Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Іслам (араб. islam - покірність, смирення; інша назва релігії - мусульманство) - це наймолодша світова релігія, що виникла в 580 р. Символом мусульманства є зелений прапор, який символізує її молодість і вічність.

Мусульманство є другою за чисельністю після християнства світовою релігією (бл. 1,57 млрд. прихильників), яку сповідує четверта частина всього людства. Чисельність її прихильників неухильно зростає як у країнах ісламського світу, так і на Заході. Прогнозується, що в 2025 р. чисельність мусульман перевищить чисельність християн і становитиме 31% від чисельності всього населення земної кулі.

Мусульманські громади існують у 120 країнах світу; у 35 з них мусульмани становлять більшість населення (у країнах Північної Африки та Західної Азії (Сенегал, Сомалі, Нігерія, Пакистан, Індонезія та ін. - більше 80% населення). Найбільше мусульман проживає в Індонезії - це 203 млн. чол., що становить 30% мусульман всього світу. У 28 афро-азіатських державах іслам визнано державною релігією (Єгипет, Кувейт, Іран, Пакистан та ін.). У деяких сучасних державах слово “ісламський” є в офіційній назві (Ісламська Республіка Іран, Ісламська Республіка Мавританія, Ісламська Республіка Афганістан, Ісламська Республіка Пакистан, Ісламська Федеративна Республіка Коморські Острови).

Поняттям “ісламський світ” у вузькому значенні прийнято називати держави, в яких офіційною релігією є іслам в одній із її форм - сунітській чи шиїтській. Водночас у геополітиці використовують широке трактування, об’єднуючи цим поняттям держави, які позиціонують себе як мусульманські, держави з мусульманською більшістю населення, транснаціональні об’єднання мусульман, національні мусульманські організації, що дотримуються у своїй діяльності як світських, так і релігійних цілей, місцеві мусульманські общини.

В ісламському світі виділяють так званий “мусульманський Схід”, який об’єднує арабські держави Близького Сходу й Перської затоки (історичні мусульманські землі), а також Афганістан, Іран, Пакистан і Туреччину (держави з потужним мусульманським впливом на суспільне життя). Більше половини мусульман проживає саме в цьому регіоні. Значимою для ісламського світу є “мусульманська Північ”, до якої відносять мусульманські держави Кавказу, Центральної Азії та райони з переважно мусульманським населенням

Російської Федерації (згідно з різними оцінками - від 12 до 20 млн. чол.). Найбільш ісламізованими районами Центральної Азії є Ошська область (Киргизія), Бадахшан і Куляб (Таджикистан), Фергана (Узбекистан), Мерв (Туркменістан).

У середовищі мусульман використовують також поняття “екстериторіальна ісламська держава” на позначення ісламської громади мусульман-емігрантів європейських держав, яка згідно з оцінками налічує 38 млн. чол., що становить близько 5 % чисельності всього населення європейських держав. В окремих випадках емігранти з мусульманських держав намагаються пристосувати закони та традиції держави перебування під своє розуміння світу та релігії, декларують свою лояльність до однієї з мусульманських держав, організовують теракти та акції громадської непокори. Внаслідок цього, залежно від рівня інтегрованості в суспільство держави перебування, діяльність членів мусульманської громади може викликати загрозу громадському спокою чи національній безпеці (терористичні акти у Франції, Іспанії, Великій Британії, США, вуличні погроми у Франції, акції громадської непокори в Великій Британії тощо). Держави перебування змушені вживати додаткових заходів безпеки, щоб зберегти стабільність у суспільстві. У сучасній Європі використовуються різні типи політики, спрямованої на мусульман-мігрантів: політика асиміляції (Франція; 6 млн. мусульман), мультикультуралізму (Велика Британія; 1,5 млн.), змішана політика адаптації (Німеччина; бл. 1 млн.).

Мусульманські громади складені за національно-державною ознакою, вони не мають єдиного центру. Очолює національні мусульманські об’єднання муфтій (обирається на з’їзді мусульман). Керівником мусульманської громади є імам. В окремих країнах існує імамат - інститут верховного керівництва мусульманськими громадами, що поєднує в собі духовну і світську владу. Об’єднання всіх віруючих в ісламі називають уммою, так само як і первинну громаду мусульман.

