Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.2 Коран - священна книга мусульман. Основи мусульманського віровчення

Джерелами мусульманського віровчення є Коран і Сунна.

Коран (араб. те, що читають, виголошують) - Священна Книга, Одкровення Аллаха, передане через Мухаммеда.

Сунна (sunnah) - збірка хадісів, які є переказами про вчинки й висловлювання пророка Мухаммеда; з Х ст. Сунна визнається найавторитетнішою віроповчальною книгою.

Джерела Корану:

- Тора і Біблія;

- монофізитська єресь;

- гностицизм;

- несторіанство.

Однак, є певні відмінності від цих вчень.

1. Відкидається божественна природа Ісуса і Марії, оскільки вони були “створені” Богом.

2. Заперечується розп’яття Ісуса Христа: люди бачили марення, видіння. Заперечується смерть Христа: Бог забрав його до себе на небо.

3. Не визнаються:

- роль Ісуса Христа як збавителя роду людського,

- звістка про друге об’явлення Ісуса Христа,

- християнські таїнства і містика.

4. Пророк згадує про християнську тріаду: Бог - Ісус - Марія. Найімовірніше, йому була відома монофізитська церква Абіссінії, в якій богоматері відводилася почесна роль (крім того, слово “дух” у семітських мовах - жіночого роду).

Коран складається зі 114 глав (сур). Сури розміщені в порядку зменшення їх довжини, за винятком першої аль-Фатіха (яка відкриває). Кожна сура поділяється на окремі висловлювання - аяти. Усього в Корані 6,616 айатів, у загальному підсумку 77 934 слова арабською мовою. Кожна сура має свою назву. Назва сури, як правило, не відображає її змісту, а пов’язана з найяскравішим висловлюванням або темою.

Ініціатором укладення об’явлення Аллаха вважають халіфа Омара Ібн аль- Хаттаба. Він доручив здійснити цю справу Зейду Ібн Сабіту, який зібрав та упорядкував розрізнені тексти. Це була перша редакція Корану. Із нею пов’язують виникнення писемної арабської мови.

За часів Арабського халіфату офіційно Коран не переписували й не розмножували. Однак поява сумнівних текстів викликала необхідність нової редакції, під час якої були внесені певні поправки, а інші тексти знищені. “Зейдівсько-османський” текст Корану було переписано в чотирьох примірниках і розіслано до найважливіших центрів халіфату - Мекки, Дамаска, Кафи, Басри. Остання редакція вважається канонічною. Мусульманська традиція забороняє переклад Корану іншими мовами, оскільки арабська мова вважається божественною.

Особливістю тексту Корану є напружений діалог між Аллахом і Муххамедом, між пророком і його слухачами.

Сури та аяти Корану в ісламі дозволяється читати тільки арабською мовою, традиційно протяжним співучим голосом. У мусульманських школах (медресе) текст Корану заучують напам’ять.

Розглянемо основні положення Корану.

1. Аллах - єдиний Бог; він є абсолютна свобода, творець усього сущого.

2. Аллах створив світ за шість днів (як і в християнстві). Людина, найвище творіння Бога, створена на шостий день.

3. Аллах управляє не тільки космічними ритмами, але й справами людськими. Однак, усі його діяння - вияв свавілля. Він вільний суперечити самому собі (нагадаємо про скасування кількох сур).

4. Людина слабка не із-за первородного гріха, а тому, що вона - творіння. Будь-яка дія людини визначена Богом, оскільки вона - творіння. Ніщо не вільне у світі, окрім Бога.

5. Бог милостивий, оскільки відкрив арабам простішу релігію, аніж інші монотеїстичні релігії.

6. Іслам - не має церкви і священства. Богослужіння може здійснюватися будь-де, не обов’язково в святилищі.

7. Коран не вимагає аскези й монашества, а отже звертається не до святих і досконалих, а до звичайних людей.

8. Мухаммед обмежує кількість дружин чотирма, проте не уточнює кількість рабинь і наложниць.

9. Визнається соціальна нерівність, однак усі правовірні рівні як члени умми.

10. Рабство не відміняється, проте становище рабів було кращим, аніж у Римській імперії.

11. Із метою встановлення у світі монотеїзму необхідно вести тотальну й перманентну війну. Віруючим наказувалося діяти за принципом таліону - “душа - за душу, і око - за око, і ніс - за ніс, і вухо - за вухо, і зуб - за зуб... ” (5:49).

