Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Одним з елементів міжнародної валютної системи є міжнародні валютні ринки. їх виникнення зумовлене розширенням розрахунків у валюті між продавцями і покупцями.

Валютні ринки — це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.

В організаційному плані валютний ринок" — це множина вели­ких комерційних банків та Інших фінансових закладів, зв'язаних складною мережею сучасних засобів зв'язку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютою і платіжними документами в іно­земних валютах.

Ринок валют обслуговується телефонними дзвінками та радіосиг­налами між банками. За винятком деяких спеціалізованих ринків (наприклад, Міжнародного грошового ринку в Чикаго), валютний ринок не є місцем, де збираються продавці та покупці. На валютному ринку досвідчені маклери сидять за своїми робочими столами у різних банках і підтримують між собою зв'язки за допомогою ком­п'ютерів та телефонів. Комп'ютери показують поточні котирування курсів всіх основних валют з датою укладання угод. Кожний банк подає своє котирування валют, котрим показує, за яким курсом він готовий торгувати валютою. Банк-покупець, якого влаштовує курс, прямо по телефону зв'язується з банком-продавцем і укладає уго­ду. Як правило, швидко (за одну або декілька хвилин) регулюються різні формальності й угода укладається за усним погодженням. За необхідності всі інші документи за угодою оформляються пізніше.

На міжбанківському валютному ринку здійснюються угоди з ку-півлі-продажу великих сум. Друковані котирування валют врахо­вують угоди на суми, не менші за 1 млн дол. США. Валютний ри­нок відкритий цілодобово з понеділка до п'ятниці.

Суб'єктами валютного ринку є: фірми, організації та окремі осо­би, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують ва­лютне обслуговування зовнішніх зв'язків; державні установи. Ос­новну роль серед суб'єктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства окремих країн.

На світовому валютному ринку здійснюються розрахункові і кредитні операції, що обслуговують товарні угоди, валютообмінні операції, операції з обслуговування руху капіталів між країнами, операції з цінними паперами.

Основними функціями світового валютного ринку є:

— здійснення зовнішньоторговельних операцій;

— регулювання валютних курсів;

— валютний кліринг;

— страхування (хеджування) валютних ризиків;

—     отримання прибутків (спекуляція) на різниці валютних курсів.
Перші дві функції розглядаються у подальших розділах.
Валютний кліринг, страхування та спекуляція є особливими фун­
кціями світового валютного ринку.

 

Валютний кліринг — це угоди між урядами двох або декількох країн про обов'язковий залік взаємних міжнародних вимог і зобо­в'язань. Зумовлений валютний кліринг великими масштабам міжнародної торгівлі.

Експорт товарів і послуг країни є причиною продажу іноземки валют з метою купівлі національної грошової одиниці. Водноча^} імпорт товарів і послуг спричиняє продаж національної валюти для купівлі іноземної валюти. Отже, здійснення міжнародних розра-

хунків переходить в площину міждержавних відносин. Поштов­хом до виникнення валютних клірингів стала криза 1929—1933 pp., яка викликала необхідність валютних обмежень та валютного конт­ролю. Перший двосторонній кліринг був підписаний у 1931 р. між Угорщиною і Швейцарією. До 1939 р. лише західноєвропейські країни уклали 141 клірингову угоду.

У двосторонньому клірингу рахунки ведуться в обох країнах з застосуванням прийнятих в міжнародній практиці форм розра­хунків (інкасо, акредитив, переказ тощо). Імпортери вносять в свій банк національну валюту, а експортери замість валютного виторгу її отримують. Банки, які ведуть клірингові рахунки, здійснюють залік взаємних вимог.

Перша угода про багатосторонній кліринг між трьома і більше країнами була підписана у 1947 р.(Франція, Італія, Бенілюкс та ін.). В її основу була покладена схема "двоступеневого сальдуван-ня". На першому етапі за результатами розрахунків окремих країн підсумовувалися вимоги і зобов'язання, але не розраховувалось ос­таточне сальдо; на другому етапі країна-боржник переказувала свій борг на третього учасника, який був її дебітором. За вимогами і зобов'язаннями, які залишилися після заліку, виводились сальдо країнами-учасницями у двосторонньому порядку. Система багато­сторонніх клірингів постійно вдосконалювалась:

•   1949 р. — прийнята "Третя угода про багатосторонній кліринг";

•   червень 1950 р. — грудень 1958 р. — "Угода про багатосто­
ронній кліринг" — Європейський платіжний союз (ЄПС), до якого
ввійшли всі країни ОЕСР;

•   грудень 1958 — грудень 1972 р. — ЄПС замінений Європей­
ською валютною угодою (ЄВУ);

•   січень 1973 р. — замість ЄВУ набула чинності нова валютна
угода в рамках ОЕСР.

