Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.3.5.5. ОДНОРІЧНІ ВИДИ КОНЮШИНИ

Останнім часом набувають поширення деякі види однорічної ко­нюшини. Це передусім конюшина персидська, олександрійська, ін-карнатна, підземна. За якістю зеленої маси, сіна, сінажу вони не поступаються конюшині лучній.

Конюшина персидська (шабдар) (Tr. resupinatum d.). Стебла по­рожнисті, товстостінні, 0,5 — 1 см завтовшки. Залежно від екотипу висота їх від 40 — 50 до 150 — 200 см. Стебла неопушені, кущ нещі­льний. Коріння стрижневе, розгалужене, заглиблюється в ґрунт на 2 — 2,5 м. Листя трійчасте, зазублене, неопушене, з довгасто-лан­цетними прилистниками. Форма листя — від овальної до майже ромбічної. Суцвіття— напівкулясті голівки діаметром 1,5 — 2 см, сидять на пазушних квітконіжках. У суцвітті 30 лілово-рожевих кві­ток, які майже сидять і перекинуті парусом донизу (звідси назва резупінатум — перекинутий), човником. Квітки сильно і приємно пахнуть.

Конюшина персидська — медоносна рослина. Плід її — однона­сінний біб, розміщений всередині пухирчастого здуття, що закінчу­ється шилоподібними зубцями. Насіння дрібне, кулясте, еліпсоподіб­не, у диких форм — кутасте, неправильно-еліпсоподібне. Маса 1000 насінин культурних видів 1,6 — 1,7, дикорослих 0,4 — 0,8 г.

Рослина однорічна, перехреснозапильна, вологолюбна, порівня­но посухостійка. Форми озимі, зимуючі, ярі, ранньо-, середньо- і піз­ньостиглі. Добре відростає (дає 2 — 3 укоси). Насіння культурних сортів проростає швидко. Дикі форми мають тверде насіння. Веге­таційний період до першого скошування 65 — 75 днів, при висіванні восени 240 — 250 днів. Цінна для вирощування на зрошуваних зем­лях. Врожайність 350 - 400 ц/га за 2 - 3 укоси і 500 - 600 ц/га — за умови зрошення. Поживність майже така сама, як і в конюшини лучної. Зелену масу охоче поїдають тварини. Дає якісне сіно. В 1 кг зеленої маси 3,6 — 4 МДж ОЕ. Необхідно налагодити насінництво.

Конюшина олександрійська (єгипетська). Стебла гіллясті, прямі. Коріння стрижневе, глибоко проникає в ґрунт (до 2 — 2,5 м). Листя трійчасте, довгасте, ланцетне, іноді зубчасте, прилистники ланцето-шилоподібні. Суцвіття — довгаста або овально-конічна голівка на довгих або коротких квітконосах. Квітки білі або жовто-білі. Боби од­но-, двонасінні. Насіння дрібне, темно-червоне, темно-коричневе або темно-зелене. Маса 1000 насінин 2,8 - 3 г. Однорічна озимо-яра, во­логолюбна й досить теплолюбна рослина. Насіння зберігає схожість до 10 років. Погано росте на кислих, піщаних ґрунтах і солонцях. Уро­жайність дуже коливається залежно від умов зволоження та фону живлення і може становити від 120 — 180 до 600 — 800 ц/га зеленої маси з 3 укосів при поливі на півдні України.

За якістю зеленої маси близька до персидської, рожевої, лучної конюшини. Питання селекції і насінництва конюшини олександ­рійської вивчають в Інституті кормів УААН (В. Д. Бугайов).

Конюшина багряна (Tr. incarnatum L.). Стебла прямі або дугопо­дібно вигнуті. Коріння стрижневе, заглиблюється в ґрунт на 1,4 —1,7 м. Листки зворотно-серцеподібні та яйцеподібні, до основи дещо ви­тягнуті. Прилистники яйцеподібно-довгасті. Квітки, суцвіття й кві­тконоси дуже опущені білими довгими м'якими волосками. Приквітників немає. Насіння удвічі більше, ніж у конюшини лучної, більш округло-довгасте, спочатку світло-коричневе, потім червонувато-буре. Це однорічна озимо-яра рослина. Добре розвивається в умовах тепло­го помірного вологого клімату. Погано росте на кислих ґрунтах. Уро­жайність зеленої маси становить від 120 до 180 ц/га, сіна — від 24 до 36, насіння — до 5 ц/га. У посівах трапляється у західних областях України і Білорусі й на узбережжі Чорного моря. Використовується як укісна кормова культура на сіно, для поліпшення травостою на пасовищах і як сидерат.