В Україні мусульманські громади сконцентровані в основному в Криму, на території Донецької та Запорізької областей (всього 1135 зареєстрованих і незареєстрованих громад по всій Україні). Згідно з різними оцінками нараховують від 1,2 до 2 млн. прихильників ісламу, що становить близько 4 % всього населення України. У Криму мусульман - 12 % від усього населення півострова. Члени мусульманських громад - це переважно кримсько-татарське населення, представники інших національних меншин. Кримські мусульмани за віросповіданням є сунітами.

Керівництво мусульманами здійснюють Духовне управління мусульман України (ДУМУ), Духовне управління мусульман Криму (ДУМК), Духовний Центр мусульман України (ДЦМУ), Релігійне управління незалежних мусульманських громад України “Київський муфтіят”, Духовне Управління мусульман України “УММА”. Крім того діють різні громадські організації мусульман, які займаються проповідницькою діяльністю.

Іслам розходиться з християнством в розумінні Бога, оскільки не приймає догмату Трійці, вважаючи його поступкою багатобожжю. Основне положення ісламу - Бог не тільки один, але він єдиний. У цьому зв’язку іслам заперечує ідею втілення. Ісус Христос для мусульманина - не син Божий, а пророк.

Зародження мусульманства пов’язують із іменем пророка Мухаммеда (Магомета). Основними джерелами вивчення біографії Мухаммеда є Коран (араб. аІ-Оиг'ап, “Проповідь”, читання вголос) та хадіси (Передання) (араб. аі- ИаёйЬ, “Промова”, звістка, розповідь). Однак їх історична достовірність не завжди виправдана.

Мухаммед народився в м. Мекка приблизно між 567 і 572 рр., належав до могутнього племені курейшитів. Народження і дитинство цілком виправдане для Спасителя. Батька звали Абдаллах. Мати Мухаммеда почула голос, який сповістив, що син буде владикою і пророком свого народу. У момент його народження світ осяяло сліпуче світло. Мухаммед народився чистим як ягнятко, з перерізаною пуповиною, уже обрізаний. З’явившись на світ, він узяв пригірщ землі та подивився на небо. Один іудей із Медини провідав, що на Землю прийшов Параклет, і сповістив про це своїм одновірцям. Легенда проголошує, що коли Мухаммеду виповнилося чотири роки, два ангела поклали його на землю, розтяли йому груди, із серця взяли краплю чорної крові та омили нутрощі талим снігом, який принесли в золотій чаші.

У шість років Мухаммед залишився сиротою, виховувався спочатку дідом, а згодом дядьком по материнській лінії Абу Талібом. У 12 р. супроводжував Абу Таліба в караванних подорожах у Сирію. У Босрі один монах-християнин виявив на плечі Мухаммеда особливий знак Пророка.

У 25 років Мухаммед влаштувався на службу до багатої вдови й здійснив ще кілька караванних подорожей у Сирію. Близько 595 р. він одружився на своїй хазяйці Хадідже, якій на той час було 40 р. Шлюб виявився щасливим, оскільки за життя Хадідже Мухаммед не мав інших жінок. Після її смерті одружувався ще, принаймні, дев’ять разів.

У Мухаммеда й Хадідже народилося семеро дітей: три сина, які померли малими та чотири доньки (наймолодша Фатіма згодом вийшла заміж за його двоюрідного брата Алі). Саме завдяки моральній підтримці Хадідже Мухаммед осмислив свій шлях як Пророка.

Перші одкровення Мухаммед отримав приблизно 610 р. Духовне життя Пророка до цього часу мало відоме. Згідно Передання, одкровенню передувала нетипова для арабського політеїзму практика усамітнення в печерах. Найімовірніше, ця практика була результатом спілкування з монахами- християнами під час численних подорожей Мухаммеда, а також впливу на нього двоюрідного брата Хадідже, християнина за віросповіданням. Крім того, в арабський світ почали проникати ортодоксальне християнство та гностицизм.

