльністю

На сучасному етапі держава намагається створити цілісну про­граму соціально-економічного розвитку, реформувати економі­ку, забезпечити необхідні механізми господарювання, відповідну фінансово-бюджетну, кредитну та грошову систему.

Разом з цим сфера безпосереднього державного управління економікою сьогодні звужується. Важливим інструментом дер­жавного регулювання економікою, як і державного управління в цілому, є право. Україна, як суверенна держава зробила значні кроки у створенні своєї власної цілісної правової системи. За останні роки Верховною Радою України прийнято багато зако­нів, які регулюють відповідні відносини, пов'язані з власністю, підприємництвом, банківською, інвестиційною та зовнішньоеко­номічною діяльністю, оподаткуванням, захистом прав спожива­ча, здійсненням валютної політики, приватизацією тощо.

Вплив держави на інвестиційну діяльність здійснюється шляхом державного регулювання та державного управління цією діяльністю, які не слід ототожнювати. Державне регулювання поділяється на економічне (економіко-правове) та соціальне (со- ціально-правове). Економічне регулювання інвестиційною ді­яльністю призначене для досягнення переважно економічних результатів. Прикладом такого регулювання є антимонопольне законодавство, яке впливає на більшість суб'єктів підприємни­цької діяльності взагалі й інвестиційної зокрема. Соціальне ж регулювання в основному переслідує соціальні цілі, і прикладом його є захист зовнішнього середовища.

При здійсненні державного регулювання інвестиційною ді­яльністю необхідним є поєднання державного регулювання та економічної свободи суб'єктів інвестиційної діяльності, саморе­гулювання, тобто соціально-орієнтоване, публічно-правове регу­лювання. Державне регулювання - це один із напрямків держа­вного впливу на розвиток інвестиційних процесів, поряд із пла­нуванням, стимулюванням, контролем, моніторингом та держав­ним протекціонізмом. Державне регулювання як елемент сис­теми державного впливу на інвестиційну діяльність реалізується шляхом використання регулятивних повноважень, які надані державним органам. Регулювання та відповідні його органі­заційно-правові засоби належать до системи державного впливу на інвестиційну діяльність і на економіку взагалі методами без­посереднього державного контролю та опосередкованими конт­рольними механізмами.

Державне регулювання інвестиційною діяльністю ґрунтується на законодавстві, яке має переважно імперативний характер. Узагалі державне регулювання інвестиційною діяльністю розу­міється як форма державного впливу на інвестиційну діяльність, який здійснюється винятково державними органами і спрямо­ваний на певне звуження можливостей вибору того чи іншого варіанта поведінки суб'єктів, а також на коригування їх поведі­нки шляхом застосування норм, що забезпечуються юридичною відповідальністю.

Наскільки важливе значення має законодавче регулювання для вирішення складних проблем економічного розвитку свід­чить, зокрема, досвід створення та розвитку правових умов інозе­много інвестування. Залучення іноземних інвестицій є одним із суттєвих засобів фінансування виробничого, соціально-економіч­ного та науково-технічного розвитку держави^[1].

Хоча державне регулювання інвестиційної діяльності ґрун­тується на законодавстві, проте не вичерпується ним, оскільки це складний багатогранний процес, що охоплює цілий комплекс різних організаційно-правових засобів. Самі по собі правові за­соби, закріплені в чинному законодавстві, не можуть забезпечити інвестиційну діяльність без відповідного високоякісного ме­ханізму їх застосування на практиці, що передбачає наявність певної організаційної структури, повноважень відповідних ор­ганів, підготовку кадрів тощо. Для досягнення організованості правових засобів недостатньо лише нормативної регламентації, важливе їх належне застосування, що неможливо без належно­го функціонування державних органів, які застосовують право­ві засоби^[2].

