Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

1.11.1.2. Етапи становлення світової валютної системи

Перша міжнародна грошова система була введена в кінці XIX ст. і відома в історії під назвою "золотого стандарту". Юридично вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей. Більшість країн тоді ввели "золотий стандарт", тобто почали визна­чати курс і вартість своїх валют кількісним вмістом золота. Дер­жавні банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відпо­відну кількість золота.

Основні валюти обмінювалися на золото за фіксованими золо­тими стандартами.

Така практика проіснувала до 1944 р, хоча вже в кінці 20-х років виникла необхідність її заміни, що було викликано активним

впровадженням кредитних грошей. В цей час на базі національ­них валют провідних країн (Англії, США, Франції) почали склада­тися валютні зони — стерлінгова зона, зона долара, зона франка. Валюта цих країн застосовувалась у їхніх колоніях та напівколоніях. В 1944 р. була створена міжнародна валютна система, яка за місцем проведення міжнародної валютної конференції (м. Брет-тон-Вудс, США) була названа Бреттон-Вудською системою. В осно­ву її була покладена ідея пристосувати валюти окремих країн до національних валютних систем передових на той час США та Англії. Незначний золотий запас Англії не дав їй змоги виразити золоту ціну фунта стерлінгів. Панівне становище зайняв долар. Разом з ним статус резервної валюти отримав і фунт стерлінгів. Офіційно цю систему називали золотовалютним стандартом, неофіційно — золотодоларовим. Серед основних принципів Бреттон-Вудської сис­теми можна відзначити:

1.  Збереження за золотом функції світових грошей.

2.  Використання як світових грошей поряд із золотом амери­
канського долара.

3.  Зобов'язання США обмінювати центральним банкам інших
країн пред'явлені долари на золото за офіційним курсом — 35
дол. США за тройську унцію золота — (31,1 грама).

4.  Використання фіксованих паритетів валют до долара, а через
нього до інших валют.

5.  Зобов'язання країн підтримувати коливання ринкових курсів
національних валют навколо фіксованих доларових паритетів у пев­
них межах.

6.  Регулювання міжнародних валютних відносин через спеціаль­
но створений Міжнародний валютний фонд. Отже, ця система по­
ставила долар у привілейоване становище, і він почав переважати в
міжнародних розрахунках. Система працювала нормально до сере­
дини 60-х років, j

З другої половини 60-х років на світовому ринку змінились пози­ції Японії та країн — членів ЄС, національні валюти яких усе час­тіше почали використовуватись у міжнародних розрахунках. Водно­час США вже не могли в необхідних кількостях обмінювати долари tзолото. Почався відхід від принципів Бреттон-Вудської системи, її місце зайняла Ямайська валютна система. Рішення про її ство­рення було прийняте в межах МВФ у 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) і набрало чинності у 1978 р. Основні принципи Ямайської валют­ної системи такі:

1, Демонетизація золота.

2. Перехід до використання національних валют у міжнародних
розрахунках.

3.   Прийняття системи плаваючих валютних курсів.

4.   Надання статусу головного резервного засобу міжнародної
валютної системи так званим спеціальним правам запозичення
(СПЗ — SDR (Special drawing rights)), які випускаються МВФ.
СПЗ — це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних ра­
хунках у МВФ-j

СПЗ — це резервні валюти як додаток до існуючих доларових резервів. Спочатку вартість СПЗ фіксувалась у золоті (одиниця СПЗ = 0,888671 ч. чистого золота), але з 1 липня 1974 р. їхня вартість визначали відносно кошика з 16 валют, а з 17 вересня 1980 р. вста­новлюють відносно п'яти валют — долара СІЛА, марки ФРН, єни, французького франка та фунта стерлінгів. Кожна валюта має в ко­шику свою питому вагу, яка станом на жовтень 1998 р. становила: долар СІЛА — 39 %, марка ФРН — 21 %, єна — 18 %, французький франк — 11 %, фунт стерлінгів — 11 %. Курс СПЗ розраховують щоденно на базі середньозваженого курсу вищеперерахованих валют.

Сьогодні СПЗ не користуються великою довірою. За обсягом операцій долар залишається найзначнішою резервною валютою. Станом на ЗО квітня 1994 р. частка СПЗ в загальній сумі резервів країн-членів (без врахування золота) становила 2,1 %. Будь-яка країна з дефіцитом платіжного балансу може обміняти свої СПЗ на валюту, вказану МВФ, без дотримання яких-небудь спеціальних умов в галузі економічної політики.

Для довідки. Станом на 15 серпня 1994 р. 1СПЗ = 1,45614 дол. США, а 1 дол. США = 0,686748 СПЗ, у жовтні 1998 р. 1СПЗ дорівнював приблизно 1,37 дол. США.

Використовувати СПЗ можуть лише центральні банки держав. Розподіляють їх відповідно до квоти країни у МВФ.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+