Під час усамітнення в печері Мухаммеду кілька разів з’являлися екстатичні видіння, що супроводжувалися голосовим одкровенням. Згодом уві сні йому приснився ангел Джибріл із розкритою книгою в руках і наказав читати (т. б. проповідувати). Мухаммед відмовився, тоді Джибріл міцно притиснув книгу до його вуст і ніздрів так, перекривши дихання. Після четвертого спонукання до проповідництва Мухаммед почав читати й ангел відійшов від нього. Мухаммед проснувся, залишив печеру, але коли зійшов до середини гори, знову почув голос ангела з небес: “О Мухаммед, ти апостол Аллаха, я ж - Джибріл”. Мухаммед оціпенів, а коли повертав голову, то всюди на горизонті бачив образ Джибріла, який сидів з перехрещеними ногами.

Перші три роки Мухаммед сповіщав божественні послання тільки дружині, кільком друзям (двоюрідному брату Алі, прийомному синові Зайду (Зайд б. Сабіт (близько 615-655 рр.) - секретар-писець Мухаммеда, який записав текст Корана), двом майбутнім халіфам Осману та Абу Бакру). Згодом настала нетривала перерва в одкровеннях, після якої Мухаммеда осяяло видіння, яке змусило до відкритого проповідництва. Проповідницьку діяльність Мухаммед розпочав у 612 р.

Зупинимося на основному змістові ранніх проповідей.

1. Прославлення могутності Бога, який створив людину зі згустку крові, відкрив їй Коран; створив небо, землю, гори, верблюдів.

2. Прославлення милості Бога на прикладі власного життя (дозволив осиротілому Мухаммеду можливість вижити).

3. Практично не згадує (за одним винятком) про те, що Аллах - один єдиний Бог.

4. Пророкує невідворотність суду й воскресіння з мертвих. Земля розверзнеться, і тіла померлих залишать її. Кому буде дана книга Божа в праву руку - той обранець Божий, а кому зі спини - тому горіти в полум’ї. У пізніх сурах, Мухаммед живописує картини страшного суду, перед початком якого відбудеться крах світу (небо розколеться, зірки осиплються, космічна пожежа запалає, небо впаде на землю, звільнивши для погляду Божий престол, який будуть підтримувати вісім ангелів). Людей зберуть перед престолом: праведників - справа, нечистих - зліва. Тіла померлих стануть перед судом у такому вигляді, ніби вони не пролежали в могилі й години після смерті. Суд буде здійснюватися на основі записів про кожного в Книзі діянь. Стародавні пророки будуть закликані на Суд, щоб засвідчити, що вони проповідували віру в одного Бога та застерігали своїх сучасників щодо наслідків порушення його заповідей. Невірні будуть засуджені на муки Пекла. Сюжет Божого суду запозичений із християнського віровчення, проте в християн картина суду описана жахливіше.

5. Описує блаженства (здебільшого матеріальні), які чекають правовірних в раю: прохолодні річки, сади, дерева в яких згинаються від плодів тощо.

6. На відміну від християнства, іслам описує блаженство тілесне. Час між смертю й Судом уявляється як перебування в стані безсвідомого. У тих, хто воскрес, буде враження, що Суд відбувається зразу після смерті.

Проголошуючи “Немає Бога, окрім Аллаха”, Магомет не проголошує нову релігію, але закликає шанувати Бога, якому вже поклонялися араби, якому приносили жертви первістками від тварин та зерном. Але давні вірування арабів пов’язанні також із вшануванням трьох богинь, яких визнавали доньками Аллаха, представницями Аллаха: Манат (Доля), ал-Лат (жіноча форма імені Аллах), ал-Узза (Могутня).

Мухаммед у ранніх проповідях визнає їх (можливо, вважав за ангелів; ангелологію іслам згодом прийняв, і вона справила значний вплив на шиїтів). Згодом Мухаммед відмовився їх вшановувати як таких, що навіяні шайтаном: “Вони тільки імена, які ви самі назвали, - ви і ваші батьки. Аллах не посилав із ними ніякого знамення”.

