2.2.2. Еластичність попиту і пропозиції та їх основні види

Взаємодія попиту і пропозиції в умовах досконалої конкуренції. При з'ясуванні особливостей взаємодії по-

питу і пропозиції важливо знати конкретний рівень їх зростання або зниження, коли, скажімо, ціна зростає на 20% або дохід зменшується на 5%. Для цього користу­ються поняттям еластичності.

Еластичність — міра реагування однієї змінної величини внаслі­док одновідсоткової зміни другої змінної величини.

Найважливішу роль в еластичності попиту і пропози­ції відіграють зміни величини попиту залежно від ціни. Еластичність у цьому випадку показує, яка зміна попиту у відсотках відбувається із зростанням ціни, скажімо, на 1%. Ця залежність виражається формулою

де К —- величина попиту, Р — ціна, %ЛЛ — відсоткова зміна К, %ЛР — відсоткова зміна Р.

Якщо індекс цін на споживчі товари становив 100 на початку року, а наприкінці року зріс до 105, то відсотко­ва зміна, або річний темп зміни інфляції, становитиме 5/100 = 0,05, або 5%. Тому еластичність попиту залеж­но від зміни ціни матиме такий вигляд:

тобто вона дорівнює зміні кількості, зумовленої одинич­ною зміною ціни (ЛК/ЛР), помноженої на відношення ці­ни до кількості (Р/К).

Простіша формула еластичності, точніше, цінової еластичності така:

„   _ Відсоткова зміна кількості товарів, на які є попит Відсоткова зміна ціни

Відсоткові зміни визначаються діленням величини зміни в ціні на початкову ціну та відповідних змін кіль­кості товарів, на які відсоткова зміна ціни зумовлює зменшення попиту на ту кількість продукції, на яку спо­чатку був попит. Тому цю формулу можна записати так:

р,  __ Зміна кількості продукції, на яку є попит       Зміни цін

Початкова кількість такої продукції         Початкова ціна

Еластичність попиту залежно від зростання ціни, як правило, є від'ємною величиною. Це означає, що із зрос­танням ціни попит на товар зменшується.

Аналогічно вимірюється еластичність пропозиції. За­лежно від ціни вона є відсотковою зміною пропонованої

кількості товарів внаслідок одновідсоткового зростання ціни. Як правило, таке значення еластичності позитивне, оскільки вища ціна — стимул збільшити випуск товарів.

Особливість ринкового механізму в цьому випадку по­лягає в тому, що попит еластичніший за ціну протягом тривалого, а не короткого проміжку часу. Це зумовлено тим, що люди не одразу змінюють свої звички у спожи­ванні товарів, а також тим, що попит на один товар мо­же бути пов'язаний із запасом у споживачів іншого това­ру, який змінюється повільніше. Так, різке підвищення ціни на бензин, хоч і скорочує попит на нього, але мен­шою мірою. Водночас на тривалому проміжку часу спо­живачі намагатимуться купувати малолітражні та еко­номніші автомобілі. Для окремих груп товарів (автомобі­лі, холодильники, телевізори тощо) попит еластичніший у короткотривалому, а не довготривалому періоді. Так, у США щорічно продається до 15 млн. автомобілів. Тому із зростанням цін попит на них різко знизиться, хоча за­гальний парк автомобілів зменшиться ненабагато. В міру зношування старих машин попит на них з часом зросте.

У пізнанні механізму ринкової рівноваги важливу роль відіграє коефіцієнт еластичності. Він визначаєть­ся як відношення зміни обсягу попиту чи пропозиції (зростання чи зменшення у відсотках) до зміни цін (у від­сотках). Для різних товарів коефіцієнт різний. Це зумов­лено неоднаковими витратами виробництва, наявністю або відсутністю товарів-субститутів (тобто замінників), зміною доходів, модою та іншими факторами.

Залежно від величини коефіцієнта еластичності розріз­няють такі основні види еластичності попиту і пропозиції: 1) попит і пропозиція абсолютно еластичні; 2) попит і про­позиція відносно еластичні; 3) попит і пропозиція одинич-но еластичні; 4) попит і пропозиція відносно нееластичні; 5) попит і пропозиція абсолютно нееластичні.

