4.38. Мексиканська революція 1910-1917 рр

Наприкінці XIX — на початку XX ст. Мексика являла собою слабороз-винену аграрну країну, у торгово-економічному і фінансовому відношенні залежну від СТА та Англії. Диктатура генерала Порфіріо Діаса (1876— 1911) користувалася підтримкою іноземного капіталу, одночасно інозем­ний капітал захопив у свої руки природні багатства Мексики і підпоряд­кував своєму контролю її промисловість і торгівлю.

Під приводом того, що для прогресу Мексики необхідно освоєння всіх

земель, 70% їх опинилося в руках 2% латифундистів та іноземців. У індіанців було забрано 60 млн. га землі.

Розвиток капіталізму швидкими темпами формував буржуазію і про­летаріат. Наявність значних мас безземельних селян сприяла дешевизні робочої сили.

Економічна криза 1907 р. у США значно скоротила зовнішньоторго­вельний оборот з Мексикою. 1909 р. внаслідок неврожаю розпочався го­лод. Посилилися селянські виступи, виникли комітети захисту селян і війська самооборони.

Одним із визнаних керівників повсталих селян півдня став Еміліано Сапата — син бідного селянина. На півночі країни збройну боротьбу селян очолив Франсіско Вілья.

Одночасно зростав страйковий робітничий рух. Невдоволення дикта­турою наростало і з боку буржуазії, яка вимагала обмеження прав лати­фундистів в інтересах вільного розвитку капіталізму.

1910 р. розпочалися збройні виступи, що поклали початок буржуазно-демократичної революції. Значну роль у ній відіграв і лідер ліберальної буржуазії — поміщик і капіталіст Франсіско Мадеро. Коли у 1911 р. його прихильники штурмом взяли прикордонне зі США місто Хуарес, Мадеро повернувся з еміграції та із загоном вступив на територію Мекси­ки. У Мехіко відбулася грандіозна демонстрація, учасники якої поставили вимогу відставки Діаса. Через два дні він утік з Мексики, а Мадеро став президентом.

Проте новий уряд став на шлях компромісу з верхівкою церкви і поміщиків, розпочав боротьбу з селянськими збройними загонами, пообі­цявши землю селянам за викуп.

Сапата висунув програму наділення селян землею за рахунок поміщиків, його армія не лише не виконувала наказ Мадеро про розпуск революцій­них загонів, а й вступила в бій з урядовими військами. Друга селянська армія продовжувала діяти на півночі країни на чолі з Вільєю.

Північного сусіда Мексики — США, які розпочали експлуатацію мек­сиканської нафти, не влаштовувала і політика Мадеро, і революційні дії селян. До влади в країні в 1913 р. США привели нового диктатора — генерала Уерту, який фактично продовжив політику Діаса.

У боротьбу проти нової диктатури включилися селяни, робітники, інте­лігенція, національна буржуазія і навіть частина поміщиків, лідером яких став губернатор одного із штатів Карранса. Втручання США в справи Мексики посилили громадянську війну. Розрізнені сили мексиканської революції об'єдналися в єдиний потік і звалили контрреволюційну дикта­туру, проте єднання не було постійним: Сапата і Вілья не розуміли серйоз­ності небезпеки втручання США у внутрішні справи Мексики і дали згоду на їх посередницьку місію. Карранса осудив втручання США, завдяки чому значно зріс його авторитет. Його уряд виражав інтереси національної

буржуазії Мексики, видав декрети про повернення земель селянам, заборо­ну боргового рабства, поліпшив становище робітників.

Карранса зміг здобути вплив на робітничі організації, сформувати спе­ціальні робітничі загони для боротьби з ворогами "революційного" уряду і з селянами. Проте робітництво скоро зрозуміло помилковість своїх дій. Наростання робітничого страйкового руху в умовах селянської війни усклад­нювало становище уряду антифеодальними й антикапіталістичними ви­ступами. Атмосферу напруженості можна було розрядити подальшими ви­ступами народних мас.

1916 р. відбулися вибори до Установчих зборів, що прийняли Конститу­цію. Вона декларувала право нації на багатства її надр, на землю, ліси і води, обмежувала іноземців у правах придбання земельної власності. Проголошу­валося право держави на експропріацію великої земельної власності і наді­лення селян землею, засуджувалися феодальні й рабські форми експлуатації.

Проте фактично статті Конституції, які стосувалися аграрного питання, трудового законодавства й обмеження іноземного капіталу, або не викону­валися, або виконувалися під тиском народних мас.

Прийняттям Конституції 1917 р. завершився революційний пе­ріод у країні. Антифеодальна, антиімперіалістична революція передала владу з рук поміщиків у руки буржуазії і відкрила значні можливості для прогресивного розвитку Мексики. Вона запобігла процесу пере­творення країни в напівколонію США і покінчила з феодальними і расовими пережитками та диктаторським свавіллям.