10.12. Особливості і можливі шляхи переходу України до інформаційного суспільства
Український шлях до інформаційного суспільства визна
чається, як і для інших держав, її сьогоднішніми політични
ми, соціально-економічними і соціально-культурними
особливостями.
До таких особливостей варто віднести:
- нестабільність політичного й економічного становища в
країні, що не дозволяє державі швидко й ефективно вирішу
вати економічні й організаційні проблеми забезпечення пе
реходу до інформаційного суспільства, розрахованого на три
валу перспективу;
- економічні умови, характерні для перехідної економіки
України: відсутність вільних інвестицій для фінансування
програм і проектів, що реалізують стратегію переходу до
інформаційного суспільства;
- ріст інформаційних потреб населення і суспільства в
цілому в суспільне значимій політичній, економічній і
соціальній інформації, у тому числі такої, що породжується
державними і недержавними організаціями;
- недостатньо високий (порівняно з розвинутими країна
ми) рівень розвитку інформаційно-комунікаційної інфраст
руктури і промислового виробництва інформаційних засобів,
продуктів і послуг, відсутність у держави засобів для їхньої
модернізації і розширення;
- динамічний розвиток українського ринку інфор
маційних і телекомунікаційних засобів, технологій, про
дуктів і послуг;
- гранично високий рівень монополізації засобів масової
інформації, слабка підконтрольність суспільству системи
формування суспільної свідомості;
- випереджальне, у порівнянні по темпах росту з розвину
тими країнами, створення різних систем зв'язку — каналів
передачі інформації, комутаційних комплексів, засобів
зв'язку і т.п. — та індустрії надання інформаційних послуг;
- наявність, в основному, високого наукового, освітнього
і культурного потенціалу, створеного ще у СРСР і збережено
го в Україні;
- порівняно дешева інтелектуальна робоча сила, що здатна ставити і вирішувати складні науково-технічні проблеми, рушійною силою якої у великому ступені є ентузіазм.
Розглянуті вище політичні і соціально-екоіїомічні умови, у яких ще близько 10 років буде відбуватися перехід України до інформаційного суспільства, істотно відрізняються від умов, характерних для розвинутих країн і, отже, вимагають визначення шляху, властивого тільки Україні, однак враховуючи накопичений світовий досвід. Цей досвід показує, що кожна країна рухається до інформаційного суспільства своїм шляхом від початкового рубежу, обумовленого сформованими політичними, соціально-економічними і культурними умовами.
Якщо в країнах ЄС, СІЛА, Японії є ефективно функціонуюча ринкова економіка, що забезпечує постійний ріст інформаційних потреб і платоспроможній попит на інформаційні продукти і послуги, є могутній середній клас, який являється основним споживачем інформаційних послуг. Економіки цих країн мають у своєму розпорядженні вільні засоби для підтримки процесів інформатизації і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури, існують державні стратегії і програми побудови в цих країнах інформаційного суспільства — в Україні всього цього практично немає.
Якщо в розвинутих країнах майже закінчені процеси пе-реструктуризації промислового виробництва і переходу від ресурсномісткого (сировина, енергія, праця) до наукомістко-го виробництва — в Украші сьогодні це тільки відбувається.
Якщо рівень інформатизації систем керування різного рівня і приналежності (державні, комерційні, муніципальні й ін.) в розвинутих країнах досить високий, то в Україні такий рівень у масштабі країни буде досягнутий ще не скоро.
В розвинутих країнах є добре розвинута інфраструктура виробництва і надання населенню інформаційних продуктів і послуг, високий рівень інформаційної культури населення, — в Украші це все ще знаходиться в початковому стані.
Однак:
- ще і сьогодні в Україні є одна з кращих систем загаль
ної освіти, не цілком загублений науковий потенціал в галузі
інформатики, є цікаві теоретичні розробки світового рівня;
- Україна володіє великою культурною спадщиною і су
часною самобутньою багатонаціональною культурою, що
відкриває великі можливості наповнити українським
змістом надані населенню інформаційні продукти і послуги;
- розвиток українських телекомунікацій усіх видів іде
випереджаючими темпами, порівняно з іншими галузями
економічної діяльності, що дозволяє розраховувати на
успішне формування інфраструктури надання населенню
інформаційних і комунікаційних послуг.
Зауважимо, що перехід до інформаційного суспільства будь-якої країни — це процес, що вимагає великих матеріальних витрат на формування і розвиток інформаційного середовища, розвиток індустрії інформаційних послуг і «доведення» їх до кожного члена суспільства. Сьогодні, наприклад, США вклали і продовжують вкладати в розвиток цієї індустрії до 10% свого зовнішнього валового продукту, але й одержують за рахунок цього більш 25% свого зовнішнього валового продукту. Приблизно такі ж обсяги характерні і для інших розвинутих країн. Україна навряд чи може бути винятком,
Фахівці прогнозують два варіанти переходу України до інформаційного суспільства.
