Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3.2. Сутність громадянського суспільства з позицій антропосоціального підходу

На думку автора, найближче до розуміння сут­ності громадянського суспільства з цих позицій підійшов англійський філософ і мислитель XVII ст. Джон Локк. На відміну від багатьох сучасників основними ознаками громадянського суспільства він не вва­жає такі суспільні явища, як свобода висловлювання, права людини, виборча система, багатопартійність, паралельне існування різноманіт­них неурядових організацій, громадських об'єднань тощо. На думку Дж. Локка, громадянське суспільство створюється саме для забезпе­чення його громадянам гідного існування. Влада в такому суспільстві здійснюється шляхом передавання повноважень (права приймати рішен­ня) відповідним посадовим особам. При цьому народ залишається безумовним сувереном і має право не підтримувати і навіть скинути безвідповідальний уряд [10; 12].

Безумовно, для громадянського суспільства характерні всі зазначені суспільні явища, оскільки завдяки ним людина має змогу розвивати­ся, реалізовуватися у громадському житті. Проте основна мета існу­вання такого суспільства — сприяти самореалізації особистості на засадах загальнолюдської моралі у процесі життєдіяльності

людини на всіх, фазах, її формування і розвитку, у трудовій {у то­му числі навчальній) і громадській діяльності, а також у сім'ї. Останній аспект має особливо велике значення для людини, проте практично не охоплюється системою державного регулювання.

Згідно з теорією мотивації А. Маслоу існує п'ять рівнів потреб. Процес самореалізації особистості починається із задоволення по­треб першого, найнижчого фізіологічного рівня — потреб у їжі, одязі, житлі, відпочинку тощо. Другий рівень — це потреби у безпеці (впев­неність у завтрашньому дні завдяки забезпеченню роботою, перспек­тива кар'єри, безпека життя, майна тощо). Найвищий рівень стано­вить потреба у самовираженні, самореалізації. Потреба у спілкуванні та визнанні є проміжною між найнижчим і найвищим рівнями.

Як бачимо, державне управління з антропосоціальних позицій по­винно зводитися передусім до створення умов для якнайповнішого задоволення всіх потреб кожного члена суспільства (підкреслюємо, на засадах загальнолюдської моралі).

Але саме тут постає завдання завдань: як вирішити цю надпроб-лему, яка завжди мала декларативний характер і на практиці не розв'язувалася.

На думку автора, реалізацію антропосоціального підходу в теоре­тичному плані потрібно починати з фаз життєдіяльності людини як особистості й головної продуктивної сили суспільства і тих соціаль­них об'єктів, у яких здійснюється життєдіяльність людини і реалізу­ються ці фази. Йдеться про сім'ю як соціальну організацію специфіч­ного характеру, навчальні заклади, організації, у яких відбувається тру­дова діяльність людини. Крім того, самореалізація людини здійснюється також за місцем проживання. Зокрема, умови проживання у квартирі, будинку, мікрорайоні, місті (селищі, селі) впливають на задоволення певних потреб людей як жителів. Наприклад, потреб у своєчасному ремонті в будинку сантехнічного обладнання і ліфтів, подачі холод­ної і гарячої води, наявності телефонного зв'язку, медичного, торгово­го і транспортного обслуговування тощо.

Існують три фази життєдіяльності людини. Перша — це фаза формування і розвитку особистості, нагромадження потенціалу робо­чої сили. Вона здійснюється в сім'ї та системі освіти, починаючи з дитячого садка і завершуючи вищим навчальним закладом. Отже, сім'я і культурна сфера є середовищем, де реалізується ця фаза людсь­кої життєдіяльності.

Друга фаза — подальший розвиток особистості й реалізація по­тенціалу робочої сили. Відбувається ця фаза в соціальних об'єктах

 (організаціях), де людина здійснює свою трудову діяльність, а також у сім'ї: насамперед в економічній сфері (на підприємствах, у фірмах), або сфері матеріального виробництва, у сфері культурній, або духовній (системі освіти й організаціях міністерства культури), і політичній (органах державного управління та місцевого самоврядування).

Третя фаза життєдіяльності людини — це подальший розвиток особистості (за рахунок вільного часу) і рекреації (відновлення) ро­бочої сили1. Відбувається ця фаза переважно за місцем проживання та відпочинку і, звичайно, у сім'ї.

Як бачимо, з позицій антропосоціального підходу життєдіяльність людини здійснюється за певними фазами, у кожній з яких задовольня­ються певні її потреби аж до самореалізації особистості. Зрозуміло, йдеться про задоволення особистих потреб людини з урахуванням задоволення її суспільних потреб, особливо тоді, коли особисті потре­би виявляються недостатньо (наприклад, діти часто не усвідомлюють потреб у творчому або моральному розвитку, хоча для суспільства це надзвичайно важливо).

Але для того щоб реалізувати розглядуваний підхід, в усіх сферах організації суспільства (культурній, економічній, політичній) потрібно виділити соціальні об'єкти, у яких відбувається життєдіяльність лю­дини.

Розрізняють два види соціальних об'єктів. До першого належать всі без винятку організації незалежно від профілю і масштабу діяль­ності, де люди здійснюють свою навчальну (діти) і трудову діяльність, взаємодіють задля досягнення особистих і суспільно значущих цілей.

Другим видом соціального об'єкта є сім'я як соціальний осередок (базис), де здійснюється життєдіяльність (за трьома її фазами) люди­ни від народження до смерті (за винятком певної категорії — безпри­тульних). Саме тому гармонічна сім'я, де формуються гармонічні сто­сунки спочатку між чоловіком і дружиною, а потім і між іншими членами сім'ї, повинна стати об'єктом особливої уваги суспільства і відповідної структури державного управління.

Отже, після визначення сутності громадянського суспільства мож­на переходити до розгляду теоретичних можливостей його розбудо­ви. Існує два типи суспільних організацій, за допомогою яких може реалізуватись антропосоціальний підхід до формування громадянсь­кого суспільства, що зумовлює первинність людини як особистості й

основної продуктивної сили суспільства. Йдеться про те, що трудову діяльність людей (персоналу) доцільно організовувати з урахуван­ням їхніх задатків і можливостей у межах досягнення суспільно значу­щих цілей в органах управління, на підприємствах, у фірмах тощо і водно­час на основі сумісності людей (тобто з урахуванням їхніх особистих якостей і рис) формувати гармонічну сім'ю. Це й буде конкретним над­завданням розбудови соціального (громадянського) суспільства.

Саме сприяння вільному розвитку і самореалізації особи­стості (у трудовій діяльності, за місцем проживання і в сім'ї) через задоволення її потреб на засадах загальнолюдської моралі й повинно лягти в основу системи державного управ­ління, що покликана забезпечити розвиток громадянського суспільства.