12. Кожний мусульманин повинен бути відданим Аллаху (“ал-іслам”), вірувати в істинність Аллаха (“ал-іман”), виконувати сукупність релігійних обов’язків (“ад-дін”).

Релігійне життя мусульманина регламентується інституціями, які одночасно є юридичними нормами. Це п’ять “Стовпів Віри” або основних правил релігії:

1) шахада - “сповідання віри”, “свідчення” яке поєднує два постулати: перший із них - сповідування єдинобожжя (“ат-таухід”), другий - визнання пророчої місії Мухаммеда (“ан-нубувва”). Шахада - це повторення формули: “Нема Бога, окрім Аллаха, і Магомет пророк його”. Немусульмани від народження під час посвячення зобов’язані тричі проголосити цю формулу, яка є основою ритуалу.

2) салят (або намаз - це найважливіше положення) - богослужіння, або молитовний канон, який вимагає п’ятикратного відправлення протягом дня, супроводжується проголошенням релігійних формул (ракатів), молитовними позами, рухами тіла, падінням долілиць.

17:78. (сура 17, аят -78): “Виконуй обряд молитви з того часу, як сонце починає хилитися від середини неба до заходу, й продовжуй до настання темряви. Це молитви: аз-Зухр (Полуденна молитва), аль-Аср (Післяполуденна молитва), аль-Магріб (Молитва на заході сонця) и аль-Ішаа (Вечірня молитва). Здійснюй молитву аль-Фаджр (Молитва на ранковій зорі). Оскільки ангели - свідки цієї молитви”.

Молитві передує ритуальне омовіння. Молитва славить Аллаха, до неї входять сури Корану, однак не особисті прохання. Богослужіння в мусульман не супроводжується музичним супроводом та хоровим співом. П’ятниця є днем спільної молитви, коли всі мусульмани збираються в головній мечеті села, кварталу чи міста. П’ятничні молитви супроводжуються проповіддю. Служителем культу в ісламі є мулла, який обов’язково має бути чоловічої статі.

Мечеть (масджид) - релігійно-культова споруда, в якій мусульмани моляться, читають вголос Коран, виголошують публічні проповіді, викладають релігійні догмати. Міхраб - це ніша - головне місце в мечеті, до якого повернуті обличчям віруючі під час молитви; біля неї стоїть керівник молитви - імам. Це місце вказує на мекканську Каабу.

Мінраб - кафедра проповідника, який читає п’ятничну проповідь; знаходиться поряд із міхрабом. У мечеті є також книгосховище, приміщення для омивань. Забороняється заходити до мечеті взутими; біля входу взуття залишають. Всередині мечеті підлогу вистилають килимами або циновками для здійснення молитви. Молитву на майдані біля церкви здійснюють на молитовних килимах. Кожна мечеть має кілька мінаретів - круглих або прямокутних башт, із яких муедзин проголошує заклик до молитви (азан).

3) Саум - піст із ранку до заходу сонця протягом усього місяця рамазан (рамазан; дев’ятий місяць мусульманського календаря). Згідно з легендою, цього місяця Пророкові було передане перше об’явлення. Саума можуть не дотримуватися хворі, вагітні та подорожні. Недотриманий із поважних причин піст надолужується в зручний час. Закінчується місячний піст святом розговіння (Ід аль-фітр, Ураза-Байрам), яке передбачає спільну молитву, святкову трапезу, роздавання милостині жебракам, відвідування могил предків.

Існують і інші пости. Мусульманам під час посту забороняється протягом світлового дня пити спиртні напої, їсти, отримувати тілесні задоволення, розважатися. Приписується молитися, читати Коран та інші релігійні твори.

4) Зак’ят - оподаткування майно й прибутку на потреби общини та прихожан, зокрема, на користь бідних. Обов’язок допомоги біднякам входив до базових положень ісламу. Однак зміст милостині швидко набув сенсу зобов’язання сплати податків на користь релігійної громади й, зрештою, на користь держави. Обов’язок виплачувати милостиню покладений на голову сім’ї. Податок знімається тільки з заможних сімей. Форма сплати - від кожного дорослого члена сім’ї. Сплачується милостиня в день закінчення посту в місяць рамазан.

Крім того кожний мусульманин виплачує ще й садаку - добровільні пожертвування та милостиню.