Перший варіант — повторення того шляху, що вже пройдений або проходиться іншими країнами, в основному, європейськими. Він вимагає значних капіталовкладень, досить короткий за часом (не більш 7-10 років до виходу на середньоєвропейський рівень інформатизації, за умови 2-3% темпу економічного росту). Швидкість руху при такому варіанті буде забезпечуватися виділеними засобами (не менш 5-7% ВВП). Крім того, цей шлях буде вимагати істотної зміни українського менталітету і переорієнтації суспільної свідомості на цілі, пріоритети і напрямки розвитку, властиві американському або європейському способові життя. Для реалізації першого шляху потрібно одержати основні обсяги інвестицій із закордонних джерел або від вітчизняних комерційних структур і населення. Це не реально — сьогодні й у доступному для огляду майбутньому ніхто такі засоби не дасть, тому що впевненості в їхньому поверненні в закордонних кредиторів немає, та й «вирощувати» за власні гроші конкурента ніхто не буде. Дістати кошти від власних комерційних структур і населення в найближчі роки не видається можливим — для цього необхідні істотно більш високий рівень розвитку цих структур, помітне пожвавлення ринкових перетворень і підвищення якості життя населення.
Другий варіант — пошуки шляху, орієнтованого на чисто українські критерії і характеристики якості життя, соціально-культурні особливості і потребуючого в сьогоднішніх соціально-економічних умовах лише мінімальних капіталовкладень з боку держави. Цей шлях нетрадиційний, не апробований. Однак він вимагає хоча б мінімальних темпів економічного росту, політичної стабільності в суспільстві і політичної волі виконавчої і законодавчої влади, що поставила перед суспільством завдання переходу до інформаційного суспільства, як завдання високого пріоритету. Отже, прийнятний тільки цей шлях.
Основою Українського шляху переходу до інформаційного суспільства мають стати:
1. Інформатизація всієї системи загальної і фахової освіти — від дитячого саду до закінчення вищої школи і наступних форм підготовки і перепідготовки фахівців; підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму і здібностей до творчості як найважливіших характеристик людського потенціалу.
Інформатизація системи загальної освіти, орієнтованої на виховання нового покоління, що відповідає за своїм рівнем розвитку і способові життя, умовам інформаційного суспільства — основна, перспективна задача переходу до інформаційного суспільства, її всеосяжне рішення зажадає тривалого часу, не менш 10-15 років, протягом яких може бути розроблена і реалізована нова ідеологія безперервної освіти на всіх рівнях — від дитячого саду до навчання і перепідготовки дорослих — з розумною комбінацією державних і недержавних освітніх інститутів. Необхідно врахувати, що в Україні є серйозний успіх в галузі застосування інформаційних і телекомунікаційних технологій у вищій школі, однак зовсім недостатні роботи з комп'ютеризації шкіл, особливо в невеликих містах і на селі. Важливу роль в інформатизації освіти мають зіграти культурно-інформаційні центри, електронні бібліотеки і робота в Інтернет.
2. Формування і розвиток індустрії інформаційних і комунікаційних послуг, у тому числі домашньої комп'ютеризації, орієнтованої на масового споживача.
Формування і розвиток індустрії інформаційних і комунікаційних послуг, орієнтованої на масового споживача, є однією з основних задач розвитку інформаційного середовища суспільства, що забезпечує зацікавленість населення у використанні інформації як ресурсу суспільного й індивідуального розвитку.
Вирішення даного завдання дозволить:
- безпосередньо «довести» характерні риси інфор
маційного суспільства до кожної людини і вивести його на
більш високий рівень інформаційної культури і комп'ютер
ної грамотності;
- забезпечити розвиток найбільш динамічного сектора
ринку інформаційних і комунікаційних засобів, інфор
маційних продуктів і послуг;
- при правильній державній політиці забезпечити
підтримку вітчизняних виробників інформаційних про
дуктів і послуг і заняття ними цього сектора ринку;
- вирішити ряд складних проблем соціального характе
ру — робота, медична допомога вдома, організація дозвілля,
електронна торгівля, інформаційно-культурне обслугову
вання, у тому числі інвалідів і т.д.
3. Забезпечення сфери інформаційних послуг духовним змістом, що відповідає українським культурно-історичним традиціям, у тому числі організація могутнього україномовного сектора в Інтернет.
Забезпечення сфери інформаційних послуг духовним змістом, що відповідають українським культурно-історичним традиціям, є політичним завданням, рішення якого має забезпечити передачу новому поколінню всього різноманіття української культури, виховання цього покоління в атмосфері національних духовних цінностей і ідеалів, максимально зменшити негативний вплив на молодих людей англомовної інформаційної експансії, культурно-окупаційного характеру Інтернет. Усе це створить передумови для подолання ідеологічного диктату і поширення політичного і духовного впливу СІЛА через сучасні комунікаційні мережі і системи.
Рішення цих трьох масштабних, історичних для України завдань буде означати реальне перетворення інформації і знань у справжній ресурс соціально-економічного і духовного розвитку. Воно буде також означати зміцнення інститутів цивільного суспільства, реальне забезпечення права громадян на вільне одержання, поширення і використання інформації, розширення можливостей саморозвитку особистості.
Україна може виступити як носій специфічної моделі цивілізованого розвитку, багато в чому коригує західний еталон. Історична послідовність, національна ідентичність, відновлення моральної свідомості, створення єдиного духовного простору країни — такі основні особливості обираного шляху України до інформаційного суспільства.
Рух цим шляхом, особливо на перших етапах, вимагає широкої суспільної підтримки, глибокого усвідомлення цілей переходу до інформаційного суспільства і політичних, економічних, соціальних і культурних переваг, що надає населенню життя в інформаційному світі. Для цієї підтримки мають бути скоординовані зусилля багатьох фахівців — гуманітаріїв з формування вигляду громадянина
інформаційного світу, моделі його життєдіяльності. Ця підтримка має одержати найширше пропагандистське забезпечення у всіх друкованих і електронних ЗМІ.