За обсягом операцій розрізняють повний кліринг, який охоплює до 95 % платіжного обігу, і частковий, який поширюється лише на певні операції. Обсяги товарообігу і клірингу не збігаються: у част­ковому клірингу обсяг товарообігу перевищує обсяг клірингових розрахунків, а у повному — навпаки, оскільки кліринг охоплює і неторгові операції, зокрема й угоди з цінними паперами.

За способами регулювання сальдо клірингового рахунку розріз­няють кліринги:

•   з вільно конвертованим сальдо;

•   з умовною конвертацією, наприклад, через певний період після
утворення сальдо;

•   з неконвертованим сальдо, за яких сальдо не може бути переведене
в іноземну валюту і погашається, в основному, товарними поставками.

Валюта клірингу може бути будь-якою. Інколи застосовуються дві валюти або міжнародні одиниці.

Страхування, або хеджування, валюти — це дії, спрямовані на недопущення ні чистих активів, ні чистих пасивів у даній валюті. Згідно з фінансовою термінологією страхування означає дію з недо­пущення двох видів відкритих позицій в іноземній валюті — дов­гих позицій (володіння довгостроковими активами в іноземній ва­люті) і коротких позицій (володіння іноземною валютою в більших обсягах, ніж необхідно в короткостроковому плані). Отже, валют­ний ринок, породжуючи зміну валютних курсів, одночасно дає мож­ливість застрахуватися від майбутніх їх коливань.

Зворотною стороною страхування є спекуляція. Валютні спекуля­ції — це операції банківських закладів, фірм, юридичних та фізич­них осіб для отримання прибутку від зміни валютних курсів у часі або на різних ринках. За фінансовою термінологією спекуляція — це дії з відкриття нетто-активів (довга позиція) або нетто-пасивів (коротка позиція) в іноземній валюті.

Залежно від обсягу, характеру валютних операцій та набору ви­користовуваних валют валютні ринки поділяються на міжнародні, регіональні та національні (місцеві).

Під національними та регіональними валютними ринками ро­зуміють сукупність операцій з валютного обслуговування клієнтів (компаній, приватних осіб та банків, що не спеціалізуються на про­веденні міжнародних валютних операцій), що здійснюють банки, розміщені на території даної країни (регіону). Крім того, до опе­рацій внутрішнього національного ринку належать валютні опе­рації між окремими компаніями та приватними особами, а також ті, що проводяться на валютних біржах.

85—95 % валютних угод укладається на міжбанківському валют­ному ринку.

Через валютний ринок здійснюються всі розрахунки у світово­му співтоваристві.

Ядром валютного ринку є країни, в яких практично відсутні валютні обмеження. Це — США, Німеччина, Японія, Великобрита­нія, Швейцарія, Швеція, Канада, Норвегія, Нідерланди, Люксембурі та деякі інші.

Провідну роль у здійсненні валютних операцій на валютних рин ках відіграють комерційні банки, які на договірній основі викону ють інкасові та Інші платіжні доручення іноземних банків-корес пондентів. У більшості країн, крім перелічених вище, на валютний ринок можуть виходити лише уповноважені банки (які мають пра­во на проведення валютних операцій) та державні установи. Міжна­родними банками здійснюється близько 90 % валютних угод, а

щоденний обіг валютних бірж становить близько 500 млрд дол. США. Основними валютними центрами є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. В них встановлюються валютні курси.

Розрізняють міжбанківський і біржовий валютні ринки. На між-банківському ВР усі операції проводяться безпосередньо банками за допомогою технічних засобів зв'язку. Така форма ВР найпоширені­ша (близько 90 % усіх валютних угод). Міжбанківський ВР ділиться приблизно на дві однакові частини: брокерський та прямий ринки.

На брокерському ринку банки користуються послугами брокерів, а на прямому — самостійно знаходять партнерів.