Конюшина підземна (Trifolium subterraneum D.) Стебла сланкі, опушені, від 20 — 50 см до 2 м завдовжки, не вкорінюються. Коріння стрижневе, проникає в ґрунт на глибину до 3 м. Листя трійчасте на довгих опушених черешках, відходить від сланкого стебла. Листки серцеподібні, сидячі, опушені, з довгими білими волосками. Жилку­вання чітко виражене. Прилистники яйцеподібні, загострені. Суц­віття— щито- або зонтикоподібна голівка на більш або менш довгій квітконіжці, опушене, з 2 — 7 дрібними біло-рожевими квітками. Плід — однонасінний, шкірястий, виступає з чашечки білясто-зелений біб. Насіння велике, овальне, овально-яйцеподібне. Одно­річна (озима і яра), типово пасовищна рослина. Має пізньо- і ран­ньостиглі форми, росте на крейдяних, карбонатних ґрунтах і навіть на заболочених луках прибережних районів. Цвітіння ярих форм починається через 50 — 55 днів після появи сходів, озимих — через 45 — 50 після початку весняного відростання. Голівки (гінофори), подібно до арахісу, зариваються в землю. Самозапильна, стійка проти витолочування й випасання рослина. Поширена в дикому вигляді у південних районах України, Криму, західному Закавказзі, на узбе­режжі Чорного моря (Сочі, Батумі). Дає 400 - 500 ц/га зеленої маси за кілька циклів, 80 - 100 ц/га корм. од., 1400 - 1600 кг/га сирого проте­їну. В 1 кг зеленої маси міститься 3,4 — 3,8 МДж ОЕ. Слід налагодити насінництво конюшини підземної і використовувати посіви для ви­пасання овець.

Основні прийоми вирощування. Підготовка ґрунту при осінній сівбі озимих і зимуючих форм, на відміну від озимих зернових, має певні особливості. Їх висівають, обробивши поверхнево ґрунт диско­вими або роторними знаряддями після кукурудзи на силос, а в де­яких південних районах — і на зерно ранніх строків сівби зернових та післяукісних культур. Глибина обробітку 8—10 см. При викорис­танні комбінованих агрегатів, які дають змогу одночасно здійснити обробіток ґрунту, внесення добрив і сівбу, глибину обробітку змен­шують до 5 — 7 см.

Підготовка ґрунту під ярі екотипи не відрізняється від такої під ярі зернові (зяблева оранка, весняне боронування агрегатами із шлейфами для вирівнювання поверхні).

Сівба. Однорічні конюшини частіше висівають в суміші із злако­вими, райграсом, вівсом, а також суданською травою і кукурудзою на зелений корм. Це дає змогу одержати корм з оптимальним цук­рово-протеїновим співвідношенням.

Норми висіву однорічних конюшин 8—10 млн шт. (на вологих родючих ґрунтах 6 — 7 млн). На густих травостоях зменшується фі­зичне випаровування з поверхні ґрунту, збільшується темп нарос­тання зеленої маси, підвищується врожайність.

Удобрення. Розробляючи систему удобрення однорічних коню­шин, враховують природну родючість ґрунту, попередники, загаль­ну кількість добрив у сівозміні. Більшість однорічних конюшин доб­ре росте на зв'язних родючих ґрунтах. Вони потребують насамперед фосфорно-калійного удобрення. Завдяки добрій азотфіксації коню­шини менше потребують азоту. Проте на опідзолених і підзолистих ґрунтах майже всі бобові трави позитивно реагують на внесення не тільки вапняних і фосфорно-калійних, а й азотних добрив.

Добрива вносять з розрахунку на запланований урожай з ураху­ванням вмісту поживних речовин у ґрунті, коефіцієнтів викорис­тання їх з ґрунту і внесення добрив. Для одержання за один укіс 250 — 300 ц/га зеленої маси на суглинкових ґрунтах треба внести 60 кг/га фосфору і 45 кг/га калію. Іноді реакція рослин на калій слаб­ка або вони зовсім не реагують на нього, що пояснюється викорис­танням калію бобовими рослинами з ґрунту. На супіщаних ґрунтах, де калію міститься мінімум, його вносять не менш як 60 — 80 кг/га. Азотні добрива, хоч і в незначних кількостях, вносити необхідно. Їх застосовують під передпосівну культивацію від 30 — 45 до 60 — 80 кг/га д. р. на бідніших ґрунтах. Це помітно не позначається на діяльності бульбочкових бактерій, проте сприяє значному (на 20 — 40 %) підвищенню врожайності зеленої маси.

За умови внесення у кормовій сівозміні органічних добрив до 14— 16 т/га мінеральні добрива під бобові трави вносять переважно у вигляді стартових доз під час сівби або не вносять зовсім.

Догляд. Особливого догляду під час вегетації рослин першого укосу однорічні конюшини не потребують. Але після укосу для одержання отави бажано провести боронування і внести по 30 кг/га азотних доб­рив. У зрошуваних сівозмінах провести полив (250 — 300 м3/га в умо­вах Лісостепу, у Степу 350 - 400 м3/га).

Збирання. В системі зеленого конвеєра конюшину персидську, пунцову (інкарнатну), конюшину підземну скошують протягом 10—15 днів, спасують у системі порційного випасу. Конюшину олександ­рійську й шабдар, інкарнатну зрізують на висоті 8—10 см, щоб за­безпечити відростання бруньок на нижній частині стебел. Отавні трави збирають самохідними косарками з різальними апаратами, уникаючи застосування роторних типу КИР-1,5.