Відносно еластичний, або просто еластичний, — та­кий попит, коли незначні зміни в ціні призводять до значних (більших) змін у кількості реалізованої продук­ції (наприклад, зниження ціни на 2% зумовлює зростан­ня попиту на 4%). Коефіцієнт еластичності в цьому разі повинен бути більшим за одиницю, а в нашому ви­падку він дорівнює двом. Таким, зокрема, є попит на предмети розкоші. Нееластичний попит — попит, коли незначна зміна в ціні зумовлює ще меншу зміну в кіль­кості реалізованої продукції. Так, із зниженням ціни на 3% попит зростає лише на 1%. Коефіцієнт еластичності

v цьому разі становить 1/3, тобто для нееластичного по­питу характерний коефіцієнт, менший за одиницю. Та­ким, наприклад, є попит на хліб. Між названими видами еластичності попиту (еластичним та нееластичним) вини­кає проміжна ситуація, відсоткова зміна ціни дорівнюва­тиме відсотковій зміні попиту (наприклад, зниження ці­ни на 1% зумовлює зростання продажу на 1%). Такий вид попиту називають одиничним.

Абсолютно нееластичний попит — попит, коли змі­на ціни не зумовлює жодної зміни кількості реалізованої продукції (таким, зокрема, є попит на сіль). Абсолютно еластичний попит характеризується тим, що найменше зниження ціни спонукає покупця збільшувати закупівлі від нуля до межі своїх можливостей.

Практика, на думку західних учених, свідчить про те, що коефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15%, на яловичину — 0,64, на яйця — 2,65, на елект­роенергію — 0,13, на одяг і взуття — 0,20, на квитки до кінотеатру — 0,87%.

На ринковий механізм ціноутворення впливають чи­сельність покупців та продавців на ринку товарів, їх кон­куренція. Так, конкуренція між покупцями зумовлює зростання цін, а конкуренція між продавцями — їх зни­ження.

Взаємозв'язок між еластичністю попиту і пропозиції розкриває закон попиту і пропозиції.

Закон попиту і пропозиції — закон, згідно з яким пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропо­нованих послуг та їх ціни, а попит означає обсяг і структуру пропо­зиції, впливаючи при цьому на виробництво.

Ринкова рівновага в умовах недосконалої конкурен­ції. Інша ситуація у взаємодії попиту і пропозиції, прин­ципах конкурентної поведінки виникає в умовах пану­вання монополій (чи олігополій), або в умовах недоскона­лої конкуренції. Ціна на такому ринку також залежить від обсягів випуску продукції, причому ця залежність обернено пропорційна. Монополіст встановлює вищу ціну на свої товари і випускає їх менше, ніж фірма в умовах досконалої конкуренції. Внаслідок цього рівність гранич­ного доходу і граничних витрат для монополії (або оліго-полії) настає раніше, ніж для конкурентної фірми.

Тому загальним принципом поведінки на ринку вже не є вибір рівня виробництва, за якого отриманий від до­датково випущеного товару дохід дорівнював би прирос­ту Витрат На ЙОГО виробництво. ;Є;яХ,> *у-Ы--

••'i' Виходячи з негативного впливу монополій на меха­нізм ринкової рівноваги, навіть представники неокласич­ного напряму в політичній економії вважають за доціль­не втручання держави у монополізовані галузі економі­ки. У таких галузях держава повинна контролювати процес ціноутворення, а інколи навіть проводити їх наці­оналізацію та встановлювати тарифи відповідно до гра­ничних витрат.

Серед західних економістів значного поширення набу­ла ідея про невідповідність ринкового механізму так зва­ним «суспільним благам», якими є дороги, мости, кана­ли тощо. Це зумовлено тим, що користування цими бла­гами дуже важко обмежити введенням безпосередньої плати.

У розвинутих країнах світу уряд різними способами регулює ринки: через механізм оподаткування, надання субсидій, встановлення контролю за цінами та ін. Роз­глянемо зміни у ринковому механізмі при встановленні державою максимальної ціни, нижчої від ціни рівноваги. Саме так вчинив уряд США у 1974—1975 pp., коли зро­сли світові ціни на нафту. Але на внутрішньому ринку була встановлена нижча ціна.