На біржовому ринку зустрічаються представники центральних банків країн-членів і, балансуючи заявки своїх клієнтів, фіксують курс валют, який стає орієнтиром для всього ВР.

Міжбанківський ВР більше використовують США, Канада, Вели­кобританія, Швейцарія, а біржовий — Японія, Франція, скандинавські країни.

Для більшості міжнародних операцій використовується шість валют: долар США, німецька марка, єна Японії, фунт стерлінгів, швей­царський франк та французький франк. На них припадає до 90 % міжнародного конверсійного обігу.

Найпоширенішими є такі угоди з валютами: долар — марка; долар — єна; долар — фунт стерлінгів.

Торгують валютою у вигляді касової та строкової валютних угод. Касові (готівкові) валютні операції в основному здійснюються на умовах спот (spot), що означає розрахунок у момент укладання уго­ди або не пізніше ніж на другий робочий день після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Такі угоди укладаються усно або з використанням автоматичного зв'язку. Мета операції спот — забезпечення валютою зовнішньоторговельних операцій та отримання банками курсового прибутку.

Під час строкових (форвардних) валютних операцій сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти через певний строк після здійснення угоди за курсом, зафіксова­ним в момент її укладання. Найпоширенішим є строк від одного тижня до 6 місяців. Курс за форвардними угодами може бути як вищим, так і нижчим від курсу спот. Курси валют, обумовлені в даний час для обміну усіх валют пізніше, називаються строковими (форвардними). їх не треба плутати з майбутнім курсом спот. Курс спот — це той курс, який є на ринку на певну дату. Наприклад, якщо у вересні укладена угода про продаж доларів, який буде здійсне­но через 90 днів, то валюта обмінюється в обумовлену дату в листо­паді, але за курсом, зафіксованим у вересні. Форвардний курс може бути вищим, нижчим або дорівнювати курсу спот на цю дату- Якщо

він вищий, то різниця плюсова — премія (ажіо), а якщо нижчий, то різниця мінусова (дисконт).

У валютних котируваннях сам курс форвард, як правило, не вка­зується, а зазначається лише розмір премії чи дисконту, які додаються або віднімаються від курсу спот (наприклад, премія 0,0210 марки). Форвардні угоди укладаються для страхування капіталовкладень за кордоном від можливих збитків, для конверсії валюти в комерцій­них цілях, для отримання прибутку за рахунок курсової різниці.

Різновидами строкових операцій є опціонні та ф'ючерсні опе­рації.

Ф'ючерсні операції — це купівля-продаж валюти за зафіксовани­ми в момент укладання угоди цінами з виконанням операції через певний період. Основна їх особливість — це торгівля стандартними контрактами, в яких детально регламентовані всі умови — сума, термін, метод розрахунку тощо. В момент укладання угоди вноситься невелика сума — гарантійний депозит. Під час ф'ючерсних угод застосовується хеджування (від англ, hedge — огороджувати) — форма страхування ціни або прибутку, за допомогою якого учасни­ки угод мають можливість застрахувати себе від можливих втрат за рахунок зміни цін протягом дії угоди.

Об'єктом опціонних угод є право купити (опціон "кол" — option call) або продати ("пут" — option put) валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент укладання угоди. Це є угода з незафіксованою датою поставки валюти. За придбання права купи­ти або продати валюту платиться невелика премія. Якщо за період дії угоди опціон був невигідний, тоді оплачена премія втрачається і валютна операція не здійснюється. Опціон вигідний, якщо курсові коливання вищі, ніж розмір премії.

Валютною угодою, яка поєднує готівкову і строкову операції, є операція своп (swap). Це валютна операція, що передбачає купів-лю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на визначений строк з тими ж валютами. Під час опе­рацій своп готівкова угода здійснюється за курсом спот, який у строковій контругоді коректується з урахуванням премії або дис­конту залежно від руху валютного курсу. Клієнт економить на різниці між курсами продавця і покупця за готівковою угодою.

Частину валюти, яку продають, банки витрачають на купівлю іншої валюти. Внаслідок цього змінюється співвідношення вимог і зобов'язань банку в інвалюті, яке визначає його валютну позицію. Якщо вони збігаються, валютна позиція вважається закритою, а якщо ні — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо зобов'язання з купленої валюти перевищує вимоги, і довгою, якщо вимоги з купле­ної валюти більші за зобов'язання.