Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

4.1.3. Україна і світове господарство

Входження України у світове господарство. Україна як молода суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світу. Це пояснюється передусім тим, що вона не мала змоги набу­ти такого досвіду у складі СРСР, їй бракує також достат­ньої кількості органів, кадрів, які могли б проводити са­мостійну науково обґрунтовану зовнішньоекономічну по­літику. Крім того, на проведення такої політики деструк­тивно впливають окремі міжнародні фінансово-кредитні організації.

Світові економічні зв'язки необхідні Україні для ста­більного і швидкого розвитку продуктивних сил і зрос­тання на цій основі життєвого рівня населення. Як уже зазначалося, країна, яка не провадить зовнішню торгів­лю, не має господарських зв'язків з іншими державами світу, змушена збільшувати витрати виробництва при­близно у півтора-два рази.

У минулому Україна мала економічні зв'язки із 123 країнами світу, але основні рішення щодо їх розвитку приймались у Москві. Те саме стосувалося зовнішньоеко­номічної діяльності майже 1400 її підприємств.

Об'єктивною причиною, що перешкоджає нині вхо­дженню України як повноправного партнера у світове го­сподарство, є передусім низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1%. Крім того, окремі товари, на які є попит на зовніш­ніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам, наприклад окремі види металургійної промисловості.

Причинами цього є:

1) значний розрив господарських зв'язків України з країнами колишнього Союзу і насамперед з Росією після розпаду СРСР. Україна втратила частину своїх традицій­них ринків збуту, зупинилося чимало підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні приладів, машин, а також виплавленого металу тощо внаслідок зростання енергомісткості, а от­же вартості та ціни продукції. Тому навіть ті вироби, в яких вона зацікавлена, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30—35%;

2) значне переважання в експорті України паливно-сировинної групи;

3) низька частка машин, обладнання, об'єктів інте­лектуальної власності (патентів, ліцензій, «ноу-хау») в експорті. Згідно з даними Міністерства статистики Укра­їни в 1993 р. тільки 0,5% від загальної кількості вироб­лених нових видів машин і обладнання за своїми техніч­ними характеристиками були конкурентоспроможними. Ситуація дещо поліпшилась у 2000—2001 pp., але це не могло подолати негативної тенденції у цій сфері;

4) незначна частка в експорті товарів, які виготовля­ються відповідно до договорів про міжнародну спеціалі­зацію та кооперування виробництва;

5) значне зростання частки бартерних операцій у зов­нішньоекономічній діяльності та всередині країни. Висо­кий рівень бартеризації зовнішньої торгівлі зумовлений зняттям обмежень щодо квотування і ліцензування, пору­шенням закону грошового обігу та ін. Характерно й те, що бартерна торгівля поширюється навіть на високолік-відні товари, які раніше реалізовувались переважно за ва­люту, мають вирішальне значення для отримання валют­них доходів держави.

Оскільки за межі України вивозиться основна частина продукції чорної металургії (яка дорівнювала майже 30% загального обсягу виробництва і забезпечила 40% валют­них надходжень), для поліпшення зовнішньоторговельної діяльності країні необхідно:

1) обмежити ввезення продукції чорної металургії, поліпшити якість металу, зменшити масу готових виро­бів, значно збільшити обсяг номенклатури відливок, до­могтися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо;

2) визначити пріоритетні напрями розвитку експорт­ної спеціалізації, орієнтуватися на виробництво науко-місткої продукції та ресурсозаощаджуючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, в ракетно-ко­смічній техніці, створенні надтвердих матеріалів. Ці на­прями повинна всебічно підтримувати держава. Необхід­но скасувати податок на додану вартість на продукцію, що вивозиться з України (оскільки це спричиняє необ­грунтоване зростання цін і штучно знижує її конкуренто­спроможність), та імпортне (ввізне мито) на такі страте­гічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольо­рові метали, целюлоза. Водночас доцільно обмежити ім­порт алкогольних напоїв, цигарок тощо;

3) налагодити виробництво імпортозамінної продук­ції, такої, як зернові, кормо- і картоплезбиральні ком­байни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі

та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливно-енергетичної групи, треба значно поліпшити обробку си­ровини (титану, рідкоземельних елементів, будівельних матеріалів, граніту, урану), сільськогосподарської про­дукції- Так, рівень переробки сільськогосподарської си­ровини в Україні становить лише майже 50% від її рів­ня в розвинутих країнах;

4) враховуючи низьку конкурентоспроможність про­дукції в Україні, не варто поспішати з лібералізацією експортно-імпортних відносин, на яку нашу державу ак­тивно підштовхують Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Йти таким шляхом можна лише із змі-ненням конкурентоспроможності товарів. Навіть у США понад 35% товарів захищені нетарифними бар'єрами;

5) заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зов­нішньоекономічній діяльності. На жаль, в Україні у 90-х роках так часто переглядалися закони, що стабільною можна вважати лише постійну їх зміну. Тому наша дер­жава, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за ство­ренням надійного інвестиційного клімату посідає 139-те місце у світі;

6) налагодити надійний митний контроль. Так, у роз­винутих країнах світу держава бере на себе облік і все­бічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зо­крема, їй відомі адреси кожного постачальника, ціни йо­го товарів, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес кон­тролюють податкові та банківські установи. В Україні недосконалим є сам Митний кодекс: у ньому налічується лише 164 статті, тоді як у Митному кодексі Росії — по­над 400 статей;

7) заохочення іноземних інвесторів і формування міжнародних економічних відносин через створення спільних підприємств (СП). Наприкінці вересня 1992 р. в Україні було зареєстровано понад 500 СП з кількістю працюючих 20 тис. осіб. На початку 2001 р. їх налічува­лося до 4500. Проте істотним недоліком їх розвитку є значна диспропорція між часткою іноземних інвесторів у привласнюваних ними прибутках.

Нині прилавки українських магазинів (як і в інших країнах СНД) переповнені імпортними товарами. Знач­ною мірою це результат непродуманої зовнішньоеконо­мічної політики держави, внаслідок якої утискається ві­тчизняний виробник.

З проблемою міжнародних економічних відносин тіс­но пов'язана проблема зовнішнього боргу України. Вона має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України

після розпаду СРСР. Величина цього боргу була постав­лена в залежність від частки України у ВНП колишньо­го СРСР і встановлена на рівні 16,37%. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл акти­вів колишнього Союзу — алмазного, валютного, золотого фондів, зарубіжних активів за кордоном (майно по­сольств, консульств та ін.), які становили приблизно 33 млрд. дол. Згідно з підписаною з Росією угодою прийнято «нульовий варіант» щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним держа­вам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претен­дує на свою частку майна, активів. Щорічно за зовніш­нім боргом України Росія виплачує майже 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на ко­ристь України, оскільки на її частку припадало приблиз­но вдвічі більше активів.

По-друге, це борги, причиною яких є нераціональні за­позичення у міжнародних фінансово-кредитних організа­цій та їх непродуктивне використання, а також борги, по­в'язані з оплатою енергоносіїв. На початок 2001 р. сума зовнішнього боргу України становила майже 10,2 млрд. дол. ( у 2000 p. внаслідок реструктуризації їх обсяг знизи­вся бульш ніж на 2 млрд.), а виплати відсотків на обслуго­вування боргу — до 1,5 млрд. дол. на рік. Негативно впли­вають на цей процес диктат МВФ та Світового банку що­до умов отримання кредитів та інші фактори.

Перспективними напрямами інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських ТНК, банків, торгівля об'єктами інтелектуальної власності — патентами, ліцен­зіями, «ноу-хау» та ін.
Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+