1.2. Інвестиційні ресурси підприємств та основи їхнього фінансування

Усі напрямки і форми інвестиційної діяльності фірми здійснюються за рахунок сформованих нею інвестиційних ресурсів. Інвестиційні ресурси являють собою усі види грошо­вих та інших активів, залучених для здійснення вкладень в об'єкти інвестування. Стратегія формування інвестиційних ресурсів є важливим елементом не тільки інвестиційної, але і фінансової стратегії фірми. Розробка такої стратегії повин­на забезпечити безперебійну інвестиційну діяльність у передбачених обсягах; найбільш ефективне використання фінансових засобів, що спрямовані на цю мету, а також фінансову стійкість фірми у довгостроковій перспективі. Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів фір­ми здійснюється за наступними етапами:

- прогнозування потреби у загальному обсязі інвести­ційних ресурсів;

- вивчення можливостей формування інвестиційних ре­сурсів за рахунок різних джерел;

- визначення методів фінансування інвестиційних про­ектів;

- оптимізація структури джерел формування інвестицій­них ресурсів.

Фінансовою основою інвестиційних ресурсів в умовах ринкових відносин є інвестиції. Перехід до регульованих ринкових відносин повинен докорінно змінити інвестицій­ну політику держави з метою підсилення її впливу на інвес­тиційний процес за допомогою ринкових регуляторів. Го­ловним об'єктом регулювання виступають інвестиції. Інвес­тиції, відповідно до закону України «Про інвестиційну діяльність», виражають усі види майнових та інтелектуаль­них цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток чи досягається соціальний ефект. Інвестиції є ба­гатогранною економічною категорією, яку класифікують за різними напрямками:

1. За категоріями, для яких було одержано оцінки. А саме, речові (відбиті та не відбиті в людях) та неречові (відбиті та не відбиті в людях). Неречові інвестиції (витрати на досліджен­ня та розробки, освіту, фахову підготовку, медичне обслуго­вування, переміщення трудових ресурсів), як правило, від­биті в речовому капіталі, як матеріалізованому, так і не ма­теріалізованому в людини. Це дало змогу використовувати інші варіанти класифікацій на відбиті та не відбиті в людях. Речові інвестиції порівняно з неречовими є матеріальними, тілесними. Вони мають здібність віддзеркалювати у собі ре­чові якості або продуктивності матеріальних чинників виробництва. Речові інвестиції та капітал, не відбиті в людях, охоплюють чинники виробництва, які зараховують до «ба­гатства», — будови, споруди, землі та інші натуральні ресур­си, машини та устаткування довгострокового використання.

2. Залежно від часу вкладання та випуску:

а) багаторазові капіталовкладення — одноразовий ви­пуск продукції. Витрати у вигляді капіталовкладень ешелоновано в часі протягом певного періоду, а випуск продукції здійснюється в один момент часу. Такі риси притаманні ви­робничим процесам, що являють собою послідовність опе­рації обробки сировини для виробництва готової продукції;

б) одноразові капіталовкладення — одноразовий випуск продукції. Витрати у вигляді капіталовкладень виникають в один-єдиний момент, і так само і продукція, що виробляєть­ся завдяки цьому капіталовкладенню;

в) одноразові вкладення — багаторазовий випуск про­дукції.

Витрати у вигляді капіталовкладень виникають у один момент часу, а продукція, вироблена за його допомогою, протягом усього строку служби;

г) багаторазові капіталовкладення — багаторазовий ви­пуск продукції.

Витрати у вигляді капіталовкладень розподілено в часі протягом довгострокового періоду, продукція виробляєть­ся за його допомогою безперервно протягом усього терміну його служби.

3. Залежно від спонукальних мотивів:

а) відтворювальні капіталовкладення, коли старе устат­кування, що стає непридатним унаслідок фізичного або мо­рального зносу, замінюють новим;

б) чисті капіталовкладення, що йдуть на розширення виробництва, яке дозволяє підприємствам не відставати від зміни попиту в динамічних секторах народного господар­ства. Розширення виробництва може мати кількісний — за зростання споживання даної продукції, або якісний — у виг­ляді виробництва нового продукту на доповнення до існую­чого асортименту — характер;

в) капіталовкладення для технічного оновлення устатку­вання, метою якого є зниження витрат виробництва (тех­нічне оновлення й відтворення основних фондів іноді спів­падають);

г) стратегічні капіталовкладення — продукцію, що ви­роблено за їх допомогою, не можна точно виміряти прямим методом. Серед «захисних» капіталовкладень виділяють ті, що мають за мету на основі вертикальної інтеграції захища­ти підприємство від необхідності купувати низькоякісне або занадто дороге устаткування. Серед агресивних та захисних капіталовкладень особливе місце посідають витрати на нау­кові дослідження.

