9. 8. Ліцензування в Інтернеті

Наведемо ряд прикладів щодо ліцензування в Інтернеті.

В Китаї і Сінгапурі неодноразово здійснювалися спроби контролювати доступ до мережі за допомогою різних технічних засобів. Уряди цих країн ввели обов'язкове ліцен­зування не тільки провайдерів (ISP), але навіть користу­вачів. Всі модеми ліцензували, а весь потік інформації ме­режі Інтернет проходив через небагатьох національних опе­раторів. Це робилося з метою контролю змісту. Такий метод підходив для цих країн, оскільки Інтернет тут мав порівняно невеликі розміри, а політичний режим допускав вживання цензури. Успіх подібних спроб незначний, хоча час від часу вони робляться і в інших країнах.

Канада стверджує, що уряд може тільки спробувати кон­тролювати зміст Інтернету. Встановити «дзеркальний сайт» так само просто, як і передати «заборонений зміст» у зворот­ньому напрямі. Існує маса різних методів, використання яких перешкоджає встановленню контролю над мережею. Разом з тим, затверджений Палатою общин «Закон С-54» (Bill С-54) закріплює за главою ради право встановлювати технології для охорони цифрових підписів.

Варто зауважити, що спроби контролювати Інтернет не увінчалися успіхом в жодній країні!

Інтернет за своєю природою неможливо контролювати. Для нього не існує перешкод. Інтернет здатний обійти блокування доступу і контроль над змістом мережі. Тому він є універсаль­ним і нейтральним середовищем для передачі інформації. З упевненістю можна сказати, — заявляли Канадські аналітики, — наявні технології не дають повної гарантії, що користувач буде захищений від «неприйнятного» змісту.

В США не існує жодних положень про те, хто має право або може працювати провайдером, а також немає жодних по­ложень, які контролюють схеми з'єднань провайдерів. Варто відзначити, що подібний контроль можливий за допомогою

послуг телефонних компаній або використання радіотехно-логій. Супутникова індустрія, що швидко розвивається, теж дає можливості здійснювати контроль.

Ситуація в СІЛА останніми роками серйозно змінилася. В СІЛА ведуться гарячі дискусії з приводу уніфікації стан­дартів (Uniform Computer and Information Transaction Act — 0151 UCITA) для систем електронної комерції. Передбачува­ний закон проконтролює ліцензування будь-якого програм­ного забезпечення (від текстових редакторів аж до програм управління акціями), що має справу з транзакціями в Інтер­нет. Над законом працювало близько 300 професорів в галузі права з Національної конференції, уповноважених з уніфікації державних законів (National Conference Commissioners on Uniform State Laws). На думку критиків за­кону, він не враховує положень багатьох інших законів, у то­му числі — про авторське право.

Для України проблема ліцензування компаній провай­дерів є також актуальною. Із цього приводу існує тільки дві думки: «ліцензувати» і не «ліцензувати». Супротивники ліцензування часто посилаються на досвід зарубіжних країн, в яких ліцензування відсутнє. При цьому не враховується очевидний факт, що відміна ліцензування — результат «істо­ричного розвитку», який ми хочемо отримати відразу. Крім того, якість послуг, що визначаються тільки ринком, — ре­зультат істинних ринкових відносин, які у нас в «чистому вигляді» поки відсутні. Якщо проблема буде вирішена на ко­ристь ліцензування, то доведеться достатньо детально описа­ти, що власне підлягає ліцензуванню, а що ні.