Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.10. Національно-визвольний рух і крах колоніалізму в країнах Азії та Африки

Після Другої світової війни розпочався розпад колоніальної системи. Це стало результатом поразки у війні Італії та Японії, які втратили свої колоніальні володіння, і ослаблення колоніальних володінь Великої Бри­танії, Франції, Голландії, Бельгії. В колоніях під час війни прискорено розви­валася економіка, зростала чисельність національної буржуазії та інтелі­генції, розвивався національно-визвольний рух, створювались політичні орга­нізації, національні збройні сили. Розпад колоніальних імперій розпочався на Азіатському континенті. 1945 р. була проголошена незалежність Індо­незії та В'єтнаму, народам яких прийшлося зі зброєю в руках відстою­вати свою свободу (індонезійцям проти Голландії до 1950 р., в'єтнамцям

проти Франції до 1954 р.). 1946 р. після виведення французьких військ фактично незалежними стали Сирія та Ліван. У цьому ж році незалеж­ною стала Іорданія. 1947 р. Англія змушена була прийняти Акт про незалежність Індії. Країна була поділена на дві держави-домініони — Індію та Пакистан. На початку 1950 р. Індія була проголошена респуб­лікою. Спроби Англії відновити колоніальне правління в Бірмі, народ якої 1945 р. визволився з-під японської окупації, наштовхнулися на рішучий опір бірманців. 1948 р. Бірма стала незалежною республікою. В цьому ж році звільнився від колоніальної залежності Цейлон, проголошено ство­рення двох корейських держав та держави Ізраїль.

У 50-ті рр. настав новий етап розпаду колоніальної системи. В Єгипті розгорнувся широкий визвольний рух проти англійського панування і ви­ведення англійських військ. 1952 р. національно-визвольна боротьба єги­петського народу перейшла в завершальний етап. Посилилася партизанська боротьба проти проанглійської монархії. В липні 1952 р. організація "Вільні офіцери" на чолі з Насером, підтримана усією єгипетською армією, здійснила переворот. Королівська влада й англійське панування були повалені. 1953 р. Єгипет був проголошений республікою. Протягом 50-х років здобули незалежність Лівія, Марокко, Туніс, Судан.

У подальшому процес розпаду колоніального панування різко прискорив­ся. 1960 р. увійшов в історію як рік Африки: на континенті виникли 17 нових країн (Гана, Габон, Верхня Вольта, Дагомея, Мавританія, Мадагаскар, Малі, Сенегал, Сомалі, Того, Центральна Африканська республіка, Чад, Нігер, Конго, Заїр, Нігерія, Кот-д'Івуар). У 60-ті роки фактично перестала існувати Британська колоніальна імперія, розпадалися рештки Французької колоні­альної імперії. Найбільш запеклу боротьбу проти французьких колоніза­торів вів народ Алжиру, який повстав 1954 р. Лише у березні 1962 р. Франція припинила воєнні дії і після референдуму визнала незалежність Алжиру. 1974 р. внаслідок перемоги революції в Португалії розпалася Португальська колоніальна імперія. Останньою країною, що здобула незалеж­ність, була Намібія, котру окупував расистський режим Південно-Афри-канської республіки. 1989 р. війська ПАР були виведені з країни і 1990 р. Намібія була проголошена незалежною державою.

"Холодна війна" давала визвольним рухам можливість маневру між наддержавами — СРСР і США, певною мірою сприяла краху колоніалізму. Однак здобувши незалежність, країни, що визволилися, намагалися уникати політики беззаперечного прямування за наддержавами. Вони об'єдналися в Рух неприєднання. Учасники цього руху проголосили проведення не­залежної зовнішньої політики, підтримку національно-визвольного руху, не­участь у багатосторонніх військових блоках та союзах; вони відстоювали інтереси миру, брали участь у боротьбі за подолання напруженості, за вирі­шення конфліктів шляхом переговорів. Рух неприєднання значно зріс чисельно: якщо у його першій конференції (1961 р.) брало участь 29 країн,

то в дев'ятій (1989 р.) — 102. Велику роль ці країни відіграють у діяль­ності ООН.

Здобувши політичну незалежність, молоді держави не стали незалеж­ними в економічному відношенні. Колишні метрополії та інші промислове розвинені країни Заходу продовжували визначати ціни на сировину і про­довольчі товари в колишніх колоніях. Залежність молодих країн була те­пер результатом не політичного тиску, а відсталості. Країни Азії, Африки, Латинської Америки залишалися аграрно-сировинними; вони залежали від поставок машин і знарядь, від припливу зовнішніх фінансових коштів. Ця відсталість закріплювалася пануванням традиційних підвалин життя, не­письменністю більшої частини населення, нерозвиненістю комунікацій і засобів зв'язку. Частина країн у пошуках шляхів подолання своєї відста­лості звернулась до досвіду СРСР і стала на шлях соціалістичної орієн­тації (Ефіопія, Ємен, Алжир, Мозамбік, Ангола, Камбоджа та ін.). За прикла­дом СРСР у цих країнах склався значний державний сектор, були прове­дені аграрні перетворення, встановлені авторитарні режими. Але опір опо­зиції, підтримуваної Заходом, економічна слабкість СРСР, неефективність державного регулювання призвели до того, що в 80-ті роки країни соціаліс­тичної орієнтації опинились у глибокій кризі. Прорадянські режими були повалені або трансформувалися в прихильників ринкової економіки.

Однак більшість країн "третього світу" (цей термін визначав відмінність розвитку молодих країн від Сходу і Заходу) пішли шляхом капіталістично­го розвитку. За допомогою країн Заходу в них склалася ринкова економіч­на система, утвердився плюралізм у формах власності. Найбільш динаміч­но і в соціальному, і в економічному, і в політичному відношеннях розви­валися "нові індустріальні країни" (спочатку Гонконг, Сінгапур, Тай­вань, Південна Корея, згодом — Індонезія, Малайзія, Філіппіни). Використо­вуючи іноземний капітал і технології, величезні трудові ресурси на місцях, вони змогли створити розвинуту обробну промисловість, що працює пере­важно на експорт і успішно конкурує на ринках Заходу. Відносно розвину­тими є й країни Латинської Америки, в більшості вони вже індустріально-аграрні. Найменш розвинутими в усіх аспектах залишаються країни Тро­пічної .і Південної Африки, деякі країни Південної і Південно-Східної Азії. Тут зростання виробництва значно відстає від приросту чисельності населення. Голод, злидні, масові епідемії і захворювання — все це стало постійним супутником африканських країн. У вирішенні усіх цих про­блем країни, що визволилися, шукають кожна свій шлях розвитку. Але без допомоги світового співтовариства, без участі країн багатого Заходу гострі проблеми відсталості не будуть розв'язані.