2.2.3. 9. ГІРЧИЦЯ

Господарське значення. Гірчиця має велике значення як олійна культура, з її насіння добувають олію, яка за своєю якістю не посту­пається соняшниковій. Насіння гірчиці сарептської містить олії 35 — 47 %, білої 30 — 40 %. Крім того, в насінні гірчиці є 25 — 32 % протеї­ну, до 1,7 % ефірної олії. Гірчична олія належить до слабковисиха-ючих (йодне число олії гірчиці сарептської 102 — 108, білої 92 — 122).

Гірчичну олію широко використовують для харчування, а також у багатьох галузях промисловості — консервній, хлібопекарській, кондитерській, маргариновій, миловарній, фармацевтичній. Крім олії, насіння гірчиці сарептської містить 0,5 — 1,7 % ефірного (аліло­вого) масла, білої 0,1—1,1 %, яке використовують у косметиці та парфумерії. З макухи сарептської гірчиці виробляють гірчичний порошок, з якого виготовляють столову гірчицю, а в медицині — гір­чичники. Макуха містить алкалоїди синігрин та санальбін, тому без належної обробки її можна давати худобі в дуже обмеженій кількості.

Біла гірчиця дає високий урожай зеленої маси, яку можна вико­ристовувати на зелене добриво, для годівлі худоби і як кулісну культуру на парах для снігозатримання. Коренева система своїми виділеннями перетворює недоступні для рослин поживні речовини ґрунту на доступні. Добрий медонос і попередник для всіх культур.

Батьківщиною гірчиці сарептської вважається Індія, де ця росли­на і тепер розповсюджена як бур'ян. Здавна гірчицю культивують у Китаї, Індії, Єгипті, Передній Азії. У Російській імперії вперше була введена в культуру в Нижньому Поволжі поблизу м. Сарепти (звід­ки і отримала назву сарептська) на початку XVIII ст. В Україні її вирощують на невеликих площах. Урожайність насіння гірчиці са­рептської 8 - 12, білої 12 - 15 ц/га, зеленої маси — до 300 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Гірчиця сарептська (сиза) (Brassica juncea Czern.) — однорічна рослина з розгалуженим, прямостоячим стеблом заввишки 30 — 90 см і більше (рис. 60, а). На­сіння утворює дрібне, овально-округлої форми, коричневого, чорно-сизого або жовтого кольору, у воді не слизне, на смак гірке з харак­терним запахом гірчиці. Маса 1000 насінин 1,7 — 4 г.

Гірчиця біла (Sinapis alba L.) відрізняється від сарептської бороз­нистим, більш розгалуженим стеблом, яке вкрите жорсткими щети­нистими волосками (рис. 60, б). Насіння має округле, блідо-жовтого кольору, гірке на смак, у воді дуже слизне. Маса 1000 насінин 4 — 7 г.

Насіння гірчиці сизої проростає при температурі близько 1 — 2 °С. Рослини гірчиці в стадії розетки й старіші легко витримують нетри-

валі заморозки до мінус 5 °С і навіть до мінус 10 °С. Така стійкість гірчиці проти заморозків дає змогу сіяти її під зиму.

Гірчиця сарептська відзначається високою посухостійкістю. Най­вищу потребу у воді вона відчуває в період бутонізації — цвітіння.

Вегетаційний період гірчиці сарептської залежно від району ви­рощування й погодних умов триває 70 — 115 днів. Належить до рос­лин довгого дня з факультативним самозапиленням; у південних районах часто спостерігається перехресне запилення.

Гірчиця сарептська дає високі врожаї на родючих ґрунтах, а на бідних ґрунтах та в умовах низької агротехніки розвиває слабку ко­реневу систему, від чого сильно знижуються її врожай і посухостій­кість. Малопридатні для неї важкі, запливаючі, а також засолені ґрунти. На утворення 1 т насіння гірчиця виносить із ґрунту 70 — 75 кг азоту, 25 - 30 кг Р2О5 і 50 - 60 кг К2О.

Гірчиця біла більш холодостійка і менш посухостійка, ніж саре­птська. Вона добре росте в районах, де буває 450 мм і більше серед­ньорічних опадів. Вегетаційний період у гірчиці білої коротший, ніж у сарептської (65 — 70 днів).

Гірчиця біла — теж рослина довгого дня, на півночі цвітіння її починається раніше, ніж на півдні. Вона належить до перехресно­запильних рослин, але іноді бувають випадки самозапилення.

