5.3. Технологія вирощування молодняку молочних і молочно-м’ясних порід на м’ясо

Для отримання яловичини використовують надремонтний мо­лодняк і дорослу худобу молочного й комбінованого напрямів про­дуктивності. Набуває розвитку і м’ясне скотарство, проте частка йо­го у виробництві яловичини ще незначна.

У господарствах молочного і комбінованого напрямів продуктив­ності для вирощування надремонтного молодняку великої рогатої худоби на м’ясо створюють спеціалізовані ферми. Останні організо­вують як самостійні підрозділи за наявності у господарстві не мен­ше ніж 600 голів молодняку старше від 4-місячного віку. Таку кіль­кість поголів’я може забезпечити стадо із 600 корів. Якщо поголів’я корів менше, то доцільно реалізовувати молодняк для вирощування в інші спеціалізовані господарства.

На м’ясо вирощують бугайців, кастратів і надремонтних телиць. У бугайців вища енергія росту і від них одержують тушу масою на 10 — 15 % більшою, ніж від кастратів цього самого віку. Однак м’ясо бугайців грубоволокнисте, тверде і містить менше жиру. Кращими кулінарними якостями характеризується м’ясо кастратів і телиць. З цією метою тварин каструють у 3 — 5-місячному віці, що знижує інтенсивність обмінних процесів в організмі і сприяє інтенсивнішо- му відкладанню жиру в туші.

Найменші прирости спостерігають у телиць, оскільки в 6 — 7-мі- сячному віці вони досягають статевої зрілості, у них виявляється охота, яка спричинює погіршення апетиту, поїдання кормів і, як наслідок, зниження середньодобових приростів порівняно з бугай- цями. Для гальмування статевої активності й одержання вищих приростів телиць годують досхочу.

У технологічному процесі вирощування молодняку виділяють три основних періоди — молочний, післямолочний і власне відгодів­ля. За повноцінної нормованої годівлі другим вважають період ін­тенсивного росту, оскільки за таких умов тварини характеризуються доброю вгодованістю і потреба у відгодівлі відпадає.

Тривалість періоду вирощування молодняку на м’ясо 12 — 15, а за невисокого рівня годівлі — 18 — 20 міс. Його основу становлять закономірності розвитку тканин організму. Так, м’язову тканину молодняк великої рогатої худоби інтенсивно нарощує до 18-місячно- го віку, а жирову — з 12-місячного віку.

Молочний період вирощування телят триває 4 — 6 міс і є дуже важливим, оскільки в перші шість місяців життя м’язова тканина відзначається найвищою інтенсивністю росту. Впродовж цього пері­оду нарощується найкраще за харчовими якостями м’ясо.

[р У молочний період телятам випоюють 200 — 250 кг незбираного і 600 — 700 кг збираного молока. Для економії в господарстві ви­користовують замінники незбираного молока (ЗНМ), що знижує витрати незбираного молока до 60 кг із розрахунку на одну голову. За шестимісячний період на вирощування однієї середньої за масою тварини молочно-м’ясних і молочних порід, крім молочних кормів, згодовують, кг: висівок — 12, суміші концкормів — 125, силосу — 500, коренебульбоплодів — 249, сіна — 128, кухонної солі — 3,8, крейди — 23. У перерахунку на загальну поживність це становить 470 — 500 к. од. із витратою на 1 кг приросту 4,1 — 4, 4 к. од.

Від 10 — 20-денного до 6-місячного віку взимку телят утримують по 10 — 20 голів у групових станках, обладнаних годівницями, напу­валками і конвеєрами для прибирання гною. Влітку телята протя­гом дня перебувають на вигульно-кормовому майданчику. У 5 — 6- місячному віці молодняк розподіляють за статтю на групи бугайців і теличок. У літній період їх можна цілодобово утримувати на спеці­ально обладнаних майданчиках чи в літніх таборах.

Післямолочний період розпочинається від 4 — 6-місячного і триває до 9 — 12-місячного віку за умови забою тварин у 12 — 15 міс. За екстенсивної системі вирощування його тривалість подовжу­ється. Метою цього періоду є підготовка молодняку до заключного етапу — інтенсивного росту або відгодівлі. Вирощування в післямо- лочний період спрямоване на формування у тварин міцного кістяка, м’язів та максимального розвитку травних органів, що передбачає згодовування великої кількості об’ємистих кормів із одержанням середньодобових приростів 700 г і більше. Вирощування закінчують, коли тварини досягають живої маси 300 кг.