Мухаммеда з сарказмом висміювала верхівка знаті, заперечувалася його богообраність, оскільки він був звичайною людиною, яка ходила на ринок, вживала їжу, не творила чудес. Одноплемінники вимагали від Мухаммеда підтвердити свою богообраність, зокрема, піднятися на небо і принести Священну книгу (Місія Мойсея, Мані, інших посланців Бога).

Викликом для невірних є піднесення на небо (мірадж). Воно відбулося приблизно 617 або 619 року. Осідлавши крилату кобилу ал-Бурак, Мухаммед відвідав Єрусалим, а потім піднісся на небо. Кілька джерел зберегли свідчення про цю екстатичну подорож, хоч і розповідають про неї по-різному. Одна оповідь засвідчує, що подорож тривала тільки мить: із глечика, який перевернув Мухаммед, відправляючись у подорож, не встиг вилитися його вміст. Мухаммед під час подорожі побачив пекло і рай, наблизився до престолу Аллаха. Друга оповідь згадує про драбину до небесних воріт, якою піднімався Мухаммед разом із ангелом Джабрілом. Діставшись неба, Мухаммед спілкувався з Аллахом, який розказав, що обрав його першим із-поміж інших пророків, називав “другом” і дав Священну Книгу Коран, а також відкрив деякі езотеричні знання, які не можна передавати правовірним.

Влада Мекки, прихильна до язичницького культу предків, продовжувала переслідувати Мухаммеда, адже нова монотеїстична релігія підривали позиції знаті. Мухаммед разом із 70-80 своїми послідовниками близько 615 р. змушені тікати в Абіссінію. Ця поразка ісламу перед релігією курейшитів пояснювалася волею божою. Мухаммед вибрав місцем свого добровільного вигнання м. Ясріб (пізніша назва м. Медина - місто пророка). Там він знайшов нових послідовників, оскільки, по-перше, значна частина населення міста була євреями, що сповідували монотеїзм; по-друге, община міста розколота по релігіям, до того ж була ослаблена війнами; по-третє, населення вірило в те, що Бог направив їм посланця, щоб покращити становище.

У 622 р. до Мухаммеда таємно прийшла група, що складалася з 75 чоловіків та 2 жінок. Вони поклялися захищати пророка. Мухаммед готує вихід общини правовірних до м. Ясріб. Сам зі своїм тестем Абу Бакром залишає місто одним із останніх. Вихід через пустелю (хіджра - еміграція) тривав дев’ять днів. Перший день року цього переселення араби вважають початком мусульманського літочислення. Увійшовши до Ясріба, Мухаммед відпустив свою верблюдицю шукати місце для будинку (який став одночасно і молитовним будинком), де його й побудували через рік. Проте спочатку Пророк побудував будинки для своїх дружин.

Проповідницька діяльність в Медині відрізняється від тієї, що здійснювалася в Мецці. В основному вона стосувалася організації общини правовірних - умми, уточнення культової практики (молитви, пости, подаяння, паломництво). Мухаммед об’єднав общину емігрантів із общиною новонавернених у Медині, й у такий спосіб подолав розподіл по племенам, оголосивши верховенство релігійної влади у своїй особі. Приблизно 623 р. Мухаммед у “Конституції Медини” заявив, що вся умма - це особливий народ. Крім того, він визначив права для інших кланів та трьох іудейських племен. У місті були оголошені правила молитви, правила наслідування, поділу воєнної здобичі, подання милостині. Були оголошені заборони на лихварство, вживання вина, азартні ігри.

Місцем звернення віруючих Мухаммед називає Єрусалим, намагається навернути іудеїв у мусульманство. Однак, виникає значне напруження у стосунках із іудеями, які знаходять у Корані помилки, що засвідчує: Мухаммед не знає Старого Завіту. Розрив відбувся 11 лютого 624 р. Саме тоді пророк отримав нове одкровення, яке приписувало звертатися не до Єрусалиму, а до Мекки.

Мекка була релігійним центром Центральної Аравії, найімовірніше, заснована як святилище (місце паломництва, церемоніальний центр). Навколо нього згодом виникло поселення. Центральне місце священної території займала будова під відкритим небом каЬа (дослівно “куб”), в один із кутів якого було вбудовано Чорний Камінь (вірили, що він позаземного походження). Власником Кааби вважався Аллах (букв. “Бог”), як його називали арабські християни та іудеї.