Сорти гірчиці, районовані в Україні: сарептської— Мрія, Таври­чанка; білої— Кароліна та ін.

Технологія вирощування. Кращими попередниками гірчиці у сі­возміні є озимі зернові і зернобобові та просапні культури. Щоб за­побігти масовому поширенню шкідників і хвороб, не слід сіяти гір­чицю після інших культур родини капустяних.

Удобрення. Гірчиця сарептська дуже чутлива до прямої дії міне­ральних добрив і добре реагує на післядію органічних. Під зяблеву оранку вносять мінеральні добрива в нормі N45-60Р45-60К45-60. При висіванні в рядки вносять фосфорні добрива в дозі Р15-20, які підви­щують урожайність насіння і вихід олії на 20 — 22 %.

Обробіток ґрунту. Передпосівний обробіток на чистих від бур'янів землях полягає в лущенні стерні на 6 — 8 см і оранці плугами з пе­редплужниками на 23 — 25 см. При наявності багаторічних бур'янів проводять дворазове лущення і оранку на 27 - 30 см.

Передпосівний обробіток ґрунту починають у перші 2 — 3 дні польових робіт при підсиханні ґрунту із закриттям вологи середніми зубовими боронами, після якого проводять передпосівну культива­цію на глибину 5 — 7 см з одночасним боронуванням і шлейфуванням.

Сівба. Для сівби використовують кондиційне насіння із схожістю не менше 85 %, чистотою 98 %, протруєне ТМТД (3 кг препарату на 1 т насіння).

Гірчицю сарептську на чистих від бур'янів полях сіють услід за передпосівною культивацією. На забур'янених полях її рекоменду­ється сіяти через 10 — 15 днів після початку польових робіт з попереднім знищенням бур'янів передпосівною культивацією. Оскільки гірчиця біла, на відміну від сарептської, більш холодостійка й воло­голюбна, то сіють її в ранні строки, одночасно з ярими колосовими культурами. Запізнення із сівбою на 5 днів знижує врожай на 25 %.

Сіють гірчицю звичайним рядковим способом. Норма висіву са­рептської гірчиці 10— 12 кг, а білої 15— 16 кг/га. На дуже засміче­них полях гірчицю краще сіяти широкорядним способом з міжряд­дям 45 см. Норма висіву при цьому зменшується (сарептської гірчи­ці до 6 — 8 кг, білої — до 10 — 12 кг/га). Глибина загортання насіння на легких та середніх ґрунтах 4—5 см, на важких — не більше 3 см.

Догляд за посівами. Услід за сівбою гірчиці ґрунт коткують кіль­частими котками. Якщо на посівах утвориться ґрунтова кірка, її знищують боронуванням середніми та легкими боронами упоперек рядків. Особливу увагу в період догляду за посівами приділяють своєчасному знищенню численних шкідників. У період повних схо­дів гірчиці краї посівів (шириною 20 — 25 м) обробляють 40 %-м ме­тафосом з розрахунку 1 л/га з метою знищення хрестоцвітої блішки до її розселення на посіві з місць зимування. При виявленні на по­сівах борошнистої роси їх також обприскують метафасом. У період бутонізації — початку цвітіння проти різноманітних шкідників посі­ви обприскують суспензією 30 %-го вофатоксу (1 кг препарату на 1 га).

Збирання. Гірчицю сарептську збирають переважно роздільним способом, бо насіння її при дозріванні швидко обсипається. Скошу­ють у валки на початку воскової стиглості зерна, коли рослини на­бувають жовтого кольору, нижні листки обпадають, на центральній гілці у верхній частині достигає 20 — 25 %, у нижній 55 — 60 % струч­ків, насіння має вологість 35 — 40 %. Висота зрізу при скошуванні 15 - 20 см.

Валки обмолочують зерновими комбайнами через 3 — 4 дні після скошування при вологості насіння не вище 10—11 % в ранкові, ве­чірні та нічні години.

Гірчицю білу частіше збирають прямим комбайнуванням, оскіль­ки при достиганні стручки її мало розтріскуються. При прямому комбайнуванні збирання починають у фазі повної стиглості насін­ня, коли воно набуває характерного для сорту забарвлення, має во­логість 12 %. Закінчують збирання в стислі строки — не більше 3 — 4 днів, щоб запобігти великим втратам від обсипання насіння. Очи­щене на токах насіння зберігають з вологістю не більше 10 %.