Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.2.1. Учасники відносин у сфері господарювання

1.2.1. Учасники відносин у сфері господарювання

Відповідно до ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Наразі можна стверджувати, що учасники господарських відносин залежно від характеру повноважень поділяються на три групи: 1) суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; 2) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання; 3) грома­дяни, громадські та інші організації, які здійснюють щодо суб’єк­тів господарювання організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Тобто всі суб’єкти господарювання є учасниками господарських відносин, але не всі учасники господарських відносин є суб’єктами господарювання.

Суб’єкти господарювання — це:

1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-госпо­дарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції в цьому Кодексі та інших законах.

До першої групи учасників господарських відносин крім суб’єктів господарювання входять споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією (держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування є учасниками відносин у сфері господарювання, але не є суб’єктами господарювання).

Варто зауважити, що ГК не наводить визначення терміна «споживач», тому для з’ясування цього поняття необхідно звернутись до Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 і до Закону України «Про природні монополії» від 20.04.2000.

Закон України «Про захист прав споживачів» (далі — Закон) визначає споживача як громадянина, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Проте визначення Законом споживача тільки як громадянина видається не зовсім прийнятним у контексті ГК, бо зникають споживачі — юридичні особи.

У ст. 1 Закону України «Про природні монополії» (далі — Закон) міститься визначення споживача товарів, що їх виробляють суб’єкти природних монополій. Таким споживачем є фізична або юридична особа, яка придбаває товар, що виробляється (реалізується) суб’єктами природних монополій. З огляду на те, що згідно із Законом суб’єкт природних монополій є суб’єктом господарювання (хоч і монопольним утворенням), визначення спожи­вача, наведене в Законі, може стати в пригоді для визначення поняття споживача як учасника господарських відносин.

Водночас варто зауважити, що відповідно до ч. 3 ст. 175 ГК зобов’язання майнового характеру, що виникають між суб’єк­тами господарювання та негосподарюючими суб’єктами — громадянами (читай — споживачами), не є господарськими і регулюються іншими законодавчими актами.

Стосовно до органів державної влади та органів місцевого самоврядування як учасників господарських відносин можна зазначити таке.

У ГК бракує визначень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, наділених господарською компетенцією, а також переліку таких органів. Аналіз ГК уможливлює припущення, що господарською компетенцією органи державної влади та органи місцевого самоврядування наділяються не завжди, а тільки в певних випадках.

Як зазначають автори Методичних рекомендацій щодо вивчення Цивільного та Господарського кодексів України[1], з ч. 2 ст. 8, статей 22, 24, 173, 176, 186 ГК можна зробити висновок про те, що органи державної влади та місцевого самоврядування наділені господарською компетенцією в організаційно-господарсь­ких відносинах лише в таких випадках: 1) державні органи управління наділяються організаційно-госдарськими повноваженнями (компетенцією) стосовно суб’єктів господарювання, що належать до державного сектору (ст. 22 ГК); 2) органи місцевого самоврядування здійснюють організаційно-господарські повноваження щодо суб’єктів господарювання комунального сектору (ст. 24 ГК).

До третьої групи учасників господарських відносин входять громадяни, громадські та інші організації, які здійснюють щодо суб’єктів господарювання організаційно-господар­ські повноваження на основі відносин власності. Зміст організаційно-господарських повноважень, а також коло суб’єктів таких повноважень можна визначити за допомогою ст. 176 ГК «Організаційно-господарські зобов’язання». Організаційно-гос­подарськими визнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-госпо­дарських повноважень, унаслідок яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.



[1] Войтюк І. А., Карабань В. Я., Ротань В. Г., Шевчук П. І. Методичні рекомендації щодо вивчення Цивільного та Господарського кодексів України. — К., 2003. — С. 16