8.1. Формування системи маркетингових комунікацій (СМК) підприємства
Просування товару на ринку здійснюється за допомогою системи маркетингових комунікацій (СМК), яка охоплює будь-яку діяльність підприємства, спрямовану на інформування, переконання та нагадування споживачам про свої товари, стимулювання їх збуту і створення позитивного іміджу підприємства в очах громадськості. Основні елементи СМК :
1.Реклама — будь-яка платна не особистісна форма розповсюдження інформації про фірму та її товар. Реклама — це „королева" СМК.
2.„Паблік рілейшнз" (дослівно „взаємини з громадськістю") — діяльність, спрямована на формування позитивного іміджу фірми, доброзичливого ставлення до неї та її товару.
3. Персональний продаж — усне представлення товару в ході бесіди з одним чи
декількома потенційними покупцями задля продажу.
4.Стимулювання збуту — короткочасні спонукальні заходи заохочення споживачів до купівлі (знижки, розпродажі, лотереї тощо).
Кожна складова СМК має свої особливості, специфічні заходи та прийоми, але і вони взаємопов'язані і доповнюють одна одну, утворюючи єдиний комплекс.
При формуванні СМК фірма спочатку повинна визначити цілі комунікаційної політики, які мають ієрархічну структуру. Головні цілі маркетингових комунікацій:
• формування попиту;
• стимулювання збуту.
Підпорядковані цілі:
• інформування споживачів про фірму та її товари;
• формування позитивного іміджу фірми;
• мотивація споживачів;
• формування й актуалізація потреб споживачів;
• стимулювання акту купівлі;
• формування відданості товарній марці;
• нагадування про фірму та її товар тощо.
1. Характеристики складових СМК
Кожному із засобів просування товарів на ринку притаманні свої унікальні характеристики, які треба враховувати при формуванні системи маркетингових комунікацій фірми. Ці характеристики можуть бути позитивними, а можуть свідчити і про певні недоліки даної складової СМК.
1. Реклама:
• експресивний характер, можливість ефектно представити товар, саму фірму;
• масове охоплення аудиторії;
• можливість багаторазового звернення, здатність до умовляння, переконання;
• суспільний характер (передбачено, що рекламований товар є законний і прийнятий суспільством);
• знеособленість (порівняно з персональним продажем); здатна лише на монолог, а не на діалог з аудиторією;
• деякі її види потребують великих асигнувань (телереклама), інші — значно дешевші (газетна реклама).
2. „Паблік рілейшнз":
• висока достовірність інформації в очах споживачів, оскільки її подають у вигляді новини, а не рекламної об'яви;
• широке охоплення аудиторії;
• довготривалий ефект;
• зміст інформації фірма не завжди контролює;
• найчастіше доповнює рекламу.
3. Персональний продаж:
• особистісний характер;
• безпосереднє, живе спілкування з аудиторією у формі діалогу;
• спонукання до зворотнього реагування;
• найбільша вартість серед усіх засобів просування (у розрахунку на один контакт).
4. Стимулювання збуту:
• привабливість заходів стимулювання збуту в очах споживачів;
• спонукання до здійснення купівлі;
• імпульсивний характер;
• короткотривалий ефект — для формування стійкої відданості певній марці товару ці заходи непридатні;
• ефективне в поєднанні з рекламою.
Фактори, що визначають структуру СМК
При формуванні системи маркетингових комунікацій фірми, крім характеристик складових цієї системи, необхідно враховувати багато інших факторів, які визначають Ті ефективність. Розглянемо основні з них.
• Тип товару чи ринку
Ефективність засобів товаропросування на споживчих ринках і ринках товарів промислового призначення різна. Виробники товарів широкого вжитку, як звичайно, більше коштів витрачають на рекламу. Фірми, що виробляють інвестиційні товари, значні кошти найчастіше виділяють на організацію персонального продажу, особливо на ринках із невеликою кількістю потужних споживачів.
• Етап життєвого циклу товару
На етапі виведення товару на ринок комунікаційні зусилля мають бути максимальні. Формування обізнаності з товаром і фірмою відбувається насамперед за допомогою реклами і „паблік рілейшнз". Методи стимулювання збуту корисні для „підштовхування" споживачів до апробації товару, а персональний продаж можна використовувати для спонукання роздрібних торгівців узятися за продаж товару.
На етапі зростання реклама й „паблік рілсйшнз" продовжують зберігати свою значущість, а стимулювання збуту можна скоротити, бо на цьому етапі потрібно менше спонукань.
На етапі зрілості рекламну кампанію провадять менш інтенсивно, і вона має нагадувальний характер, оскільки споживачам уже добре відомі товарні марки.