В умовах застосування традиційної технології молодняк із 6-мі­сячного віку утримують на прив’язі. Для кожної тварини у примі­щенні виділяють стійло, обладнане годівницею, автонапувалкою (одна на два суміжних стійла) і ланцюговою або хомутовою прив’яззю (рис. 5.1).

У господарствах, де вирощують молодняк на м’ясо, застосовують комбіновану систему утримання — у зимовий період на прив’язі, а в літній — безприв’язно у загонах чи на пасовищах. Загони споруджу­ють із розрахунку 5 — 6 м² на одну голову й утримують молодняк групами по 100 — 150 голів. У цьому випадку корми роздають мо­більним транспортом, а гній прибирають за допомогою конвеєра або бульдозера.

Молодняку згодовують значну кількість соковитих і зелених кор­мів, що сприяє швидкому росту тварин та запобігає передчасному ожирінню. Норми годівлі визначають залежно від віку тварин, жи­вої маси й середньодобових приростів (табл. 5.2).

Основою раціону в зимовий період є силос, сінаж, концентровані та грубі корми. Якщо господарство розташоване в бурякосійних ра­йонах, до раціону молодняку вводять 25 — 35 % жому за загальною поживністю, а для балансування його за протеїном, мінеральними речовинами і вітамінами до комбікорму чи зелених кормів додають 500 — 600 г амідоконцентратних добавок, а також діамонійфосфат і мононатрійфосфат.

У літній період у раціоні молодняку зелені корми мають стано­вити 75 % за поживністю. Для забезпечення тварин протеїном кра­ще згодовувати злаково-бобові суміші. Із концентрованих викорис­товують комбікорми або високоенергетичні кормові суміші. Доціль­но вирощувати молодняк на природних та культурних пасовищах. За умов доброго травостою без згодовування концкормів середньо­добові прирости тварин можуть досягати 1000 г. Потреба в енергії і перетравному протеїні залежить від віку й живої маси молодняку (табл. 5.3).

Відгодівля є заключним етапом у виробництві яловичини. Вона передбачає годівлю тварин досхочу з метою збільшення маси й по­ліпшення якості м’яса. Для запобігання ожирінню і здешевлення відгодівлі спочатку тваринам згодовують переважно грубі й сокови­ті корми. З підвищенням вгодованості в раціоні молодняку збіль­шують частку концкормів.

Молодняк відгодовують три-чотири, а дорослу худобу два-три мі­сяці. У період відгодівлі середньодобові прирости мають становити 800 — 1000 г. Максимально для відгодівлі використовують місцеві корми. При цьому частка концентрованих має досягати 35 — 40 %, а для одержання середньодобових приростів понад 1000 г — 50 %. Залежно від співвідношення кормів у раціоні розрізняють такі види відгодівлі: на зелених кормах, силосі, сінажі, жомі, барді.

Відгодівлю на зелених кормах застосовують у літній період із ви­користанням трави луків та сіяних бобових і злакових культур. На зелені корми тварин переводять поступово, оскільки зміна раціону призводить до розладу травлення і, як наслідок, зниження прирос­тів. У перший день їх згодовують не більше ніж 10 — 15 кг і до нор­ми доводять упродовж 7 — 10 днів.

(І Дорослій худобі зелених кормів згодовують 50 — 70, а молодня­ку — 30 — 50 кг. До раціону також вводять грубі, соковиті корми, залишки технічного виробництва (жом, барду тощо) і концкорми. Якщо у годівлі використовують силос, то можливе співвідношення кормів у раціоні за загальною поживністю таке, %: трава — 50 — 60, силос — 23 — 30, концентровані — 15 — 2. На завершальному етапі відгодівлі частку останніх доводять до 40 — 50 %.

Відгодівлю тварин на природних або культурних пасовищах на­зивають нагулом. Це найдешевший спосіб відгодівлі. З його засто­суванням формують нагульні гурти по 100-150 голів або випасають тварин на ланцюгових прив’язях. Достатнє забезпечення зеленими кормами і підгодівля невеликою кількістю концкормів дає можли­вість отримувати середньодобові прирости 800 — 1000 г.

