Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.4. Правовий статус Антимонопольного комітету України

8.4. Правовий статус Антимонопольного комітету України

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюється органами Антимонопольного комітету України. Його правовий статус визначений Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р.

Антимонопольний комітет України є державним органом[1] зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції в підприємницькій діяльності. Він підконтрольний Президентові України та підзвітний Верховній Раді України (щороку подає парламенту звіт про свою діяльність).

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

Повноваження Антимонопольного комітету України поділяються на три великі групи:

у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;

у сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією;

у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

До найвагоміших можна віднести повноваження:

розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації та проводити розслідування (дослідження ) за цими заявами і справами;

розглядати заяви і справи;

приймати передбачені законодавством про захист економіч­ної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення, надавати висновки;

розглядати справи про адміністративні правопорушення[2];

ухвалювати постанови та перевіряти їх законність та обґрун­тованість;

перевіряти суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністра-
тивно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію;

під час розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведення перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання — юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших правоохоронних органів для забезпечення проведен-
ня розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування;

проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

визначати наявність або брак контролю між суб’єктами гос­подарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.

Здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України у сфері державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства не допускається.

Антимонопольний комітет України утворюється в складі Голови та десяти державних уповноважених.

Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення, які ним утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.

До органів Антимонопольного комітету України також відносять колегіальні органи — адміністративні колегії Антимонопольного комітету України (можуть бути постійні і тимчасові),
адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопо­льного комітету України.

Голова Антимонопольного комітету України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Строк повноважень Голови Антимонопольного комітету України становить 7 років.

Провадження у справах про порушення антимонопольного законодавства являє собою процесуальну сторону регулювання господарських відносин[3].

Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

заявами суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ, організацій про порушення їх прав унаслідок дій чи бездіяльності, визначених Законом України «Про захист економічної конкуренції» як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Органи Антимонопольного комітету України мають право надавати рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а в разі якщо порушення припинено — щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень. Рекомендації надаються у формі листа. Рекомендації органів Антимонопольного комітету України підлягають обов’язко­вому розгляду органами чи особами, яким вони надані.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України за поданою суб’єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних на-
слідків для суб’єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:

заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів;

обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.

Фактичною підставою юридичної відповідальності є специфічний склад правопорушення, який має особливості у справах, що розглядаються АМКУ[4].

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про:

визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та кон­тролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарсь­кого управління та контролю;

визнання суб’єкта господарювання таким, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

примусовий поділ суб’єкта господарювання, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

накладення штрафу (згідно зі ст. 52 Закону «Про захист економічної конкуренції» у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року,
в якому накладається штраф);

блокування цінних паперів;

усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

скасування дозволу на узгоджені дії в разі вчинення заборонених дій;

оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі),
у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

закриття провадження у справі.



[1] Відповідно до змін, внесених у Закон «Про Антимонопольний комітет України» Законом вiд 20 листопада 2003 р. № 1294-IV. До цього, з 2000 по 2004 рік, АМКУ мав статус центрального органу виконавчої влади.

[2] Це повноваження наразі не може бути реалізоване (до внесення змін у КУпАП).

[3] Журик Ю. Порядок розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України // Підприємництво, господарство та право. — 2000. — № 7. — С. 14.

[4] Туйск И. Основание юридической ответственности за нарушение законодательства о защите экономической конкуренции // Підприємництво, господарство та право. — 2002. — № 6. — С. 15—17.