Мухаммед проголосив, що Кааба була споруджена Авраамом (Ібрахімом) та його сином Ізмаїлом. Але через гріхи праотців святилище тепер знаходиться в руках ідолопоклонників. Відтепер іслам володіє значно давнішою святинею, аніж іудейський Єрусалимський храм. Таким чином іслам повертає собі втрачене на певний час коріння, а це означає: по-перше, єдність арабського світу під знаком однієї релігії; по-друге, спадковість, хоч і в зміненому вигляді, ісламу від християнства, аналогічно тому, як останнє успадкувало елементи іудаїзму. Ісламові не вдалося зберегти в первозданному вигляді догмати і святині іудаїзму та християнства.

Мухаммед і “емігранти” для того, щоб вижити змушені були нападати на каравани, які рухалися з Мекки.

У березні 624 р. загони Мухаммеда здобули першу перемогу біля м. Бадр. Втрати правовірних - 14 чол.; ідолопоклонників - 70 чол. вбитими, 40 чол. - полоненими. Переможці отримали велику воєнну здобич та викуп за полонених.

У квітні 624 р. Мухаммед змусив покинути своє майно і домівки одне із іудейських племен Медини.

У 625 р. меккійці розгромили військо Мухаммеда біля м. Ухуд; сам він був поранений. Найвідоміший епізод битви - так звана “битва біля рову”, який викопали за порадою одного перса на підступах до Медини. Меккійці не змогли їх подолати, оскільки несподіваний буревій розметав стрій противника. Після битви Мухаммед звинуватив останнє іудейське плем’я, яке залишилося в Медині, у зраді під час битви та наказав влаштувати різню.

У квітні 628 р. Мухаммед отримав нове одкровення про можливість здійснення хаджу до Кааби. Здійснити його не вдалося, проте Мухаммед під час походу правовірних до Мекки добився від них клятви в абсолютній вірності йому як наміснику Аллаха. Таким чином Мухаммед зосередив у своїх руках усю повноту влади, як світської, так і релігійної. Згодом він заключив із жителями Мекки десятилітнє перемир’я, що дозволило наступного 629 р. року здійснити хадж. Багатобожники курейшити тимчасово покинули місто, а 2 тис. вірних здійснили ритуал хаджу. Із того часу обхід священного каменя є обов’язковим елементом хаджу - щорічного паломництва мусульман на гору Арарат, яка знаходиться в кількох кілометрах від Мекки.

Порушивши перемир’я, у січні 630 р. Мухаммед із 10 тис. військом без бою вступив до Мекки. Були знищені ідоли Кааби, відмінено привілеї багатобожників. Водночас Мухаммед показав взірець терпимості: страчено тільки шістьох найзлісніших противників мусульманської віри, що ж до інших язичників, то прихильникам він наказав не мститися. Після хаджу Мухаммед повернувся до Медини.

Наступного року хадж здійснили під керівництвом Абу Бакра без участі Мухаммеда. У цей час пророк отримує нове одкровення й оголошує війну багатобожжю.

У лютому-березні 632 р. Мухаммед дає приписи про ритуал хаджу (його дотримуються й у наші дні) та здійснює його востаннє. Згідно переказу, під час останнього перебування в Мецці, він вигукнув: “Господи, чи добре я виконав своє призначення?” Натовп відповів: “Так, добре!”

В останні дні травня після повернення в Медину Мухаммед захворів. Помер він 8 червня 632 р. на руках своєї улюбленої дружини Айші. Тіло поховали в одній із кімнат будинку Айші, де й до сьогодні зберігся надгробок. Абу Бакр, якого обрали халіфом, т. б. продовжувачем справи пророка про звичайну смерть пророка (а не вознесіння його на небо) сказав: “Якщо хтось вшановує Мухаммеда, нехай знає - Мухаммед помер; якщо хтось вшановує Аллаха, то Мухаммед живе й не вмирає”.