На етапі занепаду активно застосовують лише стимулювання збуту, а інші складові СМК різко скорочуються.
• Стратегія просування товару
Склад комунікаційного комплексу фірми значною мірою залежить від вибору однієї з двох стратегій товаропросування.
Стратегія „проштовхування1' товару передбачає інтенсивне стимулювання сфери торгівлі .для просування товару по каналу збуту. Виробник активно нав'язує товар оптовикам. Ті, своєю чергою, активно працюють із роздрібною торгівлею, останні активно стимулюють продаж товару споживачам.
Стратегія „притягування" споживачів до товару передбачає значні витрати на рекламу і стимулювання споживачів для формування у них попиту на товар. У разі успіху споживачі почнуть запитувати товар у магазинах, роздрібні торгівці — в оптовиків, а ті, своєю чергою, — у виробників.
Метода визначення бюджету на просування товарів
Велику роль у формуванні СМК відіграють питання визначення бюджету на комунікації. Існують два принципово відмінні підходи до розв'язання цієї проблеми: аналітичний і неаналітичний.
Більшість фірм використовує неаналітичні методи, що ґрунтуються на досвіді чи спрощених правилах прийняття рішень. Розглянемо найпоширеніші з них.
Залишковий метод
Фірма спочатку виділяє кошти на всі інші елементи комплексу маркетингу, а залишок надходить у бюджет видатків на комунікації.
Цей метод часто використовують малі фірми, але він має суттєві недоліки: повністю ігнорується причинно-наслідковий зв'язок між видатками на просування і кінцевими результатами діяльності фірми.
• Метод приросту
Фірма визначає бюджет на основі попередніх асигнувань, збільшуючи чи зменшуючи бюджет року, що передує плановому, на певний відсоток.
Метод цей також використовують переважно невеликі фірми. Тут уже з'являється певна точка відліку, можливість урахування ефекту від попередніх асигнувань, змін в етапах життєвого циклу товару. Але основні недоліки залишаються — розмір бюджету не пов'язується з цілями фірми; значну роль відіграє інтуїція.
• Метод паритету з конкурентами
При використанні цього методу фірма застосовує як базис відліку відповідні витрати конкурентів.
Прихильники цього методу вважають, що середній рівень видатків конкурентів ніби втілює „колективну мудрість" галузі, дає змогу зберегти певну рівновагу натиску на споживачів, уникаючи „рекламних війн".
Однак фірми дуже відрізняються цілями, можливостями, іміджем, тому копіювання бюджетів на просування навряд ми виправдане. Окрім того, далеко не завжди є свіжа й достовірна інформація про рекламні витрати конкурентів.
• Метод процента від обсягу продажів
Він є найпоширенішийсеред неаналітичних методів, оскільки простий для розуміння і доступний у використанні.
На відміну від попередніх методів, існує взаємозв'язокміж обсягом видатків на просування і обсягом реалізації продукції. Водночас причина і наслідок уданому разі міняються місцями: обсяг збуту визначає розмір асигнувань на комунікації, а не навпаки.
Метод можна вдосконалити, якщо за базу розрахунків брати прогноз збуту на наступний рік.
Розглянуті методи значно спрощують планування бюджету на комунікації, але всі вони мають основний суттєвий недолік: не пов'язують бюджет із цілями маркетингу.
Аналітичні методи визначення бюджету на комунікації є значно складніші. Коротко розглянемо найпоширеніші з них.
• Метод визначення бюджету „ виходячи з цілей і завдань"
Фірма чітко визначає комунікаційні цілі, встановлює завдання, які слід вирішити для досягнення поставлених цілей, а потім формує відповідний бюджет; проводить відповідні рекламні дослідження, які дають змогу встановити залежності між видатками на просування, ступенем охоплення аудиторії рекламою і спонуканням до покупки товару. Метод цей ефективний, але складний у використанні.
• Метод визначення бюджету на основі планування витрат
Згідно з цим методом спочатку складають розгорнутий річний план діяльності фірми у сфері комунікацій з кожної складової, зокрема з реклами. Визначають витрати на закупівлю рекламного простору у ЗМІ, матеріальні витрати на виробництво рекламоносіїв, адміністративні видатки, гонорари рекламним агентствам тощо. План диференційований по окремих товарах і збутових територіях. Зведені показники визначають величину рекламного бюджету, яка коригується з урахуванням фінансових можливостей фірми.
Отже, аналітичні методи ґрунтуються на пошуку залежностей між величиною бюджету на просування товару і ступенем досягнення поставлених цілей. Отримані результати мають обґрунтований характер, але застосування цих методів потребує додаткових витрат коштів і часу на відповідні дослідження, тому використовують їх доволі обмежено.