Розглянемо рис. 6. ро і kq — ціни рівноваги на бен­зин. Уряд встановлює нижчу ціну, вище за яку продавці не мають права реалізовувати бензин. Це максимальна ціна — -Ртах- Внаслідок цього виробники будуть менше виробляти, і пропозиція становитиме ki. Водночас зросте попит, внаслідок чого виникне дефіцит, або надлишко­вий попит. Його обсяг становитиме К2 - К І. Цей попит

може виявлятися у формі черг, обмежень, нормувань поставок, зростанні попиту на інші товари. За цих умов виробники будуть у невигідній ситуації, а виграють окре­мі категорії споживачів (оскільки не всі бажаючі змо­жуть придбати бензин).

Водночас встановлення нижчих цін (від ціни рівнова­ги) нерідко є соціальне справедливим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати певні види життєво необхідних товарів і послуг. Типовий приклад ринку, який потребує державного регулювання, — це ри­нок житла, зокрема регулювання квартирної плати. По­бічними негативними результатами такого регулювання можуть бути поява нових державних установ і відповід­ного штату працівників, які регламентують чергу на отримання житла, виникнення «чорного» ринку. Опти­мальним шляхом розв'язання цієї проблеми є дотації держави з метою розширення житлового будівництва у формі пільгових кредитів.

Державне регулювання цін доцільне і в тому разі, ко­ли ціна рівноваги надто низька. Така ситуація, зокрема, складається в сільському господарстві. Це зумовлено на­самперед особливостями ціноутворення у цій сфері. Тут формування суспільне необхідних витрат відбувається відповідно не до середніх (як у промисловості) витрат, а до найгірших, граничних, які мають місце на гірших за якістю ділянках землі. Інакше ціна рівноваги не забезпе­чить дохід товаровиробникам на таких ділянках. Причи­ною державного регулювання цін у сільському господар­стві є також потреба стимулювання такого обсягу вироб­ництва продовольства, щоб країна змогла цілком забезпе­чити себе, що є ознакою економічної безпеки. У резуль­таті такого регулювання утворюється надлишок сільсько­господарської продукції, який країна може спробувати продати на світових ринках за демпінговими (занижени­ми) цінами. Паралельно держава захищає своє сільське господарство за допомогою високого мита.

Виходячи з реалій, неправомірно заперечувати необ­хідність державного втручання у процес ціноутворення, доцільність певного перерозподілу національного доходу на користь найбідніших верств населення. Тому необ­грунтованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що будь-який перерозподіл, порівняно з ринковою рівновагою, призводить до зростання сукупних витрат. Справедливішим є твердження англійського еко­номіста А. Пігу, що трансферт доходу від багатих до бід­них збільшить сукупний добробут, оскільки сума задово-

лення останніх зростає більше, ніж зменшується сума за­доволення перших.

Крім того, практика розвитку передових країн світу незаперечне показала, що вільна ринкова економіка не­спроможна досягти загальної рівноваги (тобто одночасної рівноваги на всіх ринках і в усьому господарстві) навіть за державного регулювання.

Закон Вальраса і закон Сея. На інших позиціях пере­бував автор теорії загальної рівноваги Л. Вальрас. Цю тео­рію у модернізованому вигляді вважають і нині ядром по­літичної економії, а американський економіст Й. Шумпе-тер назвав її «священним писанням» політичної економії.

Основною умовою досягнення загальної рівноваги є те, що за певного рівня розвитку техніки вартість визна­чається у точці між граничною суспільною корисністю певної кількості товарів і граничними суспільними ви­тратами виробництва цієї кількості. При цьому слід вра­ховувати, з одного боку, опосередкований вплив на гра­ничну суспільну корисність певної кількості всіх інших товарів, а з іншого — альтернативні можливості викори­стання застосовуваних у цьому виробництві ресурсів.

У разі відсутності ціни рівноваги на певному ринку навіть при збалансуванні попиту і пропозиції це зумо­вить нерівновагу на інших ринках. Так, із встановлен­ням рівноваги на ринку автомобілів нижча ціна (щодо ці­ни рівноваги) призведе до зростання попиту на них, а відповідно й зростання виробництва. Але це спричинить незбалансованість ринку холоднопрокатного листа, що, у свою чергу, зробить рівновагу на ринку автомобілів тим­часовою.