4. Залежно від ціни продажу додаткової продукції:

а) капіталовкладення є малими, якщо ціна продажу до­даткової продукції не залежить від їхнього розміру;

б) капіталовкладення є великими, якщо ціна продажу додаткової продукції залежить від розміру інвестицій.

Слід відзначити, що наведена класифікація інвестицій не є єдиною. Інвестиції в об'єкти підприємницької діяль­ності здійснюються в різноманітних формах.

1. За об'єктами вкладання коштів виокремлюють реальні та фінансові інвестиції.

Реальні інвестиції — вкладання коштів у реальні активи, як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прог­ресом, характеризують як інноваційні інвестиції).

Фінансові інвестиції — вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти (активи).

2. За характером участі в інвестуванні виокремлюють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції — це безпосередня участь інвестора у виборі об'єктів інвестування та вкладання коштів.

Непрямі інвестиції — це інвестування, опосередковане іншими особами, — інвестиційними або фінансовими посе­редниками.

3. За періодом інвестування виокремлюють короткост­рокові та довгострокові.

Короткострокові інвестиції — це вкладання капіталу на період не більше одного року (короткострокові депозитні вклади тощо).

Довгострокові інвестиції — це вкладання капіталу на період більше за 1 рік. У практиці великих підприємств дов­гострокові інвестиції деталізують таким чином: а) до 2-х років; б) від 2-х до 3-х років; в) від 3-х до 5-ти років; г) по­над 5 років.

4. За формами власності інвестора виокремлюють інвес­тиції приватні, державні, іноземні та спільні.

5. За регіональними ознаками виокремлюють інвестиції в самій державі та за кордоном.

Інвестиції доцільно вивчати не в статиці, а в динаміці, тобто в процесі зміни форм вартості та перетворення їх на кінцевий продукт інвестиційної діяльності даного періоду. Інвестування — це дія, спрямована на створення майбутніх чистих прибутків (соціальних ефектів). Інвестування може здійснюватися як з використанням грошових коштів, так і без нього. Виходячи з цього виокремлюють три види інвес­тування: пряме, проміжне, непряме.

Пряме інвестування — це перетворення предмета праці на засоб виробництва, обходячи проміжний етап формуван­ня грошових коштів (капіталу).

Проміжний механізм інвестування засновано на вико­ристанні власних грошових коштів (капіталу). Сутність да­ного механізму полягає втому, що суб'єкт господарювання фінансує розширення засобів виробництва за рахунок влас­них грошових коштів, які вилучено з одержаного прибутку. Цей механізм інвестування подібний до безпосереднього інвестування тим, що діє в межах однієї власності, але вда­ному випадку інвестування не здійснюється в натурально­му вигляді, а входить до «грошового» етапу. На практиці цей механізм діє наступним чином: у кінці кожного звітного періоду (року) певна частина прибутку не розподіляється. Вона залишається у власності суб'єкта господарювання та надходить до резервного рахунку. Згодом кошти, які акуму­люються на цьому рахунку, можуть бути використані на закупівлю додаткових засобів виробництва. Ця операція міс­тить у собі риси непрямого інвестування:

- по-перше, рішення про нерозподілення частини при­бутку за своєю сутністю є адекватним заощадженню та ре­зервний рахунок відбиває процес поступового нагрома­дження грошового капіталу;

- по-друге, використання резервних відшкодувань — це і є інвестування.

Але той факт, що ця операція починається й проходить у межах одного суб'єкта господарювання (капіталу) без за­лучення зовнішніх ресурсів, дозволяє вважати даний ме­ханізм замкненим.

Механізм непрямого інвестування засновано на подо­вженому обігу капіталу, оскільки в ньому присутні як міні­мум два власники: той, у кого формуються заощадження, та той, хто здійснює інвестування. Даний механізм проходить три етапи: утворення заощаджень у одних суб'єктів госпо­дарювання, виникнення потреб у інших суб'єктів господа­рювання та їх взаємодія.

Головними етапами будь-якого інвестування є :

- перетворення ресурсів на капітальні вкладення (витра­ти), тобто процес трансформування інвестицій у конкретні інвестиційні ресурси чи об'єкти інвестиційної діяльності;

- перетворення вкладених коштів на приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве споживання інвестицій і одержання нової споживчої вартості;

- приріст капітальних вартостей у формі доходу або со­ціального ефекту, тобто реалізація кінцевої мети інвести­ційної діяльності.