Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

15.2. Основи бойового застосування частин і підрозділів збройних сил іноземних держав

Із погляду командування збройними силами основних іноземних держав бойові дії сухопутних військ у можливих війнах будуть характеризуватися широким маневром, відсутністю чітко окреслених ліній фронту і флангів, використанням високоточної зброї, засобів розвідки і радіоелектронної боротьби, автоматизованих систем управління і зв’язку, активним застосуванням усіх видів авіації, інтенсивністю та одночасним веденням бойових дій у всій глибині оперативного шикування бойових порядків військ.

Основними формами ведення бойових дій сухопутними військами будуть наступальні та оборонні операції. У зв’язку із зростанням вогневої та ударної могутності, мобільності й бойової стійкості з’єднань як наступальні, так і оборонні операції сухопутних військ будуть проводити з урахуванням положень нових концепцій, відомих під назвами „повітряно-наземна операція (битва)” та „боротьба з другими ешелонами”.

В основу цих концепцій покладені нові погляди на способи бойового використання сил і засобів сухопутних військ і тактичної авіації. Суть даних поглядів полягає в тому, що принципами „повітряно-наземної операції” передбачаються тісно скоординовані за місцем, часом, замислом, силами й засобами, які застосовуються, бойові дії наземних військ і авіації з метою одночасного розгромлення угруповання противника в усій смузі по фронту й на всю глибину його оперативною шикування.

Основні принципи „повітряно-наземної операції” знайшли своє втілення в операції багатонаціональних сил „Буря в пустелі” під час ведення бойових дій проти Іраку [9, 10].

Наступ

Бригади можуть вести бій як у складі дивізій, так і самостійно. Виконуючи поставлені бойові завдання у складі дивізії, бригада шикує бойовий порядок в один, два (інколи в три) ешелони. Крім того, елементами бойового порядку бригади є: угруповання бригадної артилерії (1–2 дивізіони 155-мм самохідних гаубиць); угруповання засобів ППО (до доданої зенітної батареї); інженерний резерв (до роти). При діях у другому ешелоні вважається доцільним вводити її в бій після виконання дивізією найближчого завдання.

Бойове завдання бригади, яка діє в першому ешелоні дивізії, поділяється на найближче та кінцеве.

Зміст найближчого завдання полягає в розгромі першого ешелону бригади, яка обороняється, та оволодінні рубежем на глибині 10–15 км. Кінцеве завдання – знищення бригадних резервів противника, розвиток наступу й оволодіння рубежем на глибині 20–30 км.

Для виконання бойових завдань у наступі на основі батальйонів у бригаді створюють батальйонні тактичні групи (бтгр), які формують з метою найбільш ефективного використання бойових можливостей мотопіхотних і танкових батальйонів. Батальйонні тактичні групи, де переважають мотопіхотні підрозділи, називають мотопіхотними тактичними групами, а де танкові – танковими тактичними групами.

До складу мотопіхотної батальйонної тактичної групи входять мотопіхотний батальйон (без роти), танкова рота, саперний взвод і взвод зенітних установок. Танкова батальйонна тактична група у своєму складі може мати танковий батальйон (інколи без роти), мотопіхотну роту й такі самі засоби підсилення.

У наступі батальйону (бтгр) першого ешелону бригади вказують найближче завдання – оволодіння рубежем чи об’єктом на глибині 3–4 км; подальше завдання – на глибині 6–12 км. Батальйон (бтгр) другого ешелону бригади, як правило, вводять у бій для досягнення успіху наступу на напрямі головного удару й завершення прориву оборони на всю її глибину.

Мотопіхотний і танковий батальйони (бтгр) наступають на фронті 2–3 км, а інколи до 5 км, бригада до 15 км і прориває оборону на ділянці 2–3 км.

Ведення наступу поділяється на чотири етапи: зближення з противником; власне наступ (з ходу після короткої або ретельної підготовки); досягнення успіху; переслідування.

У сучасних умовах найбільш ефективним вважають наступ із ходу, оскільки війська зберігають маневреність і здатність швидко просуватися в тил противника до того, як він створить організовану оборону. У цьому випадку бригада може висуватися з глибини відразу на вихідний рубіж і вступати в бій з маршу без зупинки або з попередньо зайнятого на нетривалий час району зосередження, розташованого на відстані 30–80 км від лінії фронту.