Головним регулюючим механізмом у теорії загальної рівноваги Л. Вальраса є зміна структури цін рівноваги. Цю теорію він побудував у формі системи рівнянь. Вихід­ним у ній є положення про те, що сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сукупній сумі пропозиції (поняття рівноваги і вартості збігаються). Це положення отримало в економічній літе­ратурі назву закон Вальраса.

Теорія загальної ринкової рівноваги Л. Вальраса значною мірою збігається з концепцією попиту і пропо­зиції французького економіста Ж.-Б. Сея. Згідно з нею продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послуги, тому про­позиція породжує власний попит і в господарстві вони

автоматично урівноважуються по всій сукупності реаль­них товарів і послуг. Тому неможливі їхнє надвиробниц­тво та дефіцит. Ж.-Б. Сей допускав лише часткове над­виробництво через надлишок деяких товарів і брак ін­ших. В економічній літературі ці положення відомі як

закон Сея.

Основним недоліком цього закону є, по-перше, ото­тожнення простого товарного обміну (де продаж одного товару здійснюється з метою придбання іншого) з товар­ним обміном, що відбувається за допомогою грошей. По-друге, Ж.-Б. Сей ототожнював виробниче споживання з особистим. Цю концепцію підтримував Д. Рікардо.

Між законом Сея та законом Вальраса існує принци^ пова відмінність. У моделі Л. Вальраса товарами і послу­гами вважаються такі специфічні товари, як гроші та цінні папери. Тому продавець будь-якого товару чи по­слуги пред'являє попит на інший товар або послугу. Але цей попит може пред'являтися не лише на реальні това­ри і послуги, а й на гроші, цінні папери. Тому загальні суми доходів і витрат, згідно із законом Вальраса, збіга­ються за умови, що до витрат зараховують і грошові за­ощадження. Будь-який рівень цих заощаджень знахо­дить своє вираження у попиті та пропозиції такого това­ру, як гроші. Але якщо попит зосереджується на грошах, то в народному господарстві бракує ефективного попиту (тобто попиту на реальні товари і послуги), що спричиняє надвиробництво товарів і послуг.

Основним недоліком концепції Л. Вальраса є надмір­но абстрактна, гіпотетична модель «ідеального ринку», в якій для того, щоб довести здатність ринкового механіз­му досягати рівноваги, необхідно прийняти попередню умову про те, що всі процеси ринкового пристосування і наближення до рівноваги здійснюються ще до початку самого виробництва й обміну, а сам обмін відбувається уже за цінами рівноваги. Тому не дивно, що Л. Вальрас не вважав свою систему рівнянь такою, що цілком відпо­відає дійсності, а розглядав її як ефективний допоміж­ний засіб математичного аналізу, висновки якого слід обережно переносити на реальні проблеми.

Прообразом моделі Л. Вальраса послужила біржа, зо­крема дії аукціоніста, який називає попередні ціни, що Дає змогу укладати попередні контракти. Крім того, аук­ціоніст швидко реагує на найменші розбіжності між по­питом і пропозицією. Згодом вальрасівського аукціоніста теоріях неокласиків було замінено умовою повної ін-Формованості економічних суб'єктів про параметри попи-

ту і пропозиції ( ціни, якості товарів тощо). Конкретніше надмірна абстрактність і гіпотетичність моделі Вальраса виявляються в тому, що в ній не існує реального часу (всі акти купівлі-продажу здійснюються протягом певного моменту одного дня, а торгівля ведеться вже виготовле­ними товарами без урахування тих, які виготовляти­муться в майбутньому), відсутня невизначеність (усі уча­сники достатньо поінформовані про ціни, якість товарів та ін.), не існує трансакційних витрат, витрат на веден­ня переговорів, укладання контрактів, на розробку стан­дартів, вимірів якості товарів тощо, вся інформація нада­ється безкоштовно.

Внаслідок таких спрощень у західній економічній лі­тературі створено чимало нових моделей досягнення рин­кової рівноваги. Але переважна більшість із них лише частково наближається до реалій дійсності, а починаючи з теорії Дж. Кейнса, присвячена проблемам досягнення рівноваги економічної системи з участю не лише ринко­вого механізму, а й державного регулювання. Про ці мо­делі йтиметься далі.