1.11.1.3. Європейська валютна система

Європейська валютна система (ЄВС) — це визначені правила розрахунків між групою країн — членів ЄС. Це замкнуте валютне угруповання, до складу якого у 1979 р. увійшли: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобри­танія, Іспанія, а пізніше — Ісландія, Португалія, Греція.

ЄВС базується на трьох основних елементах: спеціальній євро­пейській валютній одиниці; механізмі валютних курсів та інтер­венцій; механізмі кредитування./

З моменту створення і до 1 січня 1999 р. спеціальною євро­пейською розрахунковою одиницею було визнано ЕКЮ — спе­ціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співро­бітництва. Він використовувався як розрахункова база для визна-

чення бюджету ЄС, для розрахунку центральних валютних курсів, як розрахункова і кредитна одиниця між центральними банками, а також як база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Квота національних валют в структурі ЕКЮ визначалася економіч­ним потенціалом країн (їхньою часткою у сукупному ВНП та то­варообігом країни).

З 1 січня 1999 р. із введенням в обіг єдиної для Євросоюзу ва­люти — евро — в Європі почав діяти Економічний і валютний союз. Остаточний список держав, які готові до впровадження евро, було затверджено главами держав і урядів країн на саміті 2 травня 1998 р. у Брюсселі, Згідно з цим списком до монетарного союзу у січні 1999 р. приєдналися 11 з 15 країн Європейського Союзу — Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія. Утрималися від всту­пу Англія, Швеція, Данія, а Греція не пройшла за макроекономічни-ми показниками.

Отже, з 1 січня 1999 р. евро замінив національні валюти держав у безготівкових розрахунках, а банкноти і монети введено в обіг з 1 січня 2002 р-

З 1 січня 1999 р. Міжнародний валютний фонд у своєму коши­ку резервних валют замінив німецьку марку і французький франк на євро.

У таблиці 1.11.1 наведено курси валют країн Євросоюзу щодо євро.

Країни Свросоюзу, які не запровадили євро:

—  Данія;

—  Греція;

—  Швеція;

—  Великобританія.

Механізм валютних курсів та інтервенцій базується на двосторон­ніх центральних курсах, щодо яких встановлюються допустимі межі коливання. Країни — члени ЄС зобов'язані підтримувати коливан­ня валютних курсів у межах +2,25 %, за винятком італійської ліри, коливання якої можуть досягти ±6 %, Після кризи 1993 р. межі коливання розширилися до 15 % для усіх валют, крім німець­кої марки і гульдена, для яких зберігся рівень +2,25 %. Підтриму­ють валюти в цих межах за допомогою валютних інтервенцій цен­тральних банків.

Інтервенції центральних банків для підтримання двосторонніх валютних курсів в межах допустимих коливань повинні проводи-тись у валютах-учасницях. Проте оскільки центральні банки не тримають у своїх портфелях валюти країн ЄС, то вони змушені в рамках ЄВС погоджувати взаємні найкороткостроковіші кредитні лінії без обмеження сум. Залік зустрічних вимог проходить через Європейський фонд валютного співробітництва. Центральні банки зобов'язані депонувати в цьому Фонді 20 % своїх золотовалютних запасів і їм надається еквівалентна вартість в ЕКЮ. Якщо після інтервенції є залишки, то про це повідомляється Фонду, який про­водить кліринг цих сальдо.

Механізм кредитування визначає умови надання кредитної фінансової допомоги тим урядам, котрі відчувають фінансові труд­нощі у підтримуванні ринкового курсу своєї валюти в межах уз­годженого діапазону відхилень.