Інвестиційна діяльність є суспільне корисною діяльністю, але інвестори, здійснюючи її з метою отримання прибутку, не зав­жди враховують суспільні інтереси - суспільства в цілому, тери­торіальної громади, окремих верств населення тощо стосовно безпечних і належних умов життя, праці, харчування. Прагнучи отримати максимальний прибуток, інвестори можуть порушува­ти при цьому вимоги щодо якості продукції, робіт, послуг, які надаються іншим; збереження довкілля, раціонального викори­стання природних ресурсів; дотримання умов містобудування; дотримання норм антимонопольного законодавства; підтриман­ня конкурентного середовища на ринку інвестицій та утриман­ня від недобросовісної конкуренції тощо.

Забезпечити здійснення інвестиційної діяльності з урахуван­ням суспільних інтересів у масштабі країни спроможна лише держава як виразник таких інтересів. У зв'язку з цим україн­ським законодавством передбачається державне регулювання інвестиційної діяльності.

Державне регулювання — це вид діяльності держави, що по­лягає в здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень вико­навчої влади^[3].

Найважливішою характеристикою управління, що визначає його призначення, є його мета. А тому державне управління і здій­снюється задля певних досягнень у тій чи іншій сфері (галузі) діяльності. Державне управління інвестиційною діяльністю здій­снюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і со­ціальної політики. Воно визначається показниками економічно­го і соціального розвитку України, державними і регіональними програмами розвитку народного господарства, державним і міс­цевими бюджетами, а також обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності, що передбачені бюджетами.

Згідно з чинним законодавством можуть створюватися піль­гові умови інвесторам, які здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напря­мках, насамперед у соціальній сфері, технічному і технологічно­му вдосконаленні виробництва, у створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту, у впровадженні відкриттів і винаходів в агропромисловому комплексі, у реаліза­ції програм ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, у виро­бництві будівельних матеріалів, у галузі освіти, культури, охоро­ни навколишнього середовища та здоров'я.

Статтею 12 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що державне регулювання інвестиційної діяль­ності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності та контроль за її здійсненням усіма інвесторами й учасниками інвестиційної діяльності. Управління державними інвестиціями здійснюєть­ся державними та місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і вико­нання конкретних дій з інвестування бюджетних і позабю­джетних коштів.

Законодавством визначені напрямки регулювання умов ін­вестиційної діяльності, до яких належать:

- система податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів опо­даткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховною Радою України може вво­дитися диференційований податок на інвестиції;

- проведення кредитної та амортизаційної політики, у тому числі шляхом прискорення амортизації основних фондів. Пільги по амортизації можуть установлюватися диференці­йовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів ос­новних фондів, видів устаткування;

- надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, ви­робництв;

- державні норми та стандарти;

- антимонопольні заходи;

- роздержавлення і приватизація власності;

- визначення умов користування землею, водою та іншими при­родними ресурсами;

- політика ціноутворення;

- проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;

- інші заходи.

Рішення щодо державних республіканських інвестицій приймаються на основі прогнозів економічного та соціального розвитку держави, схем розвитку та розміщення продуктивних сил, цільових науково-технічних і комплексних програм, техніко-економічних обґрунтувань, що визначають доцільність цих інвестицій.

Проекти цільових комплексних державних програм розроб­ляються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів Укра­їни з участю зацікавлених державних органів і громадських організацій та подаються Кабінетом Міністрів України на за­твердження до Верховної Ради України у складі Основних на­прямів економічного і соціального розвитку держави. Верховна Рада України затверджує в складі Основних напрямів економіч­ного і соціального розвитку держави обсяги державних інвести­цій, здійснюваних за рахунок державного бюджету.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає як одну із форм реалізації державних інвестицій державне замов­лення на виконання робіт у капітальному будівництві. Держав­не замовлення розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств і організацій.

Державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, які реалізуються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі в повному обсязі. Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних та санітарно-гігієнічних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор зобов'язаний здійснити експертизу інвестиційних проектів щодо дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог і отримати відповідний висновок. Це зумовлено тим, що відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону забороняється інвестування в об'єкти, які не відповідають вищеназваним вимогам, а також порушують права та інтереси фізичних, юридичних осіб і держави.

Державна експертиза інвестиційних програм і проектів здійснюється в порядку, який визначено Кабінетом Міністрів України, але в разі необхідності така експертиза може бути здійснена експертними комісіями, створеними Верховною Ра­дою України.