9. 7. Кодекс з захисту прав користувачів в кіберпросторі

При розробці норм права телекомунікацій також не­обхідно враховувати унікальний характер соціального сере­довища мережі Інтернет і ті етичні норми, і кодекси етики, які були розроблені мережевим суспільством. Також не­обхідно зважати на звичаї ділового обороту, що належать до розвитку і використання мережі Інтернет. Останніми роками виникла нова галузь науки «інфоетика», в рамках якої роз­робляється кодекс поведінки в інформаційному просторі для тих напрямів, які не були охоплені традиційним правом.

В 1998 році ЮНЕСКО був прийнятий кодекс, який міс­тить положення, щодо напрямів рішення проблеми захисту прав користувачів в кіберпросторі.

Основними положеннями кодексу є:

1.  Забезпечити необхідну свободу доступу до інформації і
захист інформації в кіберпросторі на такому ж рівні, як це
здійснюється в традиційних медіа-засобах.

2.   Використовувати  всілякі  зусилля  для  ліквідації
бар'єрів між інформаційно-багатими і інформаційно-бідни­
ми суспільствами,

3.    Забезпечити доступ населення до важливих масивів
інформації і засобів комунікації.

4.    Здійснювати підтримку освіти з метою забезпечення
кожному користувачу доступу до засобів Інтернет і інших
інформаційних технологій.

5. Продовжити практику проведення всесвітніх форумів з
питань інфоетики під егідою ЮНЕСКО.

6.    Проводити міждисциплінарні дослідження в області
інфоетики і інформаційних технологій.

7.         Підтримувати заходи для попередження криміналу в
Інтернеті.

8.    Підтримувати культурну різноманітність в кіберпрос­
торі і здійснювати заходи, які дозволяють кожній людині,
культурі, мові мати рівні можливості для виявлення переваг
нової інформаційної ери.

Виникає питання, як захищати права розробників сайтів на свій продукт або на його окремі частини. Необхідно розуміти, що сайт можна розглядати, як сукупність певної інформаційної структури, графічного дизайну і власне інформаційного напов­нення. Веб-сайт є програмою для комп'ютера, що представляє, включену в неї базу даних або іншу інформацію, у вигляді ново­го аудіовізуального або іншого твору, обнародування якого здійснюється шляхом повідомлення (передачі в ефір або по ка­белю) для загальних відомостей за допомогою технічних за­собів, використованих для зв'язку між комп'ютерами.

У наведеному вище тексті, будь-яке слово має цілком пев­ний і закріплений в якому-небудь законі юридичний сенс. Цей сенс з погляду загальноприйнятої комп'ютерної термінології може бути і не цілком точний, зате юридичне правильно визначений об'єкт правовідносин підлягає цілком конкретному правовому захисту.

Таким чином, виходячи з цього визначення, сайт-програ-му слід захищати не як образотворчий, а як літературний твір. А при цьому набагато легше боротися з плагіатом.

Вищенаведені особливості правового регулювання вико­ристання інформаційного простору породжують ряд

Серед них необхідно виділити такі пропозиції:

>  правові — створення рамкового акта, що містить ос­
новні юридичні визначення і принципи використання
норм права;

>  технічні — розробка і впровадження загальнодоступ­
них державних систем пошуку з індексацією інфор­
мації, а також систем депонування інформації;

>  організаційні — вільний доступ в сегменти мережі з
умовою дотримання законів;

> політичні, що полягають в забезпеченні участі України
;         в створенні протоколів і стандартів мережі Інтернет.

Оскільки Інтернет не має меж, законодавство з його вико­ристання має бути однаковим для різних країн. В Раді Євро­пи прийнята Конвенції про електронну злочинність (Convention on Cyber Crime). Разом з визначенням мінімаль­них стандартів щодо складу злочину вона містить специфічні процедурні питання щодо проведення слідчих дій, пов'яза­них з доступом до комп'ютерних систем і збором інформації в глобальній мережі.

Принципи боротьби з кримінальними зловживаннями зводяться до чотирьох основних напрямів:

-   попередження несанкціонованого доступу;

-   пошкодження систем;
.'    - маніпуляції даними;

-   розповсюдження інформації злочинного змісту в мережі.

Через Інтернет сьогодні розповсюджуються інструкції для терористів, ведеться промислове шпигунство, розповсю­джується дитяча порнографія і зображення сексуального на­сильства над дітьми небаченої жорстокості. Все частіше іде мова про необхідність встановлення кримінальної відпові­дальності провайдерів, адже враховуючи жорстку конку­ренцію, самообмеження Інтернет-провайдерів представ­ляється сьогодні нездійсненною мрією.

Хто є власник мережі Інтернет?

Володіти нею не в змозі ніхто. Кожна локальна мережа несе відповідальність за той простір, який вона охоплює. Кожною з них володіє строго певна група організаторів. І всі працюють погоджено, спираючись на загальноприйнятий комплекс правил і стандартів.

Хто управляє мережею Інтернет?

Чітко певного центрального складу правління мережі Інтернет не існує. Але є ряд організацій, які спільно встанов­люють стандарти для взаємодії мереж. «Суспільство Інтер­нет» (Internet Society) — це не комерційна і не урядова ор­ганізація, яка грає важливу роль в діяльності мережі Інтер­нет. Вона надає допомогу Раді із структури Інтернет (Internet Architecture Board), інженерній управляючій групі суспільства Інтернет (Internet Society Engineering Steering Group), яка встановлює стандарти роботи і управляє ними. Вона також підтримує групу, що займається дослідженнями в області Інтернет (Internet Research TaskForce).

Якщо компанія надсилає повідомлення по внутрішній ме­режі за допомогою публічної мережі Інтернет, відповідаль­ність за охорону інформації в мережі несе ніхто інший, як са­ма компанія. Мають бути застосовані можливі технічні запобіжні засоби, що захищають інформацію від «зломів», які можуть бути здійснені за допомогою модему. Захист прово­диться за допомогою «міжмережевих екранів» (firewalls), що фільтрують всю вхідну і вихідну інформацію. Несанкціоно­вані спроби підключення зразу ж дістають відмову. Вся важ­лива інформація (про кредитні картки, особисті дані і інша) може бути зашифрованою для запобігання її розкраданню.

З розвитком Інтернет росте турбота урядів різних країн світу про можливість громадян мати доступ до згубної і руйнівної інформації. Існує декілька найважливіших питань, які трактуються, як «регулювання» в Інтернеті, у тому числі:

>  ліцензування;

>  управління доменними іменами (інформаційна безпе­
ка, включаючи моніторинг і фільтрацію змісту; еко­
номічна безпека).