Відгодівля силосом найдоцільніша в осінньо-зимовий період. Ви­користовують силос із різних культур, але найчастіше з кукурудзи.

(І Дорослій худобі його згодовують 30 — 40, молодняку — 20 — 25 кг. До раціону також вводять сіно, солому, буряки, картоплю, концент­ровані та інші корми. З розрахунку на 100 кг живої маси худобі на відгодівлі необхідно: силосу — 6 — 8 кг, грубих — 0,8 — 1, коренепло­дів та картоплі — 1 — 1,2, концкормів — 2 — 3 кг, кухонної солі —

40 — 50 г на голову за добу. З метою забезпечення тварин протеїном можна згодовувати сечовину або амонійні солі (молодняку — 40 — 50, дорослій худобі — 80 г). Для нормалізації цукрово-протеїнового співвідношення до силосних раціонів вводять 4,5 — 6 кг цукрових буряків і 1,5 — 2 кг патоки. Відгодівля на таких раціонах дає мож­ливість одержувати 800 — 900 г приросту за добу.

Відгодівля сінажем передбачає застосування малокомпонентних раціонів. Сінаж характеризується низькою вологістю, дрібною стру­ктурою, сипучістю. Зважаючи на ці властивості, годівлю тварин на таких раціонах повністю механізовано й автоматизовано.

[р Молодняку 10 — 12-місячного віку згодовують 10 — 15, старше від року — 15 — 20 кг сінажу.

Використовують також сінажно-концентратний тип годівлі (30 — 40 % сінажу і 60 — 70 % комбікорму за поживністю), що забез­печує високу інтенсивність росту тварин.

Відгодівлю жомом застосовують у бурякосійних районах. Жом добре поїдається тваринами, але містить недостатню кількість біл­ків, фосфору і дуже мало жиру. Тому в раціони додатково вводять протеїнові корми, кісткове борошно, преципітат і кухонну сіль.

(І Дорослій худобі згодовують 60 — 80, молодняку — 45 — 50 кг жому, що за загальною поживністю становить 65 — 70 % раціону. До поїдан­ня великої кількості цього корму тварин привчають протягом 6 — 7 днів, поступово збільшуючи його кількість. У раціон тварин вводять грубі корми з розрахунку 0,5 кг на 10 кг кислого жому, оскільки в ра­

зі меншої даванки порушується травлення. Концентрованих кормів у перший період відгодівлі (30 — 40 днів) згодовують 1,5 — 2, другий (40 - 60) — 2 - 3 кг, патоки відповідно 0,5 - 0,8 і 1 - 1,5 кг для забез­печення організму легкоперетравними вуглеводами.

Необхідну кількість протеїну тварини отримують завдяки вве­денню до раціону гороху, трав’яного борошна, бобового сіна, а також сечовини та амонійних солей. Нестачу фосфору поповнюють дода­ванням фосфорних мінеральних добавок.

Барду для відгодівлі використовують у районах спиртового вироб­ництва. Це дешевий корм, який одержують від переробки зернових злакових, картоплі, патоки та фруктів. Вона бідна на вуглеводи і кальцій, тому в раціон вводять ячмінь, кукурудзу, овес, крейду, три­кальційфосфат та інші мінеральні речовини. Найцінніша зернова барда, далі — зерново-картопляна і картопляна. Спочатку тварин привчають до її поїдання, а потім переводять на повну добову норму. (І Молодняку від 6- до 12-місячного віку згодовують 15 — 30 кг, до 2-річного — 20 - 30, 2 - 3-річного віку — 30 - 40, дорослій худобі — 60 — 70 кг цього корму. У раціон також вводять грубі корми (сіно, солому): дорослій худобі 7 — 8, молодняку 4 — 6 кг; концентровані — 1 — 2,5 кг; крейду — 70 — 100 г на одну голову за добу.

Згодовують барду тільки свіжою, оскільки кисла спричинює шлунково-кишкові захворювання. Щоб запобігти появі мокрецю, тваринам дають на 10 л барди не менше ніж 1 кг грубих кормів і утримують їх у сухих приміщеннях із достатньою кількістю під­стилки.