5) Хадж - паломництво. Здійснюється паломництво до Кааби - будівлі, яка знаходиться в центрі подвір’я аль-Масджид аль-Харам (Священної мечеті) в м. Мекка. Кааба - звичайна цегляна чотирикутна будівля заввишки до 10 м і завширшки майже 15 м., з пласким дахом без вікон. У західній стіні будівлі знаходиться вхід. Всередині Кааби порожньо й темно. У східну частину будови вмонтовано та обрамлено сріблом “чорний камінь”. Згідно з переказом, Аллах послав Адамові білий яхонт, який через гріховність людей почорнів. Адам збудував на ньому споруду, яка після потопу була відновлена Ібрагімом та Ізмаїлом.

Одягнуті в білий одяг паломники сім разів обходять навколо Кааби й цілують “чорний камінь”, п’ють воду із священного джерела Замзам. Кааба в звичайні дні вкрита кісвою - чорним покривалом, на якому золотими нитками вишито аяти Корану; і білою кісвою - під час хаджу. Після хаджу навколо Мекки, біля пагорбів і в долинах, влаштовують процесії й моління на знак перебування в цих місцях праотця Ібрагіма (Авраама), першого проповідника єдинобожжя.

Під час хаджу частина мусульман відвідує могилу Пророка в Медині.

Хадж завершується святом Ід аль-адха (Курбан-Байрам), під час якого в пам'ять про жертву, принесену Ібрагімом Аллахові, ріжуть жертовних тварин. Закінчення хаджу є головним святом мусульман. Людей, які здійснили хадж називають хаджі, вони користуються повагою в рідних краях.

Значення хаджу для мусульман неоціненне, оскільки паломництво до Мекки дозволяє об’єднати мусульман всього світу в духовному пориві до Аллаха, згуртувати на принципах співробітництва та любові. Мусульманин, який здійснив хадж (хаджа), користується особливою повагою. Вважається, що за наявності матеріальних і фізичних можливостей хадж повинен здійснити кожний мусульманин, хоча б один раз у житті.

У мусульман існує чимало важливих релігійних свят, найзначимішими з яких є свято пожертви (Ід аль-адха, Курбан-байрам), свято розговіння (Ід аль- фітр, Ураза-байрам), свято Аль-Ісра валь-Мірадж, День народження Пророка (Маулід ан-набі). Крім загальномусульманських свят шиїти вшановують траурними процесіями дати, пов’язані з імамами-мучениками. Серед них, ашура (шахсей-вахсей) - поминання мученика імама Хусейна, сина Алі.

Усне Передання дійшло до нас в хадісах (“висловлюваннях пророка”).

Ґрунтуючись на Священних книгах, набули розвитку фікх (мусульманське право) та шаріат - Закон Божий (звід правил, які регулюють усі аспекти життя мусульман). У УШ-Х ст. склалися основні мазхаби - звід сунітського фікху.

Особливого значення в ісламі набуває поняття “джихад”. Джихад (араб. - зусилля, старатися, витрачати сили на яку-небудь справу): у широкому значенні терміну - захист ісламу та його прихильників; у вузькому - священна війна на шляху Аллаха проти ворогів ісламу.

Термін “джихад” за всю історію існування ісламського світу неодноразово змінював своє значення, і в сучасному мусульманському середовищі не має однозначного трактування. Значення терміну залежить від суспільно-історичної епохи, політичної ситуації, релігійних течій і шкіл в ісламі, політичних та ідеологічних концепцій, радикальності поглядів теоретиків ісламу та ін. Джихад не входить до переліку п’яти основоположних принципів мусульманського віровчення, проте переважно ідеологізується політиками та ідеологами політики. Найпоширенішим є сучасне теолого-правове значення поняття, яке означає здійснення зусиль для утвердження верховенства слова Аллаха над усім світом.

У період одкровень, що зійшли на Мухаммеда в Мецці, джихад розуміли як зусилля, спрямовані на спасіння душі. Згодом, у початковий період поширення ісламу джихад означав боротьбу, не обов’язково збройну, спрямовану на захист та заради розповсюдження мусульманської віри. Розрізняли джихад проти ворогів Аллаха, проти тих, хто зазіхає на межі умми, проти віровідступників, проти тих, хто здійснює утиски мусульман, проти розбійників і тих, хто відмовився платити джизію (податок на монотеїстів- немусульман). Джихад визнавався крайнім засобом боротьби з оборонною метою, без цілеспрямованого наміру конфронтації з сусідніми племенами, без надмірності та фанатизму, оскільки Аллах сам знає шлях кожного.

