14.2. Міжнародні договори про захист інвестицій
Одним із напрямків міжнародно-правового регулювання іноземних інвестицій є договори про заохочення (стимулювання) та захист інвестицій.
Міжнародні договори про захист інвестицій укладаються за ініціативою країн - експортерів капіталу і спрямовані на забезпечення їх інвесторам певних мінімальних правових та економічних гарантій безпеки та стабільності, тобто економічно розвинуті країни за їх допомогою намагаються захистити своїх інвесторів міжнародно-правовими засобами.
Договори про захист інвестицій є засобом міжнародно-пра- вового регулювання іноземного інвестування в тих країнах, для яких характерна економічна та політична нестабільність (країни з несприятливим інвестиційним кліматом). Як правило, економічно розвинені демократичні країни не укладають між собою таких договорів, оскільки для захисту іноземних інвестицій у них сформовані достатньо ефективні національні правові інститути[1] .
Україною укладено більш ніж 40 двосторонніх міжнародних договорів про захист інвестицій з країнами СНД (Казахстан, Грузія, Молдова, Азербайджан, Узбекистан, Білорусія, Киргизстан, Туркменістан), з країнами Східної Європи (Угорщина, Болгарія, Польща, Словенія, Хорватія, Македонія), з країнами Балтії, з країнами Західної Європи (Австрія, Франція, Іспанія, Італія, Данія, Греція, Австрія, Німеччина, Швеція, Швейцарія) та з країнами інших регіонів (СІЛА, Куба, Аргентина, Канада, Чилі, Корея, Ізраїль, Іран, Туреччина, Китай та ін.).
Бажаючи розширити економічне співробітництво для взаємної вигоди України та Польщі з метою створення та збереження вигідних умов для інвестицій інвесторам однієї держави на території іншої держави і визнаючи необхідність заохочення і захисту іноземних інвестицій з метою сприяння економічному розвитку обох держав у м. Варшаві 12 січня 1993 року було укладено Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємне заохочення та захист інвестицій.
16 червня 1994 року у м. Києві було укладено Угоду між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль про заохочення та взаємний захист інвестицій. Згідно зі ст. 2 цієї Угоди кожна зі сторін на своїй території створює та підтримує сприятливі умови для інвестування іншої сторони та, спираючись на свої права та законні інтереси чи законодавство, забезпечує здійснення інвестування. Інвестиції кожної сторони здійснюються на рівноправній основі та користуються повним захистом і безпекою на території іншої сторони. Жодна зі сторін не повинна завдати шкоди безпідставними або дискримінаційними заходами щодо здійснення, підтримки, використання та розміщення на її території інвестицій інвесторами іншої сторони. Кожна зі сторін зобов'язалася застосовувати на своїй території відносно здійснення інвесторами іншої сторони інвестицій чи прибутків режим не менш сприятливий, ніж в аналогічних випадках для інвестицій і прибутків своїх інвесторів і прибутків інвесторів інших країн.
Бажаючи створити сприятливі умови для підвищення економічного співробітництва між Україною і Австрією, визнаючи, що сприяння та взаємний захист інвестицій може посилити готовність до таких інвестицій і таким чином зробити важливий внесок до розвитку економічних відносин між державами, у м. Граці 8 листопада 1996 року було укладено Угоду між Україною і Республікою Австрія про сприяння та взаємний захист інвестицій. Цією Угодою визначено питання сприяння та захисту інвестицій, режиму інвестування, компенсацій, переказів, вирішення інвестиційних спорів. Угода укладена на 10 років, і по завершенні цього строку вона залишається чинною на невизначений строк та може бути денонсована будь-якою стороною шляхом повідомлення по дипломатичних каналах. Угода застосовується до інвестицій, здійснених або тих, які будуть здійснені інвесторами однієї країни згідно з законодавством іншої країни на її території, як до, так і після набуття чинності цією угодою.
У межах СНД укладено багатосторонню Угоду про співробітництво у галузі інвестиційної діяльності (1993) та Конвенцію про захист прав інвестора (1997).
Умови договорів про захист інвестицій в юридичній літературі поділяють на три групи.
Перша група - це умови, які визначають поняття іноземних інвестицій та коло іноземних інвесторів. Ці визначення досить часто є більш широкими порівняно з нормами національного законодавства. Так, більшість договорів визнає іноземними інвестиціями будь-яке майно іноземного інвестора, що знаходиться на території України у зв'язку з господарською діяльністю. Інвестиціями визнаються роботи та послуги, що надаються іноземним інвестором; займи, що надаються українським суб'єктам господарської діяльності; грошові кошти, сплачені іноземним інвестором за дозволи, ліцензії, що отримані від іноземної держави; реінвестовані доходи. Положення договорів значно розширюють і коло осіб, які можуть бути визнаними як іноземні інвестори.
Угода СНД про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності від 1993 року дозволяє віднести до категорії іноземних інвесторів громадян України, що постійно проживають на території країн СНД.
Друга група - це умови захисту прав іноземного інвестора від деяких політичних ризиків. Ці умови встановлюють право на безперешкодний переказ будь-яких сум у зв'язку з інвестиціями; гарантують право на отримання адекватної, ефективної та швидкої компенсації у випадку реквізиції або націоналізації інвестицій, а також нарахування процентів на розмір компенсації; закріплюють право на недопущення дискримінації іноземних інвесторів у випадку війни, революції, повстань, збройних конфліктів, надзвичайного стану; закріплюють можливість суб- рогації - переходу до держави всіх прав інвестора, у випадку якщо держава здійснила страхові або гарантійні виплати своєму інвестору, який втратив капіталовкладення внаслідок дій держави, що приймає інвестиції. Після суброгації держава вирішує питання про виплату відповідної компенсації вже на міжнародному рівні.
Третя група - стабілізуючі застереження, які спрямовані на те, щоб забезпечити інвестору незмінність правових умов інвестування протягом певного проміжку часу з моменту здійснення ним капіталовкладень. Перелік правових умов інвестування, на які поширюються застереження, є досить різноманітним і може містити норми податкового, митного, валютного, підприємницького та іншого законодавства.
Практично всі договори цього виду встановлюють можливість розгляду інвестиційних спорів міжнародними юрисдикційними органами. Такими органами в договорах (угодах) називаються:
- Міжнародний центр з вирішення інвестиційних спорів. Відповідно до прийнятого в 1978 році Додаткового протоколу до Вашингтонської конвенції 1965 року сторони мають право на звернення до центру і у випадках, якщо одна із сторін - держава, яка не є учасником конвенції;
- інша постійно діюча міжнародна арбітражна установа;
- арбітражний суд «ай Бос», який призначається на підставі спеціальної домовленості або створюється згідно з Арбітраж ним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі.
Більшість двосторонніх договорів містить норму про те, що рішення, які приймаються зазначеними органами, є остаточними та обов'язковими для обох сторін. Досить часто угоди про захист інвестицій містять положення про доарбітражне врегулювання спору, тобто врегулювання шляхом проведення переговорів та консультацій, а також може встановлюватися необхідність звернення до національних судових органів. Якщо протягом шести місяців з моменту офіційного початку переговорів не досягнуто домовленості, сторони набувають право використання інших засобів вирішення спору.
[1] Кибенко Е. Международно-правовые аспекта регулирования иностранных инвестиций в Украине // Предпринимательство, хозяйство й право. - 2000. - № 5. - С. 4.