Висування бригади здійснюють 1–2 маршрутами з послідовним розгортанням у передбойовий і бойовий порядки, тобто в батальйонні (8–12 км від переднього краю), ротні (5–8 км) і взводні (2–3 км) колони.

Наступ ведуть у такому порядку. Бригади першого ешелону, не вступаючи в затяжні бої та обходячи осередки опору, швидко просуваються вперед з метою порушення цілісності оборони противника. Завдання щодо ліквідації окремих пунктів опору ставлять підрозділам інших ешелонів (резервів). Другий ешелон бригади вводять у бій найчастіше у проміжках між бтгр першого ешелону або через їхні бойові порядки після виконання найближчого завдання бригадою.

Після виконання кінцевого завдання бригада може закріплюватися на захопленому рубежі та своїми діями забезпечувати введення у бій другого ешелону (резерву) дивізії або отримати нове завдання.

Оборона

Оборона характеризується як вимушений вид бойових дій. Її готують і проводять з метою зриву наступу противника, його дезорганізації, нанесення максимально можливих втрат, перехоплення ініціативи і створення сприятливих умов для подальшого переходу в наступ. Оборона поділяється на мобільну і позиційну.

Мобільна оборона є динамічним видом бойових дій, який передбачає здійснення рішучого маневру в сукупності з вогнем, а також безпосереднє протиборство з противником. При такій обороні до 70 % бойових підрозділів знаходяться у другому ешелоні. Головний спосіб організації й ведення мобільної оборони – маневр військами і вогнем з метою порушення бойових порядків наступаючих військ противника і знищення його основних сил [9, 10].

Позиційну оборону організовують з метою утримання важливих районів (ділянок місцевості). Вона ґрунтується на максимальному використанні всіх наявних вогневих засобів у поєднанні з маневром і є менш гнучкою, ніж мобільна оборона.

Оборона, незалежно від обраних способів її ведення, передбачає активні маневрені дії, глибоке ураження, захоплення ініціативи, нанесення контрударів (контратак) і перехід до рішучого наступу.

Залежно від умов, що склалися, бригада може вести оборону двох видів: позиційну (чи оборону району) й мобільну.

До позиційної оборони бригада переходить при недостатній глибині оборони і необхідності будь-якими силами утримати зазначений район: коли місцевість не дозволяє здійснювати широкий маневр силами й засобами або якщо наступаючий противник має більшу мобільність і перевагу в повітрі.

До мобільної оборони бригада переходить, коли поставлене завдання і райони бойових дій дозволяють організовувати й вести оборонний бій на великій глибині, а умови місцевості дають можливість маневрувати силами й засобами. При веденні мобільної оборони допускається тимчасова втрата місцевості.

Бригада обороняється в основному або тиловому районі дивізії (додаток В). Для оборони їй призначають смугу – 10–15 км по фронту і 10–15 км у глибину, а батальйону – район оборони (по фронту – до 5 км і глибиною – до 3 км).

Ротна тактична група і мотопіхотний (танковий) взвод обороняють опорні пункти, відповідно до 1500 м і до 400 м по фронту та до 1100 м і до 200 м у глибину. Мотопіхотне відділення займає позицію по фронту до 125 м.

Висновки з розділу

У зв’язку з постійним удосконаленням засобів збройної боротьби, а також впровадженням нових зразків озброєння змінюються і способи бойового застосування з’єднань, частин та підрозділів передових у військовому відношенні держав.

Знання основ бойового використання військ і озброєння збройних сил основних іноземних держав, їхніх організаційно-штатних структур необхідні кожному офіцеру для глибокого розуміння принципів загальновійськового бою, тенденцій розвитку озброєння, техніки і способів їхнього застосування. Без таких знань неможливо організувати успішне виконання бойових завдань і досягти перемоги над евентуальним противником.

У даному розділі розглянуті організаційно-штатні структури частин, підрозділів збройних сил передових у військовому відношенні іноземних держав , а також тактика їх бойових дій. Наведено сили й засоби вогневого ураження, які є в збройних силах цих держав.