У цей час термін тісно пов’язаний із такими поняттями як “газават” і “фатх”. Арабські племена використовували газават як практику захоплення майна сусідніх племен. У часи Мухаммеда газават означав напади мусульманської громади на території, заселені язичницькими племенами та іудеями, загалом “невірними”. Фатх (араб. - відкриття, завоювання, перемога) означав просування на нові території для поширення ісламу, тобто відкриття, завоювання мусульманською релігією нових земель, перемогу мусульманства на іншими релігіями, залучення нових віруючих.

У ранній період розповсюдження ісламу джихад носив значення боротьби, яку здійснює умма, а не індивід. Згодом він набув характеру священного обов’язку кожного мусульманина. В ісламі відсутній інститут остаточного істинного вирішення богословського трактування поняття “джихад”, як і будь- якого іншого поняття. Мухаммед, відкривши арабам Коран, був тільки

Пророком послань Аллаха. Трактування понять і положень священного тексту мусульман означають істину, проте істину свою, а не Божу.

У трактуванні джихаду розрізняють помірковану класичну доктрину, наскільки її можна так назвати із-за різного прочитання сур і аятів, зокрема, завдяки принципу насх (тлумачення Корану шляхом заміни ранніх тверджень пізнішими) та радикальну, що знайшла своє вираження в ісламському екстремізмі.

Класична доктрина традиційно визнає джихад функцією общини, а не індивіда. У класичному ісламі джихад не відносять до основних обов’язків віруючого.

Радикальна доктрина використовує вузьке трактування джихаду, що означає війну кожного по можливості. Таке трактування потребує пояснення. Захист ісламу є обов’язком кожного мусульманина, за винятком тих випадків, коли інша група мусульман вже веде священну війну. Якщо група мусульман не може себе захистити самостійно, тоді у війну вступають інші групи мусульман, наприклад, громадяни іншої держави. Джихад для них стає таким самим обов’язком, як піст та молитва. Якщо навіть за таких зусиль не вдається отримати перемогу, священну війну розпочинають усі мусульмани світу незалежно від місця та часових рамок свого перебування. Джихад для кожного з них перетворюється на найвищий священний обов’язок, вищий за піст та молитву, здійснюється незалежно від їх матеріального стану, стану здоров’я, особистих потреб та інтересів тощо. Відмова від джихаду для мусульманина означає лицемірство у ставленні до віри та Аллах. Найвищою жертвою мусульманина заради утвердження віри в єдиність і єдність Аллаха визнається самопожертва. Ідеологічно обґрунтовується, що такі зусилля на шляху Аллаха беззаперечно ведуть індивіда в рай. Поряд із цим у радикальному ісламі допускається своєрідний відкуп від особистої участі в збройній боротьбі, якщо мусульманин може здійснити значне пожертвування на користь захисників ісламу, забезпечуючи їх зброєю, військовою технікою тощо. Такий підхід логічно обґрунтовується тим, що працюючи та здійснюючи пожертви конкретний мусульманин може принести значно більше користі у війні з невірними, аніж якщо він буде брати участь у воєнних діях.

Загалом у віровченні ісламу можна визначити сім основних положень (догматів), які складають своєрідний “Символ віри” мусульманина.

1. Вчення про надприродні сили:

- єдиний Бог - Аллах;

- вшанування ангелів, пророків (Адам, Нух (Ной), Ібрагім (Авраам), Муса (Мойсей), Іса (Ісус) та Мухаммед); глава пророків - Мухаммед - захисник віруючих у день Страшного суду;

- мусульмани визнають противників Мухаммеда - демонів на чолі з Шайтаном (Іблісом).

2. Вчення про священні книги.

3. Вчення про загробне життя: відразу після смерті два ангели смерті супроводжують душі до раю чи пекла.

4. Вчення про кінець світу: Аллах визначить час Страшного суду, коли мертві воскреснуть. Вчення про Месію в ісламі відсутнє.

5. Вчення про приреченість можна визначити як фаталізм: Аллах ще до створення світу визначив не тільки земну, але й потойбічну долю людей.

6. Вчення про священну війну з невірними - джихад або газават. Джихад - війна на захист ісламу, в якій повинен брати участь кожен мусульманин. Проте, поняття “джихад” значно ширше, й нині використовується в мусульманському світі як духовне самовдосконалення.

7. Вчення про безсмертя душі: душа створена Аллахом, незалежна від тіла. Після смерті людини душа перебуває довічно в раю чи пеклі.