Загальний бюджет на просування продукції фірми, визначений за одним із розглянутих методів, розподіляють далі між окремими складовими СМК.
1.Реклама — будь-яка платна не особистісна форма розповсюдження інформації про фірму та її товар. Реклама — це „королева" СМК.
2.„Паблік рілейшнз" (дослівно „взаємини з громадськістю") — діяльність, спрямована на формування позитивного іміджу фірми, доброзичливого ставлення до неї та її товару.
3. Персональний продаж — усне представлення товару в ході бесіди з одним чи
декількома потенційними покупцями задля продажу.
4.Стимулювання збуту — короткочасні спонукальні заходи заохочення споживачів до купівлі (знижки, розпродажі, лотереї тощо).
Кожна складова СМК має свої особливості, специфічні заходи та прийоми, але і вони взаємопов'язані і доповнюють одна одну, утворюючи єдиний комплекс.
При формуванні СМК фірма спочатку повинна визначити цілі комунікаційної політики, які мають ієрархічну структуру. Головні цілі маркетингових комунікацій:
• формування попиту;
• стимулювання збуту.
Підпорядковані цілі:
• інформування споживачів про фірму та її товари;
• формування позитивного іміджу фірми;
• мотивація споживачів;
• формування й актуалізація потреб споживачів;
• стимулювання акту купівлі;
• формування відданості товарній марці;
• нагадування про фірму та її товар тощо.
1. Характеристики складових СМК
Кожному із засобів просування товарів на ринку притаманні свої унікальні характеристики, які треба враховувати при формуванні системи маркетингових комунікацій фірми. Ці характеристики можуть бути позитивними, а можуть свідчити і про певні недоліки даної складової СМК.
1. Реклама:
• експресивний характер, можливість ефектно представити товар, саму фірму;
• масове охоплення аудиторії;
• можливість багаторазового звернення, здатність до умовляння, переконання;
• суспільний характер (передбачено, що рекламований товар є законний і прийнятий суспільством);
• знеособленість (порівняно з персональним продажем); здатна лише на монолог, а не на діалог з аудиторією;
• деякі її види потребують великих асигнувань (телереклама), інші — значно дешевші (газетна реклама).
2. „Паблік рілейшнз":
• висока достовірність інформації в очах споживачів, оскільки її подають у вигляді новини, а не рекламної об'яви;
• широке охоплення аудиторії;
• довготривалий ефект;
• зміст інформації фірма не завжди контролює;
• найчастіше доповнює рекламу.
3. Персональний продаж:
• особистісний характер;
• безпосереднє, живе спілкування з аудиторією у формі діалогу;
• спонукання до зворотнього реагування;
• найбільша вартість серед усіх засобів просування (у розрахунку на один контакт).
4. Стимулювання збуту:
• привабливість заходів стимулювання збуту в очах споживачів;
• спонукання до здійснення купівлі;
• імпульсивний характер;
• короткотривалий ефект — для формування стійкої відданості певній марці товару ці заходи непридатні;
• ефективне в поєднанні з рекламою.
Фактори, що визначають структуру СМК
При формуванні системи маркетингових комунікацій фірми, крім характеристик складових цієї системи, необхідно враховувати багато інших факторів, які визначають Ті ефективність. Розглянемо основні з них.
• Тип товару чи ринку
Ефективність засобів товаропросування на споживчих ринках і ринках товарів промислового призначення різна. Виробники товарів широкого вжитку, як звичайно, більше коштів витрачають на рекламу. Фірми, що виробляють інвестиційні товари, значні кошти найчастіше виділяють на організацію персонального продажу, особливо на ринках із невеликою кількістю потужних споживачів.
• Етап життєвого циклу товару
На етапі виведення товару на ринок комунікаційні зусилля мають бути максимальні. Формування обізнаності з товаром і фірмою відбувається насамперед за допомогою реклами і „паблік рілейшнз". Методи стимулювання збуту корисні для „підштовхування" споживачів до апробації товару, а персональний продаж можна використовувати для спонукання роздрібних торгівців узятися за продаж товару.
На етапі зростання реклама й „паблік рілсйшнз" продовжують зберігати свою значущість, а стимулювання збуту можна скоротити, бо на цьому етапі потрібно менше спонукань.
На етапі зрілості рекламну кампанію провадять менш інтенсивно, і вона має нагадувальний характер, оскільки споживачам уже добре відомі товарні марки.
На етапі занепаду активно застосовують лише стимулювання збуту, а інші складові СМК різко скорочуються.
• Стратегія просування товару
Склад комунікаційного комплексу фірми значною мірою залежить від вибору однієї з двох стратегій товаропросування.
Стратегія „проштовхування1' товару передбачає інтенсивне стимулювання сфери торгівлі .для просування товару по каналу збуту. Виробник активно нав'язує товар оптовикам. Ті, своєю чергою, активно працюють із роздрібною торгівлею, останні активно стимулюють продаж товару споживачам.
Стратегія „притягування" споживачів до товару передбачає значні витрати на рекламу і стимулювання споживачів для формування у них попиту на товар. У разі успіху споживачі почнуть запитувати товар у магазинах, роздрібні торгівці — в оптовиків, а ті, своєю чергою, — у виробників.
Метода визначення бюджету на просування товарів
Велику роль у формуванні СМК відіграють питання визначення бюджету на комунікації. Існують два принципово відмінні підходи до розв'язання цієї проблеми: аналітичний і неаналітичний.
Більшість фірм використовує неаналітичні методи, що ґрунтуються на досвіді чи спрощених правилах прийняття рішень. Розглянемо найпоширеніші з них.
Залишковий метод
Фірма спочатку виділяє кошти на всі інші елементи комплексу маркетингу, а залишок надходить у бюджет видатків на комунікації.
Цей метод часто використовують малі фірми, але він має суттєві недоліки: повністю ігнорується причинно-наслідковий зв'язок між видатками на просування і кінцевими результатами діяльності фірми.
• Метод приросту
Фірма визначає бюджет на основі попередніх асигнувань, збільшуючи чи зменшуючи бюджет року, що передує плановому, на певний відсоток.
Метод цей також використовують переважно невеликі фірми. Тут уже з'являється певна точка відліку, можливість урахування ефекту від попередніх асигнувань, змін в етапах життєвого циклу товару. Але основні недоліки залишаються — розмір бюджету не пов'язується з цілями фірми; значну роль відіграє інтуїція.
• Метод паритету з конкурентами
При використанні цього методу фірма застосовує як базис відліку відповідні витрати конкурентів.
Прихильники цього методу вважають, що середній рівень видатків конкурентів ніби втілює „колективну мудрість" галузі, дає змогу зберегти певну рівновагу натиску на споживачів, уникаючи „рекламних війн".
Однак фірми дуже відрізняються цілями, можливостями, іміджем, тому копіювання бюджетів на просування навряд ми виправдане. Окрім того, далеко не завжди є свіжа й достовірна інформація про рекламні витрати конкурентів.
• Метод процента від обсягу продажів
Він є найпоширенішийсеред неаналітичних методів, оскільки простий для розуміння і доступний у використанні.
На відміну від попередніх методів, існує взаємозв'язокміж обсягом видатків на просування і обсягом реалізації продукції. Водночас причина і наслідок уданому разі міняються місцями: обсяг збуту визначає розмір асигнувань на комунікації, а не навпаки.
Метод можна вдосконалити, якщо за базу розрахунків брати прогноз збуту на наступний рік.
Розглянуті методи значно спрощують планування бюджету на комунікації, але всі вони мають основний суттєвий недолік: не пов'язують бюджет із цілями маркетингу.
Аналітичні методи визначення бюджету на комунікації є значно складніші. Коротко розглянемо найпоширеніші з них.
• Метод визначення бюджету „ виходячи з цілей і завдань"
Фірма чітко визначає комунікаційні цілі, встановлює завдання, які слід вирішити для досягнення поставлених цілей, а потім формує відповідний бюджет; проводить відповідні рекламні дослідження, які дають змогу встановити залежності між видатками на просування, ступенем охоплення аудиторії рекламою і спонуканням до покупки товару. Метод цей ефективний, але складний у використанні.
• Метод визначення бюджету на основі планування витрат
Згідно з цим методом спочатку складають розгорнутий річний план діяльності фірми у сфері комунікацій з кожної складової, зокрема з реклами. Визначають витрати на закупівлю рекламного простору у ЗМІ, матеріальні витрати на виробництво рекламоносіїв, адміністративні видатки, гонорари рекламним агентствам тощо. План диференційований по окремих товарах і збутових територіях. Зведені показники визначають величину рекламного бюджету, яка коригується з урахуванням фінансових можливостей фірми.
Отже, аналітичні методи ґрунтуються на пошуку залежностей між величиною бюджету на просування товару і ступенем досягнення поставлених цілей. Отримані результати мають обґрунтований характер, але застосування цих методів потребує додаткових витрат коштів і часу на відповідні дослідження, тому використовують їх доволі обмежено.
Загальний бюджет на просування продукції фірми, визначений за одним із розглянутих методів, розподіляють далі між окремими складовими СМК.