Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6. 8. Криза тоталітарного режиму

У країнах Східної Європи, в яких уже наприкінці 40-х років утверди­лася модель державного устрою тоталітарного типу, побудованого за ра­дянським зразком, постійно виникали, розгорталися та заглиблювалися со­ціально-політичні й економічні кризи розвитку суспільства. Основною при­чиною політичного невдоволення, економічних криз та соціальних конфліктів У країнах соціалістичного табору було небажання і неготовність їх насе-

лення сприймати нестатки і страждання, традиційно звичні для радянського населення, як закономірність. Не сприймали "братні народи" партійний диктат і насилля, а також необхідність неухильного слідування в руслі радянської зовнішньої політики. Першим виявом наростання кризових явищ у тільки но створеній на Сході Європи системі васальних держав сталін­ської імперії став конфлікт "Сталін — Тіто" в кінці 40-х років. Спроби уряду СРСР змусити Югославію дотримуватися радянської моделі соціалізму призвели до розриву радянсько-югославських відносин.

У червні 1953 р. відбулися антиурядові виступи в Східній Німеччині. Поштовхом до цих виступів стало прийняття урядом НДР непопулярного рішення про підвищення норм виробітку на промислових підприємствах відра­зу на 40%. Страйки й демонстрації проти урядових економічних рішень переросли в масові політичні виступи тоталітарного режиму В. Ульбріхта. На вулиці Берліна вийшло 100 тис. чоловік. У 350 інших містах НДР в антиурядових виступах брали участь близько 400 тис. чол. Більшість де­монстрантів становили робітники, яких на вулиці закликали профспілки. Свій гнів люди спрямовували проти партійних функціонерів та бюрократів, під їх тиском розчинялися ворота в'язниць тощо. 17 червня проти повсталих кинуто радянські танки. Радянські війська відкрили вогонь по маніфестан­тах. За судовими вироками десятки чоловік розстріляні, тисячі ув'язнені.

Незважаючи на деяке пом'якшення політичного режиму в країнах Східної Європи після смерті Сталіна, кризові явища тут поглиблювалися. Надзвичайно серйозною була криза 1956 р. в Угорщині. Протягом пер­шої половини 50-х років в угорському уряді йшла гостра боротьба між прихильниками демократичних реформ, уособленням яких став Імре Надь, і сталіністами-ортодоксами на чолі з М. Ракоші. 23 жовтня 1956 р. у Будапешті відбулась масова демонстрація, учасники якої, переважно сту­денти, вимагали демократичних перетворень у країні і протестували проти радянського диктату. Хоч демонстрація була придушена з допомогою ра­дянських військ, вона призвела до політичної кризи в угорському керів­ництві. Був сформований новий уряд на чолі з І. Надем. Імре Надь оголо­сив про виведення радянських військ з Будапешта і розпуск органів без­пеки, дозволив відновити діяльність раніше існуючих партій, а 1 листопада оголосив про вихід Угорщини із Організації Варшавського договору і пе­ретворення її в нейтральну країну. Проголошувалася необхідність інтегру­вання в існуючі західноєвропейські економічні структури. Радянське ке­рівництво на чолі з М.С. Хрущовим вирішило силою придушити демокра­тичні перетворення. Радянські війська ввійшли до Будапешта та інших міст Угорщини. У ході збройної боротьби уряд І. Надя був повалений. Влада була передана після "чистки", здійсненої радянськими спецслужба­ми, Яношу Кадару, який створив Революційний робітничо-селянський уряд. І. Надь, звинувачений в державній зраді, був страчений.

Початок "будівництва соціалізму" в країнах Східної Європи привів до бурхливого економічного зростання, що продовжувалося до середини

60-х рр. Рушієм цього економічного зростання була індустріалізація. Тем­пи зростання промисловості не мали собі рівних навіть на тлі економічно­го піднесення на Заході. Засоби для цього були отримані виключно завдя­ки націоналізації. До того ж вартість робочої сили була низькою. Форсо­вані темпи індустріалізації породжували обмеження споживання і падіння життєвого рівня. Це було одним із джерел невдоволення, що призвело до політичних криз 50-х рр. У 60-ті рр. в більшості країн Східної Європи джерела швидкого зростання за рахунок будівництва все нових заводів і збільшення кількості робітників вичерпалися, його темпи знизилися. Еко­номічний розвиток тепер можливо було забезпечити лише за рахунок зро­стання продуктивності праці. Колишні методи управління економікою більше не влаштовували. В 60-ті рр. майже в усіх країнах здійснюються еко­номічні реформи; першою їх здійснила 1963 р. НДР. Підприємствам нада­валася деяка самостійність у вирішенні виробничих питань, була дещо підви­щена матеріальна зацікавленість у результатах своєї праці тощо. Але по­зитивні результати цих реформ знецінювалися тим, що продовжував збе­рігатися незмінним тоталітарний соціалізм, пануючою залишалась адміні­стративно-бюрократична система. До того ж СРСР, завершивши період "полі­тичної відлиги" відставкою в 1964 р. М.С. Хрущова, почав здійснювати "доктрину Брежнєва", згідно з якою керівництво КПРС присвоювало собі право вирішувати, що відповідає "справі соціалізму", а що їй завадить. Саме це призвело до надзвичайно гострої кризи в Чехословаччині 1968— 1969 рр. Економічна реформа, що почала проводитися в цій країні з 1965 р., не дала очікуваних результатів.

У КПЧ сформувалося реформістське крило, яке піддало критиці непослі­довну політику її керівника А. Новотного. У січні 1968 р. він був знятий зі своєї посади. Партію очолили реформатори на чолі з Олександром Дуб-чеком, які висунули програму оновлення чехословацького суспільства і будівництва "соціалізму з людським обличчям". У квітні 1968 р. була опублікована Програма дій КПЧ, у якій було накреслено заходи щодо втілення ринкових механізмів в економіку і демократизації суспільства. Розпоча­лася "празька весна". Було скасовано цензуру, створено політичні партії і рухи, прискорилася реабілітація жертв репресій. Реакція Радянського Со­юзу на "празьку весну" була надзвичайно хворобливою. На думку Л. Бреж­нєва, діяльність О. Дубчека загрожувала "завоюванням соціалізму". В ніч з 20 на 21 серпня війська п'яти держав ОВД — Болгарії, НДР, Польщі, СРСР та Угорщини — окупували Чехословаччину. Керівництво КПЧ на чолі з Дубчеком було заарештоване. Партію очолив Густав Гусак. Розпо­чалася чистка лав КПЧ. Реформи було припинено, і країна повернулася до свого попереднього стану.

Після 1968 р. реформи в країнах Східної Європи було припинено, вони почали повертатися до попередніх методів управління економікою, отже — до старих проблем. Тоталітарні режими продемонстрували повну неспро-

можність у вирішенні назрілих проблем. Адміністративно-командні систе­ми цих країн не розвивали економічне стимулювання виробництва і трудо­вої активності людей. Надмірна централізація стримувала економічну са­мостійність та ініціативність господарських структур. Все це викликало справедливе незадоволення широких верств населення країн Східної Євро­пи. Так, у Польщі спроба її керівництва в другій половині 70-х рр. виріши­ти назрілі проблеми за рахунок народу викликала справедливе обурення і стала причиною створення нових робітничих організацій, які 1980 р. об'єдналися в незалежну профспілку "Солідарність". У кінці 1981 р. "Солідарність" на чолі з Л. Валенсою розпочала боротьбу за політичну владу. Уряд Польщі оголосив воєнний стан на всій території країни.

Поширився рух за демократизацію і в Чехословаччині, центром якого стала громадська ініціатива — "Хартія-77". Група діячів культури та науки 1 січня 1977 р. виступила з декларацією, в якій розкрила основний зміст вимог та основні напрями демократизації суспільства. Опозиційний рух поширювався в